Одного дня (на десятий день його перебування) вона сиділа поруч із ним і плела. Час від часу вона питала, чи не хоче він пити, оскільки було дуже спекотно. Та він завжди відмовлявся. В нього страшенно боліли ноги, і він питав себе, чи зможе колись знову грати у теніс із Гледіс та іншими дівчатами. Він погодився із деякою поспішністю тримати нитки у руках, поки молода жінка швидко намотувала клубок, опустивши очі. Вії в неї були дуже довгі. Майлз помітив це і знов поринув у свої похмурі думки: що робитиме він, немічний, у клубі?
— Gracie? — сказала вона благальним тоном.
Через те, що він ненавмисно опустив руки. Одразу ж знову підвів їх, невпевнено вибачившись, і вона йому усміхнулась. Майлз, у свою чергу, усміхнувся їй і відвів погляд. Гледіс сказала б... Але йому не вдалося подумати про Гледіс. Він бачив, що ниток поволі меншає в руках. Подумав, що, коли жінка скінчить, вона більше не сидітиме ось так, схилившись над ним, у такій яскравій блузці. І, мимоволі, він зупинив рух, нахиливши руки в іншому напрямі. Нарешті, він ухопився за кінчик нитки і не відпустив його. Зніяковіло подумав: "Лише маленький жарт, маленький жарт".
Коли в неї опинився її кінець нитки, а Майлз не відпускав свій — вона підвела очі. Він відчув, як відводить власні, спробував по-дурному посміхнутися. Вона потягнула вовняну нитку, дуже обережно, аби не порвати її, і таким чином опинилась проти Майлза, що заплющив очі. Вона повільно цілувала його, в той же час забираючи з рук нитку, як у дитини. А Майлз дозволив це зробити, переповнений блаженства і незрівнянної ніжності. Коли він розплющив очі, яскраве сонце змусило заплющити їх знову від сяйва червоної блузки. Молода жінка підтримувала його рукою за голову, як італійці тримають, щоб випити, солом'яну плетеницю фіасок із к'янті.
Майлз зостався сам на горищі. Вперше він відчував себе щасливим і таким спорідненим із цією занадто сповненою сонцем країною. Лежачи на боці, він споглядав пшеницю і оливкові дерева у полях, відчував на губах вологий дотик молодої жінки, і йому здавалось, що він віками жив у цій країні.
Тепер молодша жінка лишалася з ним на цілий день. Стара більше не підіймалася нагору. Ноги Майлза гоїлися, він їв маленькі голівки козячого сиру, дуже запашного, а Луїджі повісила над його ліжком фіаску із к'янті, яку він мав лише нахилити, аби просто до рота полився струмінь терпкого темно-червоного вина. Сонце затоплювало горище. Цілими днями по обіді він цілував Луїджі, клав голову на її червоний корсаж і ні про що не думав, навіть про Гледіс та друзів із клубу.
Лікар повернувся одного дня у джипі, а разом із ним повернулася і дисципліна. Він оглянув ноги Майлза, зняв з них гіпс і наказав тому зробити кілька кроків. Сказав, що Майлз зможе поїхати наступного дня і щоб він не забув подякувати цій італійській сім'ї.
Майлз на деякий час залишився на горищі сам. Подумав, що мав би бути більш задоволеним, що його вилікувано, оскільки він тепер міг грати в теніс, у гольф, виходити на полювання із сером Обів'є і танцювати англійські вальси із Гледіс чи з іншою дівчиною. Він міг би обійти Лондон і Глазго впевненими кроками. Однак сонце над полями, пуста фіаска з-під к'янті над головою, — усе це додавало невимовного жалю. Та врешті-решт, йому вже був час їхати! До того ж чоловік Луїджі скоро мав повернутися. І він нічого поганого із нею не скоїв, було лише кілька поцілунків. Він раптом подумав, що цієї ночі, оскільки він уже був зцілений і звільнений із гіпсової в'язниці, він міг би пізнати щось інше, окрім вуст Луїджі та їхньої солодкості.
Вона повернулася на горище і стала сміятися, побачивши, як він незграбно стоїть на ногах. Потім змовкла і подивилася на нього із тривогою, як дитина. Майлз вагався, потім стверджувально хитнув головою:
— Завтра я поїду, Луїджі.
Повільно повторив фразу двічі чи тричі, аби вона зрозуміла. Помітив, як вона відвела погляд, і відчув себе страшенно дурним і нечемним. Луїджі знов подивилась на нього і, ані пари з вуст, зняла свій червоний корсаж. її плечі виблискували на сонці, а пізніше — у м'якій пітьмі Майл-зового ліжка.
Наступного дня, коли він від'їжджав, вона заплакала. Сівши у джип, Майлз дивився на молоду жінку, яка плакала, а поза нею були поля та дерева, які він так довго розглядав зі свого ліжка. З відчаєм Майлз споглядав цю молоду смаглявку, крикнув їй, що ніколи не забуде її, та вона не зрозуміла.
А потім був Неаполь і неапольські жінки, з яких деякі звалися Луїджі. І повернення на південь Франції. Тоді як усі його товариші, шалені від нетерплячки, повернулися до Лондона першим пароплавом, Майлз провів місяць під сонцем, між італійським та іспанським кордонами. Він не насмілився повернутися, аби побачити Луїджі. Якщо її чоловік там — він міг би усе зрозуміти, а якби його не було, чи зміг би він, Майлз, встояти проти залитих сонцем полів, проти старої ферми, проти поцілунків Луїджі? Чи зміг би він, вихований в Ітоні, закінчити життя селянином в італійській рівнині? Майлз ходив без упину берегом Середземного моря, лежав на піску, пив коньяк...
Усе скінчилося після його повернення. Гледіс уже вийшла заміж, за Джона. Майлз гірше, аніж раніше, грав у теніс, і йому треба було багато працювати, аби замінити батька. Маргарет була чарівна, віддана й освічена. Справді, дуже вишукана...
Майлз розплющив очі, вхопив пляшку і добряче хильнув прямо з шийки. Мало-помалу він ставав від алкоголю червоним та висушеним. Сьогодні вранці він помітив розірвану жилку під лівим оком. Луїджі, мабуть, зараз дуже товста і змарніла. І горище покинуте. І к'янті ніколи не матиме того ж смаку. Йому не лишалось нічого, як почати спочатку. Бюро, англійський сніданок, політичні новини в газеті, що ви про це думаєте, Сідні? Бюро, авто, геллоу Маргарет, а щонеділі — на полювання із Сіме-стерахми чи Джонсами, 15 пунктів на гольфовій доріжці, содова? І, дякувати Богу, коньяк.
Пляшка спорожніла. Майлз викинув її і з болем підвівся. Йому ніяково було повертатись до інших. Чому такий кінець? Так не буває! Це супроти гідності. Він раптом згадав італійців, як вони ображають одне одного по обидва боки дороги, проклинаючи найстрашнішими прокляттями, і не мають навіть хоробрості, аби зійтися. Він розреготався і стих. Чому він сміявся зовсім один на клумбі перед своїм котеджем?