Направду: часи були неспокійні, опришківство росло й ширилося. Ніхто не міг поручитися, що, лігши спати порєнним1 ґаздов, не встане опришком; ніхто не міг поручитися, що завтра або й сьогодні уночі не прийдуть до тебе пушкарі, не скажуть, що ти опришок, не зв’яжуть, не кинуть у катуш. Поки збереться суд, поки розглянуть справу. А розглядаючи, можуть присудити на муки "для прискореня справи" або засадити в темну яму "для виліченя від упертості". І щастя твоє, коли ти, хоч і з ущербком для здоров’я, а вирвешся з пут: то був ще ліпший кінець; в іншім разі можеш і повиснути, ніхто тобі того не візьме за зле.
Не дивно, що таке владичество над душами людей робило пушкарів самодержавними деспотами гір. Гинули, правда, часом від якихось таємних куль, що не знати звідки вилітали нараз з-за смерек, але все ж при певного рода обережності можна було проносити своє пушкарське достоїнство таки досить довгий час.
От таким пушкарем був і Гордіюк. Коли до тих усіх прерогатив первобутної власті додати ще брутальність необмеженої можливості задоволити кожне своє бажання, упоєн-ня тою своєю високістю і могутністю, свідоме відчування своєї богорівності, недотичності, — ми будемо мати Гор-діюка.
З ним ніхто не відважувався говорити, бо ніколи не можна було бути певним, що під кінець розмови не вийде якого непорозуміння. Щодо гуцулів, то Гордіюк розумів лиш одну форму відносин: низький уклін, підлесливу ухмілку і виконання всіх, найдурніших навіть, велінь. Все, що виходило за ті межі, найменший опір приводив його до шалу, очі наливалися кров’ю, і тоді він був страшний.
Маруся прийшла додому задумчива й мовчазна. З’їла щось там трошки без охоти, а потім вийшла на ґанок і довго сиділа сама. Слухала, як завмирає життя на селі.
Сонце вже впало за гори. М’яке, всюди рівне, без початку і кінця світло благосно постелилося на всім, не положивши тіней. Он молодиця на Черемоші допирає білизну, часто й сильно б’є праником, а з-під нього розлітаються бризки, мов дощ дорогоцінного каміння. Дві дівчини сперлися на заво-рітницю, шепочуться, а потім враз дзвінко, розкотисто регочуть, відкидаючися тулубами. Чиїсь коні перебрідають на той бік ріки, а маленький хлопчик хоче їх завернути, та приступити боїться: узяв прут, вимахує ним, а коні йдуть, попустивши голови, і не звертають уваги. Далеко, на Бережниці, торкотить млин, і в тиші передвечірній широко розноситься його ритмічне тарарахкання.
Тихо-тихо, нечутними кроками наближається вечір. То-вар’є заруло десь далеко на дорозі, уїдають котюги. Повагом, в царственній величі підіймається місяць з-за Синиць, і невідомо звідки ледве-ледве доноситься трембітання... Високо-високо підіймається вільним польотом рідна гірська мелодія, переплететься з зітханнями сонних уже вершин і, відбившися від далеких, ледве позначених контурами хребтів, вернеться назад, блакитна, прозрочиста, вся пронизана тими високими променями, що біжать іще десь там, в недоступній вишині, і освітлюють, мабуть, дашок на найвищій стаї в Чорногорі... І жура якась ущемить серце кожного, хто чує ці невидимі звуки. Стане, тихо зітхне...
— Умер хтось... — тихо сказала бабця. Вона давно вже стоїть тут тихесенько.
Маруся не обернулася. Не хотілося нищити очаровання. Синіли недавно ще золоті верхи, місяць підіймався, і глибшими ставали долини, наповняючися синюватими туманами.
— Йдім вечеряти, голубко...
Зітхнувши, встала Маруся. Ще б сиділа, ще б любувалася, ще б пісню вечора слухала — але що ж... не вільно: чоловік буде сердитися.. Він любить, щоб усе було в порядку.
І цього вечора не слухала вже Маруся ні розпитувань бабці, ні Гафійчиних оповідань та пісень. Сказала, що хоче спати, і рано лягла. Але не спала. Неясні мислі, неясні бажання, мов ембріони будучих істот, ворушилися в грудях, серце билося тоскливо, і хотілося чомусь плакати.
VIII
З того дня щось змінилося в ж>птю Марусі.
Насамперед нарешті вона могла сказати бабці, що ніби... ніби чує щось під серцем. Радості бабці не можна словами сказати. І без того вона ходила за Марусею, як за дитинкою маленькою, а тепер і поготів: з очей вичитувала кожне бажання, берегла від найменшого роздратовання, від найменших турбот. А з сином мала довшу конференцію, звертаючи його увагу на скомплікованість теперішніх його супружних обов’язків, на потребу подвійної обережності і так далі. О. Василь червонівся, блимав очима від ніяковості і згоджувався на все.
А другим фактором, що вніс нове щось в життя Марусі, були згадки про красного леґіня... А так, так!.. Стояв він невідступно в уяві і манив. Іноді до того, що заволодівав усіма помислами, кличучи, обіцяючи незвідану ласку, непережиті солодкі муки — і як земля, довго палена жорстоким сонцем, жадібно чекає на краплю дощу, так ждала Маруся і думала... несвідомо думала про дощ поцілуїв і шептаних слів, про болючо солодкі обійми.
Мріяла...
Він здавався їй півбогом таємним, рожденним морем одразу в усім блиску і сяйві. Під звуки його чарівного рога танцюють гори й ліси; його кінь золотогривий літає понад хмарами, пашить вогнем із ніздрів, побрязкуючи срібними підківками; його зброя валить тисячі ворогів, гонить в пустині, а він сам, прекрасний, могутній, царствує десь за високими горами, за глибокими синіми морями. І прилетить він на своїм бистрокрилім коні, схопить, понесе понад борами непроглядними, ріками зміїстими на коврі-самольоті, примчить до палацу прозрочисто-мармурового і скаже: "Ти тут королевою!.."
Радісно усміхаючися, в дорогоціннім уборі, відбившися усією постаттю в сотнях дзеркал, піде вона оглядати своє —царство. Над басейнами нахилиться, заглядаючи в сріблясту глибінь, послухає дзвонення незчислимих водограїв, запашних цвітників потопче радісний килим, приголубить ласкавих звірят заморських приручених і засне потім, солодко втомлена, на пишнім, усіянім цвітами ложі...
І настануть потім дні солодкого щастя, полетять, помчать-ся безпереривним дзвенячим ланцюгом. Рано буде прокидатися під звуки невидимих флейт, лебедів білих буде годувати на блакитнім озері, а увечері — буде бал!..
Пишно, сліпучо освітяться золоті палати, сотні розкішно вбраних вельмож, галантних кавалерів, красивих дам будуть плестися в граціозні, гармонійні вінки менуета під ніжні звуки невидимих оркестрів. А під час прогулок освітленими алеями молоді красавці будуть шепотіти своїм дамам любовні фантазії, поезії, мадригали...