— Не всі інтелігенти — гомосексуалісти. До того ж серед них є й багато лисих. Я тільки кажу, що...
Отака суперечка тривала три останні дні з перервами на засіданнях у комісії.
До суперечки приєднувалися й інші члени комісії, котрі здебільшого підтримували Трупа.
Сьогодні належало затвердити рекомендації і Бонд вагався, чи слід йому робити нерозважливий крок і складати окремий звіт від імені меншості.
О дев'ятій годині Бонд вийшов з квартири. Спускаючись сходами до машини, він розмірковував над тим, наскільки принципові для нього ці питання. Чи він, бува, не впадає у дріб'язковість? Чи не виявляє впертість? Чи не утворює опозицію з однієї людини тільки задля того, аби лиш зубам було що вкусити? Невже він так знудився, що не знайшов нічого ліпшого, аніж робити з себе надокучливого причепу? Бонд вагався, відчуваючи свою безпорадність і нерішучість. Та найгірше було те, що в його душі нуртував неспокій, погамувати який йому було несила.
Він запустив стартер, увімкнув подвійний підсос, і його "бентлі" з грізним риком прокинувся. Бонду спав на думку страшенно цікавий вислів: "Кого боги хочуть знищити, на того вони перед тим наганяють нудьгу".
Розділ 12
ШМАТ ПИРОГА
А сталося так, що Бондові й не довелося більше повертатися до того звіту. Він сказав комплімент своїй секретарці з приводу її нового вбрання і заглибився в журнал, де були зареєстровані нічні повідомлення. Раптом владно задзеленчав червоний телефон. Це могло означати лише одне: на зв'язок із ним виходить або сам М., або начальник штабу. Бонд узяв трубку.
— Нуль нуль сім.
— Ви можете завітати до нас? — Це був таки начальник штабу.
— До М.?
— Так. Приготуйтесь до довгої розмови. Трупа я вже попередив, що сьогодні ви не зможете взяти участь у засіданні.
— Ви здогадуєтесь, навіщо мене викликають? Начальник штабу пирхнув.
— Якщо відверто, здогадуюсь. Та краще почути це від самого. І вислухати це сидячи в кріслі. Справа надто незвичайна.
Як тільки Бонд надяг піджак і, хряпнувши дверима, вийшов у коридор, у нього зринуло відчуття, ніби стартовий пістолет нарешті вистрелив і його собаче життя закінчилося. Навіть підйом у ліфті на горішній поверх і перехід тихим довгим коридором до дверей службового кабінету М. чимось відрізнявся від решти таких випадків. Бондові здавалося, ніби дзвоник червоного телефону прозвучав сигналом, за яким ним, Бондом, знову вистрілювали, мов зарядженим снарядом крізь увесь світ у бік далекої цілі, що її обрав М. І очі у шефової секретарки міс Маніпенні випромінювали збудження і таємне знання, коли вона, всміхнувшись до Бонда, натиснула вимикач селекторного зв'язку:
— Нуль нуль сім прибув, сер.
— Хай заходить,— пролунав металічний голос, і червоне світло таємниці просочилося під дверима.
Бонд увійшов. Напівспущені жалюзі, що рівними смугами кидали світло й тіні на темно-зелений килим і на край великого столу, створювали враження прохолоди. Сонячне світло сюди не пробивалося, і спокійна постать за столом сиділа в озерці зеленуватої тіні. Чималий дволопатевий тропічний вентилятор — він з'явився в кабінеті М. недавно — повільно обертався під стелею, перемішуючи задушливе серпневе повітря, яке навіть тут, над Регентським парком, було після великої тижневої спеки важке й затхле.
М. показав Бондові на стілець біля столу, вкритого червоною шкірою. Бонд сів і поглянув у помережане павутинням зморщок моряцьке обличчя, власника якого він поважав і охоче підкорявся йому.
— Ви не заперечуватимете, якщо я поставлю вам особисте запитання, Джеймсе? — М. ніколи не ставив своїм підлеглим запитань особистого характеру, і Бонд не міг навіть уявити собі таку ситуацію.
— Аж ніяк, сер.
М. підсунув до себе велику мідну попільницю, дістав з кишені люльку і почав її натоптувати, уважно спостерігаючи за роботою своїх пальців.
— Ви можете не відповідати,— промовив він доволі різко,— але це стосується вашої... е-е... вашої подруги, міс Кейз. Як ви знаєте, я загалом не цікавлюся такими справами, проте чув, що вас... ви... е-е... частенько бачили її після діамантової операції. У вас навіть виникла думка одружитися з нею? — М. поглянув на Бонда, потім узяв натоптану люльку в зуби й запалив сірника. І в ту мить, коли він дмухнув на мерехтливе полум'я, з кутика його рота раптово вихопилося: — Сподіваюся, вам не важко буде трохи розповісти мені про це?
Ось воно що, подумав Бонд. Хай йому грець із цими службовими плітками.
— Гаразд, сер,— трохи різко почав він. — Усе в нас ішло добре. Виникала думка і про шлюб. Та вона зустріла хлопця з американського посольства, майора морської піхоти з персоналу військового аташе. Підозрюю, що вони хочуть побратися, бо обоє повернулися до Штатів. Може, воно й на краще. Мішані шлюби не завжди щасливі. Здається мені, він непоганий хлопець. Може, і їй краще жити вдома, ніж у Лондоні, їй тут не дуже подобалось. Гарна дівчина, але трохи невротична. У нас виникало забагато суперечок. Може, через мене. Та все вже минулося.
М. показав одну зі своїх знаменитих коротких усмішок, коли його очі оживали більше, ніж вуста.
— Даруйте, Джеймсе, якщо я вчинив щось не так,— промовив він. Та в його голосі годі було шукати бодай нотку співчуття. М. не схвалював Бондового "жінолюбства" (цей термін він вигадав сам), хоч і визнавав, що ці його забобони були атавістичними залишками вікторіанського виховання. Проте з погляду керівника, найменше, чого б він бажав, то це прив'язати Бонда до якоїсь одної спідниці.
— Можливо, це й на краще. В нашій справі годі сподіватися на успіх, якщо зв'язуєшся з невротичною жінкою. Така повисає на тій руці, яка тримає зброю. Ви розумієте, що я маю на увазі? Вибачайте мою цікавість. Мені було потрібно почути вашу відповідь перед тим, як перейти до справи. Це справа досить незвичайна, і вам було б важко братися за неї, якби вас чекало одруження чи щось таке.
Бонд кивнув головою, очікуючи чогось надзвичайного.
— От і добре,— провадив М. У його голосі прозвучала полегкість. Він відкинувся в кріслі і зробив кілька швидких затяжок, щоб розкурити люльку. — А сталося ось що. Вчора надійшло повідомлення із Стамбула. Здається, у вівторок начальник бази "Т" одержав надрукованого на машинці анонімного листа, в якому йому пропонували взяти квиток в обидва кінці на пароплавний пором, що відпливає о восьмій вечора від Галаського мосту до гирла Босфору. Нічого більше. Начальник "Т" — чоловік з авантюрною жилкою, тож він, звісно, пристав на пропозицію і, вийшовши до залізничної колії, почав чекати. Десь через чверть години до нього підійшла дівчина. Російська дівчина, за його словами, дуже вродлива. Вони говорили про краєвиди й таке інше, коли це вона раптом змінила тему і в тому самому розмовному ключі розповіла йому неймовірну історію.