Хан кримський Іслам-Гірей, знаючи про невдоволення багатьох малоросійських урядників і самих військ проти свого гетьмана за надмірні його строгості та великі здирства і знавши про таке ж невдоволення великоросійських бояр проти свого государя, що запроваджував у правлінні своєму і війську всякі новини, спробував був учинити в Малоросії заколот, звичайно, за планами уряду турецького. І для того закликав до себе потаємно у Крим канцеляриста військового, улюбленця Мазепиного, близького родича значному урядникові задніпровському Іскрі, Петрика, що, прибувши спершу на Січ Запорозьку під виглядом посланця гетьманського, перебрався звідтіль до Криму. Хан, звідавши від нього про дальші таємниці урядові і про стан сильної держави Російської, запевнив його піднесенням на уряд гетьманський і року 1692-го, в зимовій порі, виправив Пе-трика із значним корпусом татар всередину Малоросії, до міста Переяслава, щоб там проголосити його гетьманом і злучитися з військами, прихильними до Палія, а невдоволеними з Мазепи. Корпус той щасливо перейшов безлюдний задніпровський степ до Чигрин-Діброви, а звідтіль перебрався на Золотоношу і Домонтів, до Переяслава, але, звідавши тут, що осавул генеральний Гамалія з сильним козацьким корпусом переслідує його від Полтави і заходить йому ззаду, кинувся щодуху тікати попередньою своєю дорогою і захопив у полон всіх людей, що по дорозі йому траплялися. Гамалія, переслідуючи татар, одібрав у них бранців, розкиданих по дорозі, але самих наздогнати й побити не зміг. Року 1693-го і в наступні за ним три роки той Петрик з кримськими та білгородськими татарами, під командою сина ханського Нурадін-султана, водився при границях малоросійських і нападав рівночасно на селища Полтавського, Миргородського та Переяславського полків, проповідуючи в них себе гетьманом, начебто від султана турецького у переємність по Юрієві та Дорошенкові наставленим, і розголошуючи притому, що й гетьман Мазепа потайки на теє годиться, бо він є його нешлюбний син і єдиний по ньому наслідник. А що народ малоросійський про такі наслідства та пе-реємства, а не менше про союзи та протекції турецькі й слухати не хотів і всюди, де він показувався, уживав проти нього оборонних заходів і всіляко йому спротивлявся, то Петрик, злостячись на народ, плюндрував і палив його селища, а людей забирав у полон. Гетьман Мазепа, одбиваючи поширюваний проти нього Петриком такий ганебний і безглуздий наклеп, приобіцяв тому, хто його дістане живого або мертвого, 1000 талярів і публікував про те письмовими листами, виставленими в пограничних селищах, а для розправи над ним і татарами вислав три сильні корпуси козацькі: один — під командою полковника київського Коровки та переяславського Івана Мировича, другий — під командою полковника чернігівського Якова Лизогуба, а третій — під командою полковників гадяцького Михайла Боруховича і миргородського Данила Апостола. Корпуси тії побивали татар скрізь, де тільки досягнути їх могли. Полковники Коровка і Мирович, гнавши їх од Домонтова аж до Очакова, сплюндрували всю тамошню округу, віддаючи вогневі й мечеві все, що траплялося. А коли на оборону очаківських посадів вийшли були з міста кілька тисяч турків, то вони, розбивши їх ущент, 3000 яничарів із двома прапорами забрали в полон і здобули при них сім гармат. Полковник Лизогуб, переслідуючи татар до осель їхніх буджацьких, спустошив округу тую вогнем і мечем і багато вигнав звідтіль своїх бранців, забравши в полон самих татар з численними кіиськими та скотськими табунами й іншими татарськими пожитками. А полковники Борухович і Апостол, розбивши татар під містечком
Сокілкою, загнали їх у гирло річки Ворскли цілі тисячі. Всі їхні в’юки із запасами і всіх бранців руських одібрали в них, вважаючи, одначе, притому за велику втрату охочеко-монного старшину Якима Вечорку, який загинув од татар. Він, бувши раніше в охочекомонному Палієвому полку, мав із собою велику ватагу з охочих і самих шибайголів, що жили при ньому, із здобичі. За повсякчасну вправу того Вечорки було служити при всіх тих малоросійських корпусах, що були в діях супроти непри-ятелів. Таким чином, він, приставши до того корпусу, діяв з ватагою своєю на татар з дивовижною мужністю й хоробрістю і, спонукуваний, мабуть, приобіцяними Мазепою талярами, завжди запускався в середину татар і шукав Петрика, і тому й схоплено його так, що інші війська зауважити того не могли, і замордований був він татарами в тиранський спосіб, що запримічено на тілі його, знівеченому на многих місцях по-варварськи. Але й Петрик тут же загинув од удару, очевидно, Вечорчиного. Труп його знайдено між татарськими, пробитий наскрізь списом і почеплений на гак під містечком Кишенькою, з написом: "Бунтівник і заколотник народний".
Року 1694-го, під час походу військ татарських з Криму і Бесса-рабїї до границь цісарських, гетьман Мазепа, прикриваючи з усіма військами своїми границі малоросійські од їх нападу, тримав кордон од гирла Самари до ріки Дністра і сам стояв табором над гирлом ріки Синюхи, де спорудив земляний ретраншмент, або просторий замок, за розпорядженням писаря генерального Орлика, що знав роботу інженерну, через що й Орликом його названо. Коли ж татари одійшли у Валахію, звелів гетьман запорозьким козакам напасти на Пере-копську лінію і тамошню фортецю і вдавати, що нападають на Крим, щоб тою диверсією відтягнути татар од Угорщини. Для того вирядив у поміч запорожцям п’ять полків охочекомон-них, або компанійських, під командою полковників їхніх Федорини і Кожуховського. Війська тії, ціле літо штурмуючи лінію, взяли на ній три муровані каланчі, або круглі батареї, побудовані на обмілинах Гнилого моря, званого Сивашем, забрали в полон 60 чоловік турків і кількасот їх забили та відібрали вісім гармат і п’ять прапорів. З головної ставки гетьманської вислані до Очакова і Буджа-ка полковники Борухович і Коровка пригнали кількасот турків і татар і кілька тисяч їхнього скоту і коней і домоглися того, що татари з Угорщини почали вертатися на оборону своїх родин. А гетьман вислав усіх бранців та їхні прапори й гармати до Москви з полковниками Мировичем і Бору-ховичем, які дістали від государя багаті подарунки, а до гетьмана вдячні відгуки.