Орися. Пізнала б.
Незнайко. І ти ніколи тепер не побачиш світу сонця?
Орися. Маю надію побачити. Отож як засліпила мене дівчина, через кілька днів уночі приходить до нашої хати Баба Яга — костяна нога. "Я,— каже,— чула, що хтось затемнив твою дочку. Я зможу повернути їй зір, якщо ти підеш до мене наймитом".— "А на який строк і яка мені буде плата?" — запитує батько, а Баба Яга відказує: "Плати тобі не буде ніякої, а робитимеш у мене сім літ, робитимеш все, що звелю". Подумав батько та й питається в мене: "Орисю, ти зможеш сама вдома хазяйнувати?" Я кажу: "Зможу, таточку". Ото він і погодився стати наймитом, щоб тільки Баба Яга повернула мені зір. Два роки вже тато відробив, а ще робити йому лишилося п'ять літ. І ще п'ять літ бути мені незрячою.
Чути сопілку.
(Прислухається). Це пастухи так добре грають?
Незнайко. Не знаю.
Орися. Заговорилася з тобою. А працювати хто за мене буде? Ти вже набрав мені води?
Незнайко. Набрав. Ось твої відра, Орисю. (Допомагає їй почепити на коромисло).
Орися. Спасибі тобі.
Незнайко. Нема за що. Може, тебе, Орисю, на дорогу вивести?
Орися. Я тут дорогу сама добре знаю. Незнайко. Щось не клює риба. Піду, мабуть, до греблі. (Виходить).
Входить Зміючка.
Зміючка (до Орисі). Зажди, дівчино, зажди трохи. Орися (вражено). Що чую я? Той самий голос. Хто ти? Хто?
Зміючка (змінює голос). Я бідна дівчина, подорожня. Тутешніх країв не знаю. Йду вже два місяці ще й два дні до рідної матінки. Сонце припікає. Спрага мене мучить. Дай мені, дівчино, води напитися.
Орися. Не дам! Це ти... ти мене осліпила в лісі росою невидющою! Пізнала... Я тебе по голосу пізнала...
Зміючка (витягає з вузлика отруту, кидає у відра). Ще ти про мене згадаєш! (Втікає).
Орися (кричить). Люди! Ловіть її, ловіть... Тримайте... Вона... Та сама лиха дівчина... Я її пізнала...
Вбігає Кирило.
Кирило. Що трапилось, доню моя?
Орися. Тату... татоньку. Вона ось зараз була тут, біля мене.
Кирило. Хто? Про кого ти говориш?
Орися. Про дівчину, що осліпила мене. Я її по голосу пізнала.
Кирило. Доню моя, тобі, мабуть, вчулося, бо нікого поблизу немає. (Пройшовся в один бік, потім у другий). Ніде ані шелесне.
Орися. Втекла. Я, таточку, не помилилась. Я довіку той голос не забуду і пізнаю його завжди.
Кирило. Давай мені, Орисю, відра, та підемо додому. (Забрав відра, лишив дочці тільки коромисло).
Орися. Прикинулась бідною дівчиною подорожньою, що вже йде два місяці ще й два дні...
Виходять.
Лине здалеку пісенька, що її співають, мабуть, на лузі дівчата. З'являється Марія з вузликом, гукає.
Марія Степанівна.
Івасику-Телесику,
Приплинь, приплинь
До бережка!
Зварила тобі борщику
У глиняному горщику.
Ще дам тобі кашки,
Кільце ковбаски.
Приплинь, приплинь, Івасику,
Приплинь, приплинь, Телесику!
Голос Телесик а. Пливу, пливу я, матінко, пливу, пливу до бережка-а-а!
З'являється човник.
Марія Степанівна. А що, хлоп'ята, дуже їсти хочете?
Телесик. Дуже. Беріть, мамо, рибу, а я ще поїду, бо на хороше місце натрапили. (Дає в'язку риби).
Забудько. Беріть і мою до гурту.
Марія Степанівна. Ідіть же снідати.
Телесик. А ми там, мамо, поснідаємо, бо зараз у нас часу нема. Саме почався добрячий кльов. Несіть, смажте рибу, а ми ще зловимо.
Марія Степанівна (передає вузлик Телесику). Дивися ж, сину, як принесу обід та кликатиму тебе, то пливи до бережка, а як хто чужий гукатиме, то відпливай далі.
Телесик. Добре, мамо!
Відпливає човник. Марія Степанівна з в'язками риби виходить. З'являються Баба Яга і Зміючка.
Зміючка. Чули, бабусю, як вона його гукає?
Яга. Чула. (Подивилася в один бік, подивилася в другий). Хтось наче йде сюди. Ану поглянь, Зміючко, в тебе очі молодші.
Зміючка. Якийсь хлопчисько з вудками. Може, сховаємося в лозах?
Яга. Не треба ховатись. Гляну на нього.
Входить Незнайко з вудками.
. Не знаю, будеш такий мо-
А що, хлопче, ловиться риба?
Незнайко (недовірливо позирає на Ягу)
Яга. Ото рибалка. (Сміється). Чий же ти лодець?
Незнайко. Не знаю.
Яга. А як тебе звати?
Незнайко. Не знаю.
(Сміється). Ну...
Яга. Звеселив мене... Втішний хлопчина... ну, а куди ж ти... оце збираєшся йти?
Незнайко. Не знаю. (Хоче йти).
Яга. Стривай. Ще хочу з тобою поговорити.
Незнайко. Я людина зайнята. Нема часу з вами тут теревені розводити. (Рішуче виходить).
Яга. Втішний хлопчина. Простеж, де живе, щоб можна було його вкрасти. У хвилини журби він мене звеселятиме.
Зміючка. Піду... Простежу за ним.
Яга. Ні, Зміючко, ти ще мені тут потрібна.
Зміючка. Для чого, бабусю?
Яга. Очі в тебе молодші. Ану поглянь, чи далеко відплив на своєму човні Телесик?
Зміючка (підходить до верби, дивиться на ріку). Бачу його човен за лозами.
Яга. Зараз він причалить до оцієї ось верби, а ми його тут і вхопимо.
Зміючка. Бабусю, обох їх... Обох треба взяти. Забудько на мене аркан накидав. Я не хочу йому прощати, я хочу його теж карати.
Яга. Вартуй, щоб ніхто сторонній сюди не зайшов. Зміючка (зорить на всі боки). Нікого нема, бабусю. Яга (підходить до ріки, гукає товстим голосом).
Івасику-Телесику, Приплинь, приплинь До бережка! Зварила тобі борщику У глиняному горщику, Дам грудочку кашки, Ще й кільце ковбаски. Приплинь, приплинь, Івасику, Приплинь, приплинь, Телесику!
Голос Телесика. Чую, чую, то не матінка промовляє. У моєї матінки голос тонкий та дзвінкий. Пливи, пливи, човнику, далі. Пливи, пливи, човнику, далі.
Яга. Ану ти, Зміючко, його погукай!
Зміючка (гукає).
Телесику, Івасику, Приплинь, приплинь, Дам тобі їсти...
Яга. Та не так же, не так промовляєш... Зміючка (ніяковіючи позирає на Бабу Ягу).
Синку, синку Івашечку, Припливи, припливи, їсти тобі дам горщику, В полив'янім борщику...
Яга. Що ти верзеш? Якого горщику? Що це за полив'яний борщик? Куряча в тебе пам'ять. Повторюй за мною.
Івасику-Телесику, Приплинь, приплинь До бережка! Зварила тобі борщику.
Зміючка. Зварила тобі горщику.
Яга (сердиться). Якого горщику? Борщику, борщику!
Зміючка (розгублено).
Борщику, а не горщику В полив'янім борщику.
Яга (люто). Борщику! Борщику! У глиняному горщику.
Зміючка. У глиняному...
Яга.
Дам грудочку кашки, Кільце ковбаски.
Зміючка. Кільце ковбаски. Яга. Приплинь, приплинь, Івасику! Зміючка. Івасику... Яга. Приплинь, приплинь, Телесику! Зміючка. Телесику!