Задніпровські полковники, дивлячись на невпокорені зухвальства Брюховецького та явне потурання в тому найвищого уряду, відкинулися зовсім сторони російської і, порозумівшись із своїми наказними гетьманами Дорошенком і Тетерею, злучилися з Польщею. Цар, бажаючи поновити спокій і привернути лад у Малоросії на підставі попередніх з нею договорів та ухвал, прислав був до Батурина, хоч дещо й запізно, думного дяка Башма-кова з наказом зібрати всіх урядників та козаків і погодити їх на затвердження гетьмана Брюховецького або на обрання іншого за загальним присудом і згодою; але наявні урядники та генеральні старшини, які були в Батурині, заявили Башмакову, що "зборів тепер скликати нема кому й ніколи, бо половина задніпровської Малоросії, не змігши знести нинішнього правління, відкинулась нас і приєдналася до Польщі, маючи своїх начальників", а решта, борсаючись у хаосі невідомості щодо самих себе, мусять тепер готуватись відбивати ворога і боронити родини свої; що поляки, скориставши з неладу в Малоросії, зібрали велику потугу і під проводом короля йдуть до тутешніх границь. Думний дяк заявив на те, що, "за Соборним уложенієм, справа з королями його не обходить", і притьмом виїхав до Москви.
Король польський Ян-Казимир на початку 1663 року, зблизившись з армією своєю до границь малоросійських, вирядив перед собою наказного гетьмана задніпровського Тетерю і полковників тамтешніх Гуля-ницького, Богуна й трьох інших, котрі, проходячи беззахисною Малоросією, грабували, плюндрували й палили всі зустрічні селища під приводом, що мстяться вони таким чином на Брюховецькому за кривди братів своїх і товаришів, їм од нього спричинені. Одначе помста тая була такою ж розумною й справедливою, як розум циганський, по якому циган за те матір свою б’є, щоб жінка його боялася. Тим часом пройшов король з армією своєю через всю Малоросію і, не мавши ні від кого спротиву, обліг формально місто Глухів, де замкнувся суддя генеральний Животов —
ський з трьома реєстровими полками: Чернігівським, Стародубським і Ніжинським. Облога міста була жорстока й тривала. Кинуто на нього до 100000 бомб і гранат і зроблено декілька приступів, але все було марно: обложені частими вилазками та нападами на табір польський знищили всі їх заходи і завдали їм великої шкоди, вигубивши силу-силенну їхніх людей. Зрештою король, постоявши під містом дев’ять тижнів і не передбачаючи успіху, зняв облогу і відступив од міста, зачувши притому, що російські війська почали збиратися: один корпус, під командою князя Ромоданов-ського, в Гадячі, з яким і гетьман Брюховецький із своїми військами був; другий, під командою князя Ку-ракіна, стояв у Путивлі; а третій, під командою князя Черкаського, ішов од Брянська. Похід королівський розпочався од Глухова на Новгород-Сівер-ський. Авангардом були й по дорозі все плюндрували та палили війська козацькі задніпровські, а в ар’єргарді йшов коронний гетьман із польськими військами.
Гетьман Брюховецький з військами малоросійськими, переслідуючи армію польську, усе мав на видноті її ар’єргард і раз у раз робив на нього напуски, і коли армія з королем переправилась через ріку Десну недалеко села Пирогівки, то він, напавши на ар’єргард, одбив його від переправи і всі обози та запаси артилерійські узяв як свою здобич. Коронний гетьман, відтятий таким чином од королівської армії, відступив лівим берегом Десни вниз за її течією і, проходячи тою частиною Малоросії аж до міста Остра, нищив вогнем і мечем усе, що йому траплялося. Гетьман Брюховецький, який його переслідував, перейшовши Дніпро, учинив там також велику руйнацію та спустошення малоросійському народові, що пристав був до Польщі, помщаючись на ньому за таку ж руйнацію, учинену на сьому боці Дніпра од гетьмана їхнього Тетері та його полковників. Отака несамовита обопільна помста, або міжусобиця, означає більше, як найгрубіше невігластво і плюндрування свого безневинного народу, що зовсім не брав участі в лиходійствах своїх полководців, показує дике їх варварство і дивну нерозсудливість. Гетьман Брюховецький, заповзявшись підкорити задніпровські полки під командування своє силою зброї, вислав партизана свого, кошового запорозького отамана Сірка, до міста Чигирина, щоб у ньому захопити гетьмана тамтешнього Тетерю, а сам пішов на місто Черкаси, яке, здобувши, пограбував, яко ворог, і поспішив до Чигирина. Але гетьман Тетеря, довідавшись про зближення Сірка, забрав усі свої скарби і відійшов з військом своїм до Заславля; а коли пішов за ним Брюховецький, то він із Заславля, утікши від своїх військ, перебрався з пожитками до Польщі, де поляки пограбували його дочиста і змусили втікати до Молдавії в повному убозтві. Брюховецький, зійшовшися з Сірком під Чигирином, спробував його взяти, але Чарнецький, воєвода руський, що засів у ньому після Тетері з сильною польською залогою, їх од міста одбив, а татари Великої Орди наспіли Чар-нецькому на підмогу і змусили Брюховецького відійти за Дніпро.
Воєвода Чарнецький, запитавшися од своїх успіхів під Чигирином, залишив те місто під охороною залоги, а сам з татарами пішов під місто Білу Церкву, що було по боці Брюховецького, щоб його взяти й віддати на поталу татарам. Одначе козаки тамтешнього полку, засівши коло міста в байраках, учинили вдалий напад на Чарнецького, самого його забили, а військо його розігнали. Тим часом кошовий Сірко з реєстровими й своїми козаками, знавши про похід Великої Орди з Чарнецьким, вирушив негайно в її сторону і вщент її сплюндрував, а головне місто її Акерман, або Білго-род, здобув приступом, винищив його мешканців і, пограбувавши, спалив. Те саме вчинив і з укріпленими їхніми містечками Буджаком, Паланкою та Каушанами. Нарешті, зачувши про поворот до своїх селищ орд, що поспішали в нестямі їм на допомогу, пішов од них на Молдавію і, переправившись через Дністер біля міста Сороки, зазнав тут великої втрати од генерала польського Маховського, що напав на нього під час переправи, од якого, одначе, відбився й вернувся в свою Україну.
Спадкоємець воєводи Чарнецького, Шаблика, у квітні місяці 1665 року з корпусом війська польського, підсиленим найманими калмиками й татарами, напавши на гетьмана Брюховецького, що стояв з військами козацькими табором у Білій Церкві, заатакував його з усіх боків. Одначе гетьман, мавши табір свій добре укріпленим, з численною артилерією, не тільки відбив напасника, але, налаштувавши з піхоти сильну фалангу, і собі напав на табір польський і після великої січі та кровопролиття розбив його і розігнав на всі боки, винищивши притому велике число знатних поляків, що готувалися були обіймати уряди й посади по містах і полках задніпровських, де прибережна сторона визнавала гетьмана Брюховецького, а погра-ничні з Польщею й Молдавією полки обрали собі за гетьмана замість Тетері якогось старшину, званого Опара. Але татари білгородські, що втручалися тоді у справи козацькі та в їхні вибори, зловивши того Опару, відіслали до короля польського, який звелів його повісити; гетьманом же задніпровським визнано од татар і Польщі осавула Тетериного штату Петра Дорошенка, що бував іноді, як і він, наказним гетьманом. Одначе й другий, що звався в тій стороні гетьманом, якийсь Де-цик, мав при собі військо з охотників і плюндрував з ними польські селища, але ватагами Брюховецького був зловлений і вкинутий у ніжинську в’язницю, де й помер.