Гетьман Косинський, звідавши про запроваджувані в Бересті новини аж так важливі, відразу ж зробив від себе вагомі подання: одне — до короля та до сенату, а друге — до самих берестейських зборів. В першому доповідав він як намісник королівський та міністр правління, "що переміна у вірі та звичаях народних, що в Бересті запроваджується духовенством без згоди народної, є перепона вельми небезпечна і до виконання незручна і що узгіднити уми людські і совість кожного є справою майже не людською, а Божою, і він не надіється утримати народ в сліпій покорі духовенству і свавільно нововведеним у церкву правилам і просить уряд відвернути зло теє або дати час народові на роздум".
До зборів берестейських писав гетьман як провідник народу, "що зібране туди руське духовенство не має від чинів нації і від народу жодного повноваження на введення в їхню віру та обряди перемін та новин, а без того не має воно влади і цими обтяжувати народ свавільними їхніми правилами та вигадками; і що се духовенство, бувши обране в їхню службу від чинів і від народу і утримуване на їхній кошт, може всього того позбутися від тих же чинів і народу при їхньому невдоволенні; а він, гетьман, ні за що тут не ручається і радить зборам зупинити постанови свої до загального обміркування та судження". На тії гетьманські подання уряд і збори, зробивши йому вдавану поступку, закликали його на нараду до Берестя.
Але коли він туди прибув, то негайно був арештований і відданий під суд соборища римського і руського, котрі, давши йому вину апостата, або відступника, засудили його на смерть і, замурувавши в одному кляшторі в стовп кам’яний, названий кліткою, заморили голодом. Так-то гетьман Косинський за відданість свою до благочестя і спокою народного став першою жертвою унії. Козаки, звідавши про його ув’язнення, зібралися в числі семи тисяч і рушили до Берестя для його визволення. Але польські війська, зустрівши їх під містечком П’яткою, стялися з ними і були вщент розбиті і розігнані; але козаки в живих уже Косинського не застали і подали клич до всезагальної борні.
Опісля замордування в такий варварський спосіб гетьмана Косинського уряд польський дав наказ гетьманові коронному зайняти Малоросію військами польськими, ввести у всі її міста гарнізони і заборонити найсу-воріше чинам і козакам мати елекцію на вибір гетьмана, а духовенству руському, яке щойно повернулося з собору берестейського, сприяти всіляко у навертанні церков та народу до унії. Духовенство почало цю роботу окружними посланнями своїми до всіх церков та народу, в яких воно так вияснювалось: "Ми, ревнителі правовір’я, отці церкви руської, зізволенням Святого Духу зібрані в Бересті, судивши і розсудивши неспокійну нинішню пору ієраршества церкви грецької, з нами єдиновірної, і утруднені наші в требах церковних з ним стосунки, перешкод-жувані далекістю шляху і лихими намовами варварів, тут осідлих, яко же є відомо всьому світові, що всі грецькі і ієрусалимські патріархи, народи і церкви підпали з давніх літ під іго невірних бусурман, турків і од них вводяться в невільний той народ агарянські звичаї, християнству противні, та і саме богослужіння їхнє і обряди християнські ґвалтуються тими проклятими іноплемінниками частими заборонами та озлобленнями, від чого не чутно вже в них зовсім дзвонів церковних, що кличуть християн на молитву, і не видно процесій, що оздоблюють обряди і службу християнську; а московське християнство, бувши нам теж єдиновірним, заразилось з давніх літ розколом стригольщини, виниклим од жидівства, і єрессю, недавно внесеною од вірменського ченця Мартина, в Константинополі осудженого, а в Києві всенародно спаленого. А тому не пасує нам, православним сущим, і стосунки з такими відсталими народами мати. І тако ізволися Святому Духові і нам, отцям церкви, наслідуючи багатьох нашої релігії християн, італійських, венеціянських, іллірійських і грецьких, об’єднатися по-давньому з церквою римською католицькою, сиріч древньою апостольською, з котрою наша релігія і була впродовж багатьох віків у повному єднанні та згоді, але відірвана наклепом зухвалого константинопольського патріарха Фотія без слушних причин, але через його марнославство, і за те видимі суть кари Божі на греків та церкву їхню. Через те закликаємо вас усіх, отців церкви руської, улюблену братію нашу во Христі, і вас, чада духовні, православних мирян, приєднатися до нашого єдиномислія і прило-житися до церкви давньої нашої вселенської римської, де всі апостоли і найверховніший з них Петро святий живіт свій за неї положили, а пе-реємець його святіший папа нині зі славою володіє, його же шанують всі царі і володарі земні і вседушно йому раболіпствують, і його ж святіше бла-гословіння і на вас, православні Християни, буде і буде!" По оголошенні в усіх селах і парафіях сього послання були припечатані до кожної церкви особливі епістоли, що сповіщали про тую зміну і умовляли народ коритися владі, яка Божим розсудом і милістю так чинить на їхню користь, душевну і тілесну; непокірливі злочинці загро-жені були анафемою та відлученням від церкви. Між тим як духовенство замінювало церковні антимінси і требники та вигадувало формули на прославлення та пошанування свого папи, війська польські, діставши наказ допомагати духовенству при запровадженні ним унії, виконували те ретельно і, бувши розставлені при всіх най-пошанованіших церквах, а паче по містах та містечках, з голими шаблями змушували народ клякати в церкві і бити себе в груди по-римському, а при читанні Символу віри додавати відоме речення про Святого Духа. При тому возносилися були шаблі над головами народу з погрозами рубати тих, хто не кориться їхньому наказові. Та сія вся начало лише болізнем бі.
ини і козаки малоросійські, яких не допускали були до головного міста їхнього Черкасу, зайнятого гарнізоном коронного гетьмана польського, зібрались в місті Чигирині і по достатніх і предостатніх нарадах ухвалили одноголосне, на підставі стародавніх прав їхніх та привілеїв, королями і договірними пактами затверджених, вибрати гетьмана з правом і привілеєм попередніх гетьманів. І за тою ухвалою року 1596-го обрали гетьманом генерального осавула, Павла Наливайка, і від нього зі всіма чинами і військом через депутата і посланця свого полковника Лободу послано до короля Жиґмунта Третього прохання такого змісту: "Народ руський, бувши в поєднанні спершу з князівством Литовським, а згодом — і з королівством Польським, не був ніколи од них завойований і їм раболіпний, але, яко союзний і єдиноплемінний, од єдиного кореня слов’янського, альбо сарматського, виниклий, по добрій волі з’єднався на однакових і рівних з ними правах та привілеях, договорами й пактами урочисто затверджених, а протекція і зберігання тих договорів та пактів і самий стан народу доручені сим помазаникам Божим, найяснішим королям польським, яко же і Вашій Королівській Величності, що поклялися в тому в час коронації перед самим Богом, який тримає в десниці своїй Всесвіт і його царів та царства. Сей народ в потребах і підмогах спільних об’єднаної нації ознаменував себе всілякою допомогою і одностайністю союзною і братерською, а воїнство руське прославило Польщу і здивувало цілий світ мужніми подвигами своїми в герцях і в обороні та поширенні держави Польської. І хто вистояв із сусідніх держав супроти воїнів руських і їх посполитого рушення? Зазирни, Найясніший Королю, в хроніки вітчизняні, і вони засвідчать теє; поспитай старців своїх, і проречуть тобі, скільки потоків пролито крові воїнів руських за славу і цільність спільної нації польської і які тисячі і тьми воїнів руських упали вістрям меча на ратних полях за інтереси її. Але недруг, що добро ненавидить, котрий з пекла вийшов, розірвав тую священну єдність народів на пагубу обопільну. Вельможі польські, сії магнати правління, заздрячи правам нашим, потом і кров’ю здобутим, і навчені духовенством, що завше втручається у справи мирські, до них не належні, підвели Найяснішого Короля, нашого пана і отця милостивого, позбавити нас вибору гетьмана на місце покійного Косинського, недавно страченого найбільш неправедним, ганебним і варварським чином, а народ збентежили зухвалим наверненням його до унії! При таких од магнатства і духовенства сподіяних нам і народові утисках і фрасунках, однак, ми не вчинили нічого такого ворожого, що закон переступає; але, вибравши собі гетьмана згідно з правами та привілеями нашими, віддаємо його і самих себе найми-лостивішій опіці Найяснішого Короля і отця нашого і просимо найпокір-ливіше монаршого респекту та потвердження прав наших і вибору; а ми завше готові єсьми проливати кров нашу за честь і славу Вашої Величності і всієї нації!"