Капелюх із риб'ячої шкіри

Сторінка 4 з 7

Милорад Павич

— А які жіночі сни? — спитав він.

— Гадаю, це тебе не цікавить. Твоє діло кувати ключі та монети, які матимуть силу до завтра або до нового імператора. Тому краще я навчу тебе чогось іншого. Ти не мусиш бути ясновидцем. Не мусиш натирати очі вином із кропом, петрушкою або прянощами. Можеш і з чужого сну прочитати, що буде завтра.

— Cras, cras, semper cras... — мовив він.

— Сон, як і чиєсь майбутнє, можна відібрати або вкрасти. Я можу навчити тебе, як украсти чужий сон. І мій, якщо захочеш. Сни найкраще красти під час хвороби, коли недужі і крадій, і той, кого обкрадують. Сядеш біля когось, хто спить, і ждеш, коли сон його розженеться. Тоді цілуєш його у вуста, щоб той прокинувся, і в поцілунку понесеш, наче лисиця вкрадену курку, половину його сну, яку той недоснив. У своїй клітці я зачиняю вкрадені сни і час від часу, коли мені добре на душі, випускаю їх на волю, мов птахів. Між ними є і чоловічі, й жіночі сни. І добре відомі... Але твої сни я не тримаю у клітці. Твої я бережу в черепашці...

— Що ти шиєш? — раптом спитав Аркадій.

По кімнаті лежали розкидані дивні сукні різних кольорів та плащі, прошиті червоною вовною. Були вони кольору вогкого цинамону, кольору молодого моху, кольору розжевреного опалу та охолодженої крові. Однак цей одяг вона кроїла й шила не для себе. Усе це було величезних розмірів.

— Це сукні нашої хати,— сказала вона,— хочу гарно одягти нашу хату, хочу, щоб юна мала найдорожчий одяг... Я знаю, ти незабаром її залишиш, та поки ти тут, нехай хата наша буде найгарнішою.

Вона дивилася пильно на нього і відчувала, як від кольору цього погляду, від руху її ноги або запаху волосся у ньому пробуджується і множиться сім'я. Вона відчувала також, що це сім'я, яке пробуджувала в ньому, буяло задля зачаття дитини жіночої статі. Та він застеріг її:

— Не залишай останній шматок на тарілці, це віщує бідність!..

— Я й хочу бути бідною,— відказала юна.

У цю мить Аркадій поглянув на бронзове кільце з ключем на Микаїниній шиї. Кільце потемнішало.

— Хіба ти хвора? — спитав.

— Чи ти не бачиш? Вже дві ночі я бачу уві сні, як у мене щось перебігає по подушці. А ти?

— Я вже три дні мертвий.

На це вона посміхнулась і стала зачісуватися.

Поки юна зачісувалася, він малював її недогарком та шилом на уламку черепиці. Вона мала косу, зачесану у формі шолома.

— Я не люблю тебе, Аркадію,— сказала юна йому тоді, граючись маслиновою галузкою,— я люблю іншого.

— Кого?

— Не знаю. І ніколи його не бачила. Лише чула. Він кричить із твого сну якимсь дивним голосом, зовсім не тюїм, і це мене дуже лякає. Кілька вечорів тому я пізнала той голос, коли ми кохалися. Цим голосом він озивається з тебе, коли ми любимося. Я люблю його, а не тебе, Аркадію. А ти, якщо мене втратиш, втратиш мене у собі, а не у мені.

На ці слова він намалював її з іншого боку черепичини на повний зріст з маслиноюю гілкою у руці.

Помітивши, що юна зажурилася, він взяв її собі на коліна й потішив дрібними монетами. Показував їй на сріблянику лева, це означало, що монета в обігу на терені Сингидинума, де розмішено IV легіон Флавія, показував їй, де на монетах позначаються роки місцевої ери, і як на монеті можна вичитати, де її вилито і чи пустив н в обіг монетний двір Siscia, Stobi або Viminacium. Якраз тоді, коли він показав їй бика, викарбуваного на якомусь мідяку, пояснюючи, що це знак VII легіону Клавдія, Микаїна подумала, що насправді лев — це дім Сонця, а бик — Венерин дім, і заснула.

Він діждався, поки зграя її стрімких снів повернула в гону кудись на захід, і тоді вирвав їй з тіла незакінчений сон. Вона заплакала й прокинулась, але він вже мав здобич і ясно бачив усе.

У Микаїниному сні ширяли дві дивні нитки звуків, а потім з'явилася скринька, відчинилася, і на її кришці було написано кілька золотих слів і чисел, які Аркадій прочитав, але не зрозумів:

IBM — NOTE BOOK

THINK PAD 500

INTEL 80486 SLC 2

50/25 MHz

MICROPROCESSOR

Вранці Микаїна його спитала, що він побачив у її сні, та йому сон її нічого не говорив. І він сказав їй про це. А потім він відчинив дверцята Микаїниної клітки і випустив усі сни у світ. І її сон з ними.

VII.

— Поки ми жили швидко, час минав для нас повільно, і ми були швидшими від нього. Зараз ми живемо повільно, а час іде швидко... Досить вже байдикування, Микаїно! Збирайся, завтра вирушаємо до Вімінаціума! — сказав Аркадій, тільки-но настала осінь.

Він зняв зі стіни дерев'яний ключ і відніс його на базар, щоб продати. Коли повернувся, Микаїнині розкішні "сукні для хати" було натягнуто на їхнє крихітне житло. Він покликав її, але ніхто не відгукнувся. Він розірвав тканину і зайшов, проте у хаті нікого не було. Микаїна зникла. Він знайшов лише те кільце, кинуте на постіль. Здогадавшись про біду, він побіг на базарний майдан, але чоловіка, якому він продав дерев'яного ключа, там уже не було.

Два дні він марно розпитував, а на третій йому сказали, що чоловік, який купив дерев'яний ключ, сів на порой. І що з ним була якась дівчина. Аркадій кинувся до річки, але побачив, що люди юрбою біжать від води. На тому боці Данубіоса варвари великими ватагами спускалися на берег, збираючись перейти лімес. Було добре видно і їх, і коней, і собак. І жінок, яких вони вели як здобич. Про них було відомо, що вони не знають, що таке війна. Варвари водночас потроху грабували й підпалювали, потроху полювали і вбивали, потроху спали з жінками, яких хапали по дорозі. І це кожний, де й коли йому заманеться. Проти них неможливо було воювати, вони були, наче повінь, можна було лише тікати і чекати, щоб вони самі відступили.

Аркадій лишився ще на один день, сам не знаючи, чого чекає, а потім вирішив всупереч усьому перейти річку і шукати Микаїну хоча б і серед варварів. Він знав, що IV легіон Флавія не мав наміру захищати цю частину лімеса, та все ж із тих грошей, що одержав за дерев'яний ключ, він купив собі меча і спустився на берег. Він хотів переправитися, але порон був на протилежному боці. Він і купка людей, які ще не втекли, стояли у багнюці і вдивлялися у бік Півночі. Тоді стало видно, як на протилежному, варварському, березі якийсь вершник з'їхав вниз до берега і загнав коня на порон, що стояв на якорі. Не спішуючись, він повів порон на стрижень, який ніс його просто до місця, де стояв Аркадій зі своїм мечем та група людей біля нього. Було видно, як порон і самотнього вершника на ньому несе течія. Раптом він простяг над вухами коня оголену шаблю, і Аркадій зрозумів, що варвар несе через воду вогонь. На шаблі, повернутій плазом, він тримав сім запалених лойових свічок. Приставши до римського берега, варвар натягнув повід і повільно з'їхав з порону поміж скупчених людей, тримаючи усі ті вогники на шаблі. Усі відразу відчули, що смердить свинячим лоєм. Коли вершник під'їхав до Аркадія, який тримав напоготові меча, варвар крикнув "Гоп!", вихопив шаблю з-під лойових свічок, розрубав їх навпіл у повітрі і знову поніс, не гасячи, на шаблі.