Із Росії з любов'ю

Сторінка 66 з 69

Ян Флемінг

Коричневі носаки рушили вперед. Що робить його ворог? Згори не долинав жоден звук. Чулося тільки глухе ритмічне постукування коліс на рейках, якими довгий поїзд проривався крізь Сімплонський тунель. Затишно порипувало дерево і подзеленькували склянки. На сотні ярдів обабіч цієї маленької камери смертників спали або лежали без сну люди, снуючи думки про своє життя, про любовні пригоди, укладаючи свої маленькі плани, гадаючи, хто їх зустрічатиме на ліонському вокзалі. І водночас крізь ту саму чорну діру, позаду того самого дизеля, тими самими рейками поруч з ними подорожувала смерть.

Ось уже на підлозі залишився тільки один черевик, а другий піднявся вгору. Над головою Бонда утворилася вразлива для нападу арка ніг. М'язи Бонда взялися кільцями, як у змії. Його права рука блискавично лягла на важкі стібки на обшивці "дипломата", натисла потаємну кнопку і, відчувши дотик вузького руків'я, плавно витягла лезо ножа. Тим часом Нешева нога зігнулася, взявши на себе всю вагу тіла. І водночас, пружно сконцентрувавши всі свої м'язи, напнувши всі сухожилля, Бонд, міцно стискаючи в руці ножа, щоб він не зісковзнув од удару в кістку, одним несамовитим порухом підскочив з підлоги і...

Зблиснув ніж. Кулак з довгим сталевим пальцем, рука і плече Бонда — усі разом щосили завдали удару, подібного до того, як це буває у фехтуванні, коли роблять випад знизу вгору. Суглобами пальців Бонд відчув м'яку фланель, але й далі утримував ніж у тілі ворога, застромляючи його все глибше. Купе виповнив жахливий виючий крик, і "беретта" впала на підлогу. Неш зробив конвульсивний звивистий рух і гепнувся додолу, вивертаючи ніж з руки Бонда. Той чекав на це падіння і ступив крок у напрямі вікна, та все ж рука пораненого звіра впіймала його і з глухим стуком пожбурила на диванчик. Бонд спромігся скинути з себе ту руку, але перед ним звелося з підлоги моторошне обличчя, з очима, що виблискували фіолетовим блиском, та ошкіреними фіолетовими зубами. В уповільненій агонії це чудисько навпомацки простягало до нього дві велетенські руки. Напівлежачи на диванчику, Бонд чимдуж затопив ногою в те обличчя. Він відчув, що влучив, та його ногу миттю щось схопило, вивернуло і потягло вниз. Бонд безпорадно шкрябав пальцями диванну обшивку, намагаючись зачепитися за щось, та його міцно тримали за литку, а нігті дедалі глибше впиналися йому в шкіру. Аж тут його тіло скрутили і пожбурили на підлогу і ось-ось у шию йому вчепляться гострі зуби ворога. Бонд чимдуж відбивався вільною ногою, але це не допомагало. Він невідворотно наближався до загину.

Раптом Бондові пальці намацали на диванчику якийсь предмет. Книжка! Як вона працює? Де її верхній кінець? Кого вона застрелить — Неша чи його? Останнім зусиллям Бонд націлив книжку у велике, лискуче від поту обличчя і натиснув на основу корінця.

Клац! Бонд відчув відбій. Клац-клац-клац! Тепер йому стало гаряче під пальцями. Ворожі руки на його колінах нараз послабли, оскаженіле обличчя відкинулось назад, і з горла в Неша вихопився жахливий булькітливий звук, а тоді його тіло з гуркотом посунуло вперед і вниз, і голова жорстко вдарилась об дерев'яне ребро диванчика.

Бонд лежав і важко відсапувався крізь зчеплені зуби. Очі його були втуплені у фіолетовий світильник над дверима. Спостерігаючи, як петелька вольфрамової нитки то меншає, то збільшується, він подумав, що динамо під їхнім вагоном має бути несправне. Він примружив очі, щоб зосередитись на світлі нічника, але це йому не вдалося, бо з чола на вії рясно збігав піт. Та він лежав г^тторушно, не роблячи жодної спроби витерти солоні краплини, що роз'їдали очі. Ритмічний галоп поїзда загучав глухіше. "Східний експрес" виплив з темряви у місячне світло і сповільнив швидкість. Бонд помалу підвівся й підняв жалюзі. За вікном тяглися довгі коробки складів, а на рейках запасних колій висявало світло. Добре, ясне світло. Світло Швейцарії.

Поїзд плавно загальмував до повної зупинки.

Серед дзвінкої тиші, що запала по тому, з підлоги долинув якийсь невиразний звук. Бонд подумав, що не докінчив діла, і хутко нахилився, про всяк випадок тримаючи книжку напоготові. Ніякого руху. Бонд намацав яремну вену і не відчув биття пульсу. Неш був геть мертвий, і труп уже заклякав.

Бонд відкинувся на сидінні, чекаючи, коли поїзд рушить знову. Попереду було багато роботи. Перед тим, як зайнятися Тетяною, слід було прибрати в купе.

Сіпнувшись, довгий експрес зрушив з місця. Скоро почнеться слалом біля підгір'їв Альп. Колеса вже вистукували в новому, прискореному ритмі, ніби радіючи, що тунель залишився позаду.

Бонд підвівся, переступив через розкинуті ноги мертвого супротивника і ввімкнув верхнє світло. Яка картина! Купе нагадувало різницю. Він намагався пригадати, скільки крові вміщує тіло людини. Десять пінт? І вся вона вилилася назовні. Головне — не дати їй витікти в коридор! Бонд стягнув простирадла з нижнього диванчика і взявся до роботи.

Нарешті діло зроблено: стінки й підлогу витерто, мертве тіло накрито, валізи підготовлено до втечі в Діжоні. Бонд за одним духом випив цілу карафку води.

Потім підійшов до Тетяни і м'яко торкнувся прикритого хутром плеча. Жодної відповіді. Чи не Збрехав той нелюд? Може, він отруїв її? Бонд обійняв Тетяну за шию. Вона була тепла. Тоді він міцно потяг її за мочку вуха. Дівчина мляво поворушилась і застогнала. Він знов і знов смикав її за вухо. Нарешті приглушений голос мовив: "Не треба".

Бонд усміхнувся і трусонув її охляле тіло. Він трусив її доти, аж доки Тетяна повернулася лицем і в нього безтямно втупилося двійко блакитних очей.

— Що сталося? — Голос у неї був сонний і сердитий.

Бонд не відступався: він шепотів, співав і лаявся, навіть грубо шарпав її за плече. Нарешті вона сіла і відчужено поглянула на нього. Бонд потяг її за ноги, і вони звисли з полиці. В такий же спосіб він стягнув її на руках униз.

Дівчина мала жахливий вигляд — викривлений рот, закочені догори чи то п'яні, чи то сонні очі, неохайні пасма скуйовдженого волосся. Бонд узявся до неї з вологим рушником і гребінцем.

Потім була зупинка в Лозанні, а через годину — французький кордон у Валлорбі. Про всяк випадок Бонд вийшов у коридор, але митники і прикордонник поминули його і зайшли до провідницького купе. Там вони затримались на п'ять таємничих хвилин і після цього подалися собі далі по вагонах.