— Про які реальності ви мелете? Реальність одна-єдина. І прошу не корчити дурня. До психіатричної лі-карні ви ще встигнете потрапити. Обіцяю вам це. Отже, рік народження?
— Тисяча вісімсот п’ятдесят четвертий від народження Христа, якщо вам треба уточнити.
— Гаразд. Запишемо так, як ви сказали. Але тримайтеся. Ваша основна спеціальність?
— Учителька народних шкіл.
— Освіта?
— Закінчила Вищі курси благородних дівиць.
— Де ви народилися?
— У Києві.
— Адреса?
— Андріївський узвіз. Дім п’ятий, наш родовий притулок.
— Навчалися теж в Києві?
— Так.
— Ви сказали про те, що працювали учителем. Чому потрапили до монастиря?
— Мій світогляд не влаштовував попечителів освіти. Рутина і консерватизм бюрократичної структури самодержавства змусили мене шукати романтичних шляхів самореалізації. їх я знайшла у вихованні юного по-коління мрійників, революціонерів, дослідників таємниці буття. Ви повинні б знати, що такі погляди не схва-лювалися. Не лише колеги-учителі, керівники шкіл, дворянське середовище, а навіть мої батьки вважали мене психічно неврівноваженою, хворою. Дехто навіть вважав мене одержимою темними силами. Тому наполягали, щоб я прийняла постриг. Так я опинилася в монастирі.
— І це відбулося в якому році?
— У тисяча вісімсот сімдесят дев’ятому. В червні місяці.
— Угу. Логічно. А де ви зустрілися з подругою… як її?
— З Громовицею?
— Хіба в неї таке прізвище?
— Та ні. Земне прізвище в неї Курінна.
— Саме так. Курінна. Здається — Галина?
— Так. Галя.
— А що означає ваш натяк: земне прізвище? Хіба в неї є й небесне?
— Пробачте, треба говорити про все послідовно. Ми з нею знайомі ще з іншої сфери буття, що має назву Ара. Там її ім’я Громовиця, а моє — Юліана. А в цьому народженні вона — Галина Курінна, а моє прізвище ви вже записали.
— Так, так. Чудово. Прекрасненько. Я збираюся задрімати, а ви мені гомоните казочку: бай-бай, бай-бай…
— Невже ви мені не вірите?
— Чому ж, вірю! Спробуємо логічно завершити вашу версію. Яким чином до вас потрапила Галина Ку-рінна? Ви з нею раніше були знайомі? Маю на увазі не іншу, вибачайте, сферу, а тут — на грішній Землі?
— У цій реальності вона народилася в середині двадцятого віку, а я — в дев’ятнадцятому. Тому зустрі-тися ми не могли.
— І все-таки зустрілися?
— Я знаю лише те, про що вона розповіла. Антагоністичні сили, що з ними наша група Космократорів увійшла в протистояння, перекинули Галю в дев’ятнадцятий вік.
— Навіщо?
— їхнє основне завдання — не дати Космократорам з’єднатися на Землі, бо тоді…
— Що тоді?
— Тоді ми згадаємо всю інформацію свого космічного буття і зможемо визволити земних людей від вла-ди Арімана — володаря Ари.
— Ого! Колосальні у вас наміри. З певними політичними натяками. Цікаво — чи не виникають у вас пе-вні асоціації з постаттю Арімана, коли ви згадуєте вождів Світової Революції? Адже Аріман — це, здається, міфічна істота з теогонії Заратустри? Володар пітьми? Чи не так?
— Для нас він дуже реальна постать. Колись був близьким другом, співробітником. Головний Координа-тор Системи Ара. Проте в екстремальних умовах еволюційної трансформації зрадив Хартію Єдності і почав деградувати. А щодо асоціацій… я нічого не відаю про вождів… як ви це називаєте… Світової Революції… тому й жодних асоціацій у мене не виникає… Ви повинні зрозуміти, пане слідчий.
— У нас панів нема, громадянко Самійленко. Прошу називати мене "громадянин слідчий".
— Добре, громадянине слідчий.
— Ходімо далі. Повіримо, що співробітники Арімана перекинули Галю Курінну в дев’ятнадцятий вік. Ви в розпачі. І тут раптом… з’являється ще одна дійова особа химерного спектаклю… як його?
— Меркурій. Головний слідчий Системи Ара.
— Ого. Велике цабе. А тут, на Землі, — хто він?
— Григорій Бова. Нібито й тут він криміналіст. Ми навіть не встигли як слід поговорити.
— Гаразд. Як же він потрапив до вас? Як дізнався, де ви перебуваєте?
— Подробиць не відаю. Не встигла дізнатися. Він лише сказав, що наука двадцятого віку відкрила таєм-ницю подорожі в часі. З допомогою древніх манускриптів він знайшов натяки про те, де перебуває його дівчи-на.
— Курінна?
— Так.
— Вона його дружина чи?..
— Наречена. Вони кохали одне одного і там, у рідній сфері. Магніт любові з’єднав їх і тут.
— Ах, як романтично. Чудово! Отже, Бова намацав місце перебування своєї нареченої. І могутня держа-вна інстанція надає йому можливість кинутися в минуле для визволення баби… пробачте, дівчини?
— Навіщо ви іронізуєте? Для науки добровольці завжди мають визначальне значення. Бова був знайомий з керівником експерименту. До речі, це наш керівник і в Системі Ара — Горикорінь. Отже, жодного непорозу-міння нема. Можливо, для вас, громадянине слідчий, закони космічної причинності ще не достатньо ясні, то-му…
— Для мене, громадянко Самійленко, давно вже ясно. Ви містифікуєте. Скажу відверто, мені вас жаль. Ви ще не підозрюєте, куди потрапили. Щоб не трапилося гіршого, прошу отямитися і казати правду… одну лише правду.
— Але ж я кажу правду,
— Ще раз пропоную: відверто розкажіть слідчим органам, хто вас завербував, яке завдання поставив, що ви повинні були здійснити? Диверсія? Терористичний акт? Саботаж? Чи створити пропагандистську групу контрреволюціонерів? Чи знайомі ви з ренегатом Леніним та його псевдовченням? Хто, зрештою, для вас вига-дав таку ідіотську легенду про подорож в часі? Навіщо?
— Громадянине слідчий! Ви даремно стараєтеся. Я не можу сказати чогось іншого, крім того, що вже сказала. Ваші версії — то марення, яке я навіть не можу збагнути.
— Ну що ж… Ви обрали свій шлях. Я гадав, що м’який метод дасть кращий результат. Певно, ви натре-новані для екстремальних ситуацій. Жаль! Доведеться застосувати до вас жорсткі заходи.
— Не розумію. Що можна з мене взяти, крім того, що я маю? Які жорсткі заходи здатні змінити мене?
— О, ви ще не знаєте глибини власної підсвідомості. Ми вміємо добиватися таких результатів, коли осо-ба стає пластичною, як глина під руками скульптора.
— Догадуюся, громадянине слідчий. Догадуюся, дивлячись вам в очі. Ми в школах перших циклів ви-вчали історичні хроніки про жорстких, безжальних правителів минулого. Проте який сенс мучити мене, щоб отримати вимушене визнання? Ви ж отримаєте результат самообману.