Він позіхнув. .
Викладачі вставали один по одному, звітували про підсумки сесії. Ті, в кого відсоток двійок був вище середнього, нервувалися, посилалися на об'єктивні причини (найчастіше згадувалася картопля). Винятком був усе той самий Паша Рубакін: він заявив, що єдина причина поганої успішності в його групі — низька якість викладання.
— Хіба я викладач? Така людина, як я, лише через непорозуміння може працювати у вузі. У мене розвиток жаби. Навіть нижче — жаб'ячого ембріона. Обіцяю до наступної сесії підтягтись і підвищити свій розвиток хоча б до рівня курки.
До парадоксів Рубакіна всі вже звикли і уваги на них не звертали. Лише Кравцов сказав:
— Вашу самокритичність можна тільки вітати. Але який приклад ви подаєте студентам своїм зовнішнім виглядом? Ми боремося з довгим волоссям...
У цей час відчинилися двері і зайшла висока, білява, баскетбольного зросту дівчина в замшевій спідничці до середини стегна. Несміливо зупинилася, тримаючись за дверну ручку. Ноги в неї були такі довгі, ставні, туго обтягнені, що вся чоловіча частина кафедри (крім Емема, який спав) не без утіхи втупилася в них очима.
— Що вам треба, дівчино? — опам'ятавшись, запитав Кравцов.
— Матлогіку скласти.
— А в сесію чому не склали?
— Двійку одержала...
— Ось перед вами,— мовив Кравцов, картинно простерши руку,— одна з тих двійок, про які сьогодні йшлося. До того ж типова. Ось що, дівчино. У нас зараз засідання кафедри. Якби не такі, як ви, воно б закінчилося значно раніше. Почекайте-но в коридорі, поки ми закінчимо.
Дівчина вийшла.
— "Матлогіка",— іронічно повторив Терновсь-кий (він був на кафедрі головним поборником чистоти мови).— Ніколи сказати "математична логіка". Матлогіка, матстатистика, матаналіз — суцільний мат...
— Віяння часу. Вони й байдикуючи поспішають,— сказав Співак.
Елла, яка сама казала "матлогіка", образилась:
— А чому не можна? Ви ж кажете "діамат", а не "діалектичний матеріалізм", "комсомол", а не "комуністична спілка молоді"?
— Ну, це вже ввійшло в традицію.
— Але ж для того, щоб увійшло в традицію, хтось повинен був почати. І йому, напевно, перепадало від консерваторів.
— Взагалі, питання про чистоту мови спірне,— сказав Співак.— У таких суперечках не буває правих. Старі люди, як правило, обстоюють норми своєї молодості.
— Я не така вже й стара, але говорити "матло-гіка" не буду,— мовила, ніби відрубала, Ніна.
— Ні, я за новаторство в усьому,— заявила Стелла,— в моді, в мові, в поведінці... Що ж, по-вашому, так і носити довгі спідниці? Треба спрощувати, вкорочувати.
— А як же максі? — запитав Маркін.
— Не приживуться,— категорично відповіла Стелла.
— Не знаю, як із спідницями, а в мові потрібна позиція розумного консерватизму,— сказав Тер-новський.— Якщо студентів не виправляти, вони бозна до чого докотяться. Цей потворний жаргон, суміш англійської з нижньогородською... Квартира в них "флітуха", дівчина— "гирла"...
— А інколи й своєю мовою таке видадуть — закачаєшся,— зауважив Маркін.— Нещодавно один новатор збагатив мене на екзамені терміном... у змішаному товаристві не наважуюсь його повторити.
— А буває й цікаво,— заступилася Елла.— Ось у мене студент замість "потужність" сказав "могутність". Хіба погано? "Могутність множинності"...
Тут вуса Емема заворушилися, і він співуче вимовив:
— А що дасть тобі знати, що таке ніч могутності?
— Миколо Миколайовичу, ви хочете виступити? — запитав Кравцов.
— Воронь боже. Це я сам собі. Продовжуйте, будь ласка.
— Що ж, по-вашому, не треба виправляти студентів, коли вони помиляються? — поправивши пенсне, мовив Терновський.
— Виправляти треба, але тільки кричущі помилки, які явно суперечать духу мови,— сказала Ніна не дуже впевнено.
Тут Емема прорвало — він заговорив. Спочатку важко, затинаючись, старанно допомагаючи собі щокою і вусами, а тоді все жвавіше й рівніше. Так, буває, розходжується кульгава людина.
— Навіщо виправляти? Подавати прикліад. Пам'ятаю, коли я вчився, у нас читав лекції професор X. Він нас просто зачаровував своєю мовою. Слухали ми його, розвісивши вуха. Абсолютна, художня культура слова. Ми наслідували його не лише в лексиконі — в інтонації. Був у нього один особливий коротенький крик на зразок клекоту яструба, ним він висловлював торжество правди — "що й треба було довести". І ми за ним, довівши теорему, скрикували по-яструбиному. Тоді з університету пачками виходили студенти, які говорили, як X., писали, як X. Ще й тепер інколи, зустрівши стару людину, я зненацька у неї питаю: "А ви також учились у X.?"
Коли Емем говорив, він так відволікався від усього навколишнього, що чужої мови вже не чув. Викладачі, що звикли до цього, перемовлялися, майже не стишуючи голосу.
— Ну, пішли спогади, пиши пропало,— зітхнула Елла.— Мінімум на півгодини. А мені Вітьку з садочка брати, після сьомої не тримають. Дома обіду немає — жах!
— А головне,— відповіла Стелла,— коли він розмовляє, я не можу на нього дивитися! Все ворушиться— вуса, зуби... Зубна техніка на грані фантастики.
— Погляньте на липу, що цвіте,— сказав Емем, посилено працюючи обличчям.— Вас ніколи не вражало, що всі ці квіти, власне, приречені? В кращому випадку одне зеренце з тисячі дасть паросток, один паросток із сотні розів'ється в дерево.
— Як це він на липу перескочив? — здивувалася Елла.
— Потік свідомості,— пояснила Стелла.
— Правильність мови, її здоров'я,— тим часом вів далі Емем,— створюється колективними зусиллями людей, яким це не байдуже. Пристрасті, що вирують навколо мови,— здорові пристрасті. Занапащає мову байдужість. Кожен з тих, хто сперечається, сам по собі може й не мати рації. Творча сила — в суперечках. Можливо, одне з тисячі слів, як зернятко липи, дасть паросток... Достоєвський пишався тим, що запровадив у російську мову нове дієслово "стушеваться". Здається, він помилився — це слово вживалося й до нього. Але вже безперечно Карамзін придумав слово "промисловість" — найживіше слово сьогодення...
— Від двійки до Карамзіна,— сказав Маркін,— і все дотримуючись порядку денного.
— Помовчте,— осмикнула його Ніна, що слухала Емема зі складкою уваги поміж брів.— Саме коли заходить Мова про найважливіші речі...