— Це, по ідеї, твоє. Тільки ти не дивись, поки ми звідси не поїдемо... Я це знайшов, коли Алька мене з води витяг...
— Що ти сказав? З якої води?!
— Він не розповідав? Ні, ти правду кажеш, він не говорив тобі про це? Галь?
— Тіме! — покликав голосно Фелікс.— Автобус рушає!
— От і все...— сказав Тім і кинувся до машини.
Галя махала їм услід рукою з затисненим у ній пакуночком, а коли автобус зник за поворотом, обережно розгорнула м'який газетний аркуш.
Прозоро-жовтий, з брунатними жилками янтар справді скидався на згусток сонячних променів. Всередині його, розпростерши тоненьки крильця, немов спинившись на мить у леті, лежала крихітна комашка. Вона завмерла ось так у смоляному згустку тисячі літ тому, щоб зараз зустріти сонце у і теплій Галчиній долоні.