— Еге ж, десь так,— задоволено сказала вона. [421]
Тієї миті за вікном пролунало ще страшніше ревіння, і панна Цап зблідла.
— Ось і відповідь,— прошепотіла вона.— Привид відповів мені. Про це я теж скажу по телебаченню. О, господи, Фріда аж позеленіє з люті!
І вона розповіла, як Фріда хвалиться, що виступала по телебаченню зі своїми духами.
— Як вірити їй, то весь Васастад* аж кишить духами, і більшість їх мешкає у нас дома, щоправда, не в моїй кімнаті, а в Фрідиній. Уяви собі, якось увечері дух своєю рукою написав попередження Фріді. А її, далебі, треба-таки було попередити,— додала панна Цап.
[* Васастад — один із районів Стокгольма.]
— А що то було за попередження? — запитав Малий. Панна Цап хвильку подумала.
— Ой, що ж там було написано... ага, згадала: "Увага! Не гайнуй так легковажно своїх безмежно коротких днів!"
Малий непорозуміло глянув на неї: він таки справді нічого не втямив. Панна Цап пояснила:
— Це попередження Фріді, щоб вона змінила своє життя на краще і кинула всякі дурниці.
— І вона послухалася? — запитав Малий. Панна Цап пирхнула.
— Аякже! Вона й далі хвалиться і вважає себе за бозна-яку зірку телебачення, хоч виступала один-однісінький раз. Але тепер я знаю, хто з неї зіб'є пиху.
Панна Цап потерла руки. Вона страх як тішилась, що врешті візьме гору над Фрідою, тому зовсім не зважала на те, що сидить замкнена з Малим. Вона була цілком задоволена і все розводилась про Фрідину розповідь за духів і про свої власні спостереження, аж доки не вернувся зі школи Боссе. [422]
Малий гукнув йому:
__ Ходи відчини нам! Я замкнений з хатнім ца... з панною Цап!
Боссе відімкнув двері і вражено спитав:
— Хто це вас замкнув?
Панна Цап тільки таємниче примружила очі.
— Про це ти почуєш скоро по телебаченню. Тепер вона квапилась доварювати обід і сягнистим кроком поспішила до кухні.
Але за хвилину почувся її голосний зойк. Малий кинувся туди.
Панна Цап сиділа біля плити блідіша, ніж була перше, і мовчки показувала на стіну.
Отже не тільки Фріда одержала попередження, написане рукою духа. Панна Цап теж його одержала. На стіні було написано великими кривими літерами:
"УВАЖАЙ! У ТВОЇХ НЕМИЛОСЕРДНО ДОРОГИХ БУЛОЧКАХ МАЛО ЦИНАМОНУ!"
Карлсон і телевізор
Тато прийшов на обід з новим клопотом.
— Бідні діти, мабуть, доведеться вам кілька днів давати самим собі раду. Несподівано вийшло так, що мені треба вилетіти до Лондона. Як воно буде, га?
— Буде все чудово,— сказав Малий,— тільки ви не лізьте під пропелер.
Тато засміявся.
— Я думаю про те, що ви робитимете без мами і без мене.
Боссе й Бетан теж вважали, що все буде гаразд.
— Навіть трохи цікаво хоч раз побути без батьків,— заявила Бетан.
— Але ж подумайте про Малого,— журився тато. Бетан ніжно погладила Малого по русявій голівці.
— Я дбатиму про нього, як мама,— запевнила вона. Але тато не дуже вірив, що вона так про нього дбатиме, а Малий і поготів.
— Тебе однаково ніколи немає, гасаєш із своїми хлопчиськами, коли ти найдужче потрібна,— промурмотів він.
Боссе спробував потішити його.
— Ти ще маєш мене.
— Еге ж, маю на стадіоні в Естермальмі,— сказав Малий. [424]
Боссе засміявся.
— Залишається ще панна Цап. Вона не гасає з хлопчиськами і не ганяє м'яча.
— На жаль, ні,— сказав Малий.
Він намагався відчути в серці палку ненависть до панни Цап. І враз помітив щось дивне — він більше не сердився на неї. Анітрохи не сердився. Малий здивувався. Як це сталося? Досить було дві години посидіти разом замкненими, як він звик до неї? Звісно, Малий не почав раптом любити панну Цап — навпаки, проте він начебто став трохи людяніший до неї. Бідолаха мусить жити разом з тією Фрідою! А Малий добре знав, що означає мати погану сестру. Хоч Бетан усе-таки не хвалиться, що виступала по телебаченню, як та Фріда.
— Я не хочу, щоб ви залишалися вночі самі,— мовив тато.— Найкраще буде спитати панну Цап, чи не пожила б вона в нас, поки мене не буде.
— Щоб я мучився з нею і вдень і вночі? — сказав Малий.
Але в душі подумав, що добре, як хтось оберігатиме їх, навіть коли то буде й хатній цап.
А панна Цап дуже радо згодилась побути з дітьми. Коли вони лишилися з Малим самі, вона пояснила, чому саме:
— Вночі привиди з'являються найчастіше, розумієш? "І я складу на телебачення таку програму, що Фріда впаде з стільця, як побачить мене на екрані.
Малий стривожився. А що, як до панни Цап, поки не буде тата, почне приходити з телестудії багато людей і хтось випадково побачить Карлсона? Ой, тоді вона напевне потрапить до телебачення, хоч він і не привид, а всього лише Карлсон. І не буде вже спокою в хаті, а тато й мама так боялися цього! Малий розумів, що треба попередити Карлсона і попросити його бути обережним. [425]
Він не зміг його побачити, аж поки настав вечір. Тоді Малий лишився сам. Тато вже вилетів до Лондона, Боссе й Бетан пішли кожне в своїх справах, а панна Цап подалася додому спитати Фріду, чи вона, бува, не бачила більше привидів.
— Я скоро вернуся,— мовила вона, як ішла.— А коли часом з'явиться якийсь привид, то попроси його поки що сісти й почекати, ха-ха-ха!
Панна Цап рідко всміхалася і майже ніколи не сміялась. Та як на неї вже нападав сміх, то єдина була втіха — що таке траплялося рідко. Але тепер вона була весела, як ніколи. Малий ще довго чув на сходах її сміх, що луною котився між стінами.
А відразу по тому у вікно залетів Карлсон.
— Гей-гоп, Малий! Що ми тепер робитимемо? — спитав він.— У тебе нема парової машини, щоб ми влаштували вибух, або хатнього цапа, щоб його можна було дратурувати, або ще чогось? Я хочу веселитися, а то я не граюсь.
— Ми можемо подивитися телевізор,— запропонував Малий.
І уявіть собі, виявилося, що Карлсон не знав, який той телевізор! Він зроду не бачив його!
Малий повів Карлсона до вітальні й гордо показав їхній новий телевізор.
— Глянь-но!
— Що це за скринька? — спитав Карлсон.
— Це не скринька, а телевізор,— пояснив Малий.
— А що в ньому є? — спитав Карлсон.— Булочки? Малий засміявся.
— Ніякі не булочки! Зараз побачиш, що там.
Він увімкнув телевізор, і раптом на екрані з'явився чоловік і сказав, яка буде погода у Верхньому Норланді.