'оку 1695-го государ цар ^ І Петро Олексійович з армією своєю розпочав перший похід на завоювання турецького міста Азова і місто теє справді за всіма правилами військовими обліг, а гетьмана Мазепу з військами малоросійськими і боярина Бориса Петровича Шереметєва з корпусом військ великоросійських вирядив вниз ріки Дніпра на облогу тамтешніх татарських і турецьких міст і турбування татар, щоб вони не могли допомагати Азову. Походи гетьмана і Шереметєва супроводилися великими успіхами. Вони за одне літо заволоділи чотирнадцятьма мурованими турецькими містами • і війська їхні з мешканцями та начальниками забрали в полон і розіслали по малоросійських містах в ув’язнення. З тих же здобутих міст Кизикермен і Кінбурн геть зруйнували й обернули на пустелю, а на острові Тавані муровану фортецю із земляним валом скріпили і зоставили в ній свою залогу з козаків малоросійських та запорозьких. Государ же того літа Азова здобути не здолав через зраду одного артилерійського офіцера, чужинця, Якова Янсона, який, заклепавши всі облогові гармати, перекинувся до ворога в Азов; а не менше й через те, що государ замало мав у себе кораблів і міста ними з моря облягти не міг, а турки, навпаки, мавши достатню флотилію, подавали містові з моря всіляку допомогу, і не тільки харчами та іншими запасами забезпечили його понадміру, а й свіжими військами доволі скріпили. І так государ, позоста-вивши в одній тільки зайнятій каланчі чималу залогу, вирушив сам до Москви, щоб дати розпорядження на наступну кампанію.
Приготування до другого походу на Азов і розпорядження до нього будуть навіки пам’ятні в історії руській, і вони завше прославлятимуть премудрість монарха, що кермував із такою розважливістю, і старання росіян, які сприяли волі монаршій з
безприкладною ревністю. За майже десять місяців над річками, що впадають в Дон, а з нього в Азовське море, побудовано таку флотилію, яка у старих приморських державах віками тільки будується. Раптом укрили Азовське море військові кораблі, галери, бригантини, галіоти та інші морські судна, і їх раховано до 700, в такій країні, де про мореплавство раніше й гадки не мали! Ту численну флотилію побудовано розкладкою матеріалів і робітників на заможніших поміщиків і громадян, в чому й монастирі, нарівні з іншими, ретельну брали участь, а успіх походив од змагання росіян на користь Отчизни і монарха свого. Майстрів же виписано з чужоземних морських держав, а найбільше з Голландії. Похід на Азов розпочався навесні 1696 року. До числа чисельної російської армії вступило малоросійських військ 15 000, а над ними наказним гетьманом призначив Мазепа полковника чернігівського Якова Лизогуба і полковників: гадяцького — Боруховича,
прилуцького — Горленка, лубенського — Свічку та компанійських — Фе-дорину і Кожуховського, а гетьман Мазепа з усім малоросійським військом складав обсерваційний корпус на степах кримських, який пильнував, щоб хан кримський із своїми ордами не напав ззаду на армію під Азовом і чимало таких замірів татарських од-бивав з успіхом. Війська малоросійські під командою Лизогуба, з їх обозами та артилерією, за призначенням государя виставлені були за Азовом од сторони кубанської, щоб перетяти сполучення з містом ордам кубанським. Повсякчасна пильність тих військ у їхньому дорученні багато сприяла військам, що облягали місто, а обложених сильно тиснула в місті. Татари кубанські не переставали нападати на табір козацький, укріплений обозами, артилерією та шанцевими батареями, але козаки щоразу їх одпирали і самих побивали з бажаним успіхом. Під час тих нападів татарських турки кожного разу поривалися їм пособляти вилазками з міста, але зазнавали рівної з ними долі і гнані були од козаків аж до міста з великою втратою в людях, забитих або в полон узятих, а в останню таку вилазку, що її турки вчинили 17 числа липня, козаки, відбивши їх од табору свого, загналися у саме місто і здобули один міський болверк з чотирма на ньому великими гарматами, з якого, укріпившись і додавши до того 9 гармат своїх, учинили на місто сильну пальбу, що тривала безперервно цілу добу. А як в тій порі і від армії з піднесених понад міський вал траншейних батарей ведено на місто ще сильнішу пальбу, і була вона туркам дуже дошкульна, то вони 18 липня виставили на батареї білий прапор і попросили миру, який їм і даровано, а місто 19 числа з наказу царського зайняв боярин і воєвода Олексій Васильович Шеїн.
Государ, вертаючись з того походу, закликав до себе з степів кримських у місто Острогозьке, або Рибне, гетьмана Мазепу, подякував йому за успіхи військові і поїхав до Москви святкувати перемогу. По тому, ведучи государ проти турків і татар дальші дії, звелів гетьманові Мазепі і князеві Якову Федоровичу Долгорукому прикривати військами своїми зайняті у них міста та краї і пробувати завоювати нові, а особливо здобути Очаків; сам же виїхав з посольством своїм до чужих країв, щоб нав’язувати союзи та запримічувати те, що в них є краще, і опісля запроваджувати в своїй землі корисніше. І тому гетьман і князь Долгорукий року 1697-го, виправившись із військами суходолом і суднами водними, перестріли в лимані дніпровському турецького Іслам-пашу, що його вирядив був великий візир на здобуття спустошеного росіянами міста Кизикермена, а сам візир, роз’їжджаючи з великим флотом по Чорному морю, пробував одібрати в росіян фортецю на острові Тавані. Гетьман, розбивши зараз Іслам-пашу з його військом і флотилією, прогнав його від Кизикермена і, зайнявши те місто, впровадив у нього свою залогу з артилерією. Та коли виступили після того до Тавані з наміром скріпити тамтешню залогу, то побачили крайню неспромогу пересилити легкою флотилією своєю великий флот візира і облягти з моря Очаків. Тому, звівши декілька боїв з передовими кораблями візира і скріпивши Таванську фортецю військом та харчами, вернулися на зимівлю у свої границі. Візир, як одступили війська російські, не переставав нападати на фортецю; він робив біля неї висадки, рив підкопи, кидав у фортецю бомби та гранати, але все те було марне. Обложені, відбиваючи спроби турецькі, частими вилазками своїми завдавали їм великої поразки і всі їхні наміри нищили. Тим-то візир, зневірившись у здійсненні своїх задумів силою, вдався до хитрощів і обіцяв великі тисячі командувачам залоги, а на всіх вояків давав до шести левів своїх грошей з тою умовою, що він їх одвезе до руських границь з усім багажем та амуніцією, і запевняючи при тому, що їх покинув гетьман навмисне, щоб їх винищили, аби не вийшло назовні, що й він побрав од нього великі подарунки за відступлен-ня фортець тих. Війська малоросійські із презирством відмовили візирові в його підкупах та обіцянках і проголосили урочисто, що вони мають свою честь і совість, хоч би всі гетьмани та візири й зовсім їх не мали, і що побудовані на їхніх руських землях ворожі міста, кров’ю їхньою завойовані, не інакше як за таку саму ціну відступити можуть. Візир, посоромлений у невдачах на спокусу військ малоросійських, приневолений був одійти від фортець і зоставити їх вільними.