Всі ці розмисли промайнули у Сігоньяка швидше, ніж ми їх записали, бо перо не може встигнути за бистрою думкою, і капітан Фракас почав свій довгий монолог з такими незвичайними переливами голосу, несподіваними інтонаціями й шаленим комічним запалом, що зала вибухнула захопленими вигуками, і навіть Іоланта не могла стримати усмішки, хоча й твердила, що не любить цього блазенства. Дядько її, товстий командор, геть забув про сон і схвально плескав у долоні, не жаліючи своїх подагричних рук. А нещасний Сігоньяк у відчаї кривлявся ще дужче, чванькувато вихвалявся й корчив безглузді гримаси, неначе хотів тим перебільшеним блазнюванням позбиткуватися над самим собою, довести до крайньої межі наругу долі над ним; він кидав під ноги свою гідність, благородство, повагу до себе, пам'ять предків, з шаленою і жорстокою радістю топтався по них.
"Тішся, лиха доле, я вже доволі принижений у своєму глибокому падінні,— думав барон під градом ляпасів, щиглів і штурханів.— Ти не дала мені щастя! Ти робиш мене смішним! Ти підло виставляєш мене в усій моїй ганьбі перед цією гордячкою! Чого тобі ще треба?"
Часом його охоплював гнів, і тоді він випрямлявся під ударами Леандра такий нестямно грізний, що той злякано відступав; але, схаменувшись, Сігоньяк знову входив у свою роль, тремтів усім тілом, хитався, ледве стоячи на ногах, цокотів зубами, заїкався, показуючи, на превелике задоволення публіки, всі ознаки найпідлішого боягузтва.
В іншій ролі, не так перевантаженій усякими витівками, всі ці дивацтва могли б видатися недоладними, але тут глядачі приписували їх натхненню актора, який цілком злився з образом, і їм це подобалось. * Тільки Ізабелла зрозуміла, що так збентежило барона,— в залі була зухвала мисливиця, яку вона дуже добре запам'ятала. Граючи свою роль, актриса крадькома поглядала на ложу, де спокійно і гордовито сиділа впевнена в своїй неперевершеній досконалості бундючна красуня, яку Ізабелла в смиренності своїй не наважувалась назвати суперницею. Вона подумки відзначала беззаперечну вищість Іоланти і, знаходячи в тому якусь гірку насолоду, запевняла себе, що жодна жінка не змогла б змагатися в принадності з цією богинею. Дивлячись на її надзвичайну вроду, Ізабелла розуміла ту безтямну любов, яку збудяують іноді у чоловіків з недостойної сіроми незрівнянні чари юної королеви, що урочисто являється народові під час якоїсь церемонії,— любов, котра доводить до божевілля, до тюрми і страти.
Що ж до Сігоньяка, то він дав собі слово не дивитися на Іоланту — боявся, як би в несподіваному пориві, втративши здоровий глузд, не вчинити привселюдпо чогось дикого й дурного, що могло б ще дужче зганьбити його. Навпаки, барон старався заспокоїтися, весь час, коли тільки роль давала таку можливість, дивлячись на ніжну, добру Ізабеллу. Чарівне личко актриси, засмучене від того, що в п'єсі нестерпний тиран-батько хотів силою видати її заміж, трохи заспокоювало його душу; любов однієї покривала зневагу другої. До нього знову поверталось почуття самоповаги, і це давало сили грати роль далі.
Нарешті муки скінчились. І коли після вистави Сігоньяк, задихаючись, зірвав за кулісами свою маску, товариші були вражені тим, як страшно змінилося його лице. Він був мертвотно-блідий і одразу ж, мов неживий, повалився на лаву, яка там стояла. Побачивши, що барон от-от зомліє, Блазіус приніс йому свою баклажку, бо в таких випадках,
мовляв, найлучче — ковтнути раз чи два доброго вина. Проте Сігоньяк знаком показав, що хоче тільки води.
— Це велика помилка в дієтетиці, вона заслуговує всілякого осуду,— мовив Педант.— Вода — то ж для жаб, риб та качок, а не для людей; на карафі з водою треба було б писати, як пишуть в аптеках: "Зовнішнє". Я помер би наглою смертю, якби ковтнув хоч трошки цієї прісної рідини.
Докази Блазіуса не перешкодили баронові випити цілий глечик. Од свіжої води він заспокоївся і вже не так безтямно озирався довкола.
— Ви грали прекрасно і вельми вигадливо,— мовив Ірод, підходячи до капітана Фракаса.— Одначе не треба так викладати всього себе. Такий вогонь дуже скоро спалить вас. Мистецтво актора в тому й полягає, щоб тільки вдавати почуття, а не горіти від них самому. Хай під ним палає сцена, а він повинен бути холодний, хай шаленіє буря пристрастей — він має лишатися спокійний. Досі ще жоден актор не зміг так яскраво передати бундючність, нахабство й глупоту хвальковитого капітана, і якщо б ви змогли повторити свою імпровізацію, то вам належала б пальма першості в комічному жанрі.
— Чи не тому, що я дуже глибоко ввійшов у образ свого героя? — гірко відказав барон.— Я й сам відчував, що по-блазенському смішний у тій сцені, де Леандр розбиває об мій череп гітару і вона налазить мені на голову.
— Це правда,— потвердив Тиран,— ви зробили таку люту і навдивовижу смішну гримасу, що трудно й уявити. Навіть панна Іоланта де Фуа, хоч яка знатна, горда й важна, а й вона всміхнулася. Я добре бачив.
— Дуже радий, що розважив таку красуню,— враз почервонівши, сказав Сігоньяк,— для мене це велика честь.
— Даруйте,— мовив Тиран, помітивши ту краску.— Успіх, який п'янить нас, бідних комедіантів по реместву, мабуть, зовсім не хвилює людину знатного походження, яка стоїть вище від усіх оплесків і захоплення публіки.
— Ви ніскілечки не засмутили мене, добрий Іроде,— сказав Сігоньяк, подаючи Тиранові руку.— Все, що робиш, треба робити добре. Тільки я часом мимоволі думаю, що в юності сподівався на інші успіхи.
Ізабелла, вже передягнувшись для наступної ролі, пройшла повз барона і, перш ніж вийти на сцену, кинула йому погляд янгола-розрадника, сповнений такої ніжності, співчуття й любові, що Сігоньяк одразу ж геть забув Іоланту і вже не почував себе нещасним. То був божественний бальзам, від нього рани, завдані його гордості, вмить зажили.
принаймні на якийсь час, бо такі рани відкриваються знову й знову і все кровоточать.
Маркіз де Брюйєр був на своєму місці, палко аплодував Зербіні під час вистави, а в антракті підійшов привітатися з Іолантою, яку він знав і супроводив інколи на полювання. Не називаючи барона, він розповів їй про дуель капітана Фракаса з герцогом де Валомбрезом — маркіз краще, ніж хто інший, знав подробиці того поєдинку, бо був секундантом одного з супротивників.