С. 268.
"...протопопом новгородським Лісовсь-ким..." — Новгородський сотник Лісовський, як пише дослідник О. Оглоблин, колишній піп-роз-стрига, поставлений сотником самим царем, творив жорстокі здирства, займався самоуправством, що й сам гетьман не зміг з ним нічого вчинити, доки не виявилося, що він двоєжон, через що потрапив під духовний суд.
С. 269.
"Король шведський... виставляв у прилюдних місцях прокламацію свою..." — Цей документ уклав автор "Історії русів" для обґрунтування шведсько-українського союзу. При цьому письменник висловлює у ній державницькі переконання, що свідчать про живучість мазепинських ідей у середовищі української інтелігенції XVIII — початку XIX ст.
С. 270.
"Государ... публікував і від себе... маніфест..." — Маніфест Петра І наскрізь лицемірний і розрахований на простий народ. Наголошуючи на соціальній несправедливості, яка мала місце за гетьманства Мазепи, цар прагнув відвернути українців від самостійницького національного руху.
С. 271.
".. .змушували також і Мазепу... топтати ногами чудотворний образ Богородичний в селі Дегтярівці..." — Це фальшиве твердження вигадали російські противники Мазепи, а щоб українці повірили в брудний наклеп, то вказали село і назвали образ.
"...до лііста Глухова..." — Під час виборів нового гетьмана до Глухова з’їхалося небагато старшини, зокрема три полковники. Всі хотіли обрати гетьманом чернігівського полковника П. Полуботка, але цар заявив, що з Полуботка може вийти другий Мазепа, і наказав вибрати Івана Скоропадського.
Скоропадський Іван (бл.1646—1722) — гетьман України (1708—1722). Бук військовим канцеляристом, виконував важливі дипломатичні місії, служив чернігівським полковим писарем, генеральним осавулом; 1706 р. став стародубським полковником, а в 1708 р. в Глухові обраний гетьманом. У важких умовах політичного життя після 1709 р. захищав права Української держави та й самих українців, поважав 1. Мазепу. Пилип Орлик згадував його як свого "великого і любого приятеля". Помер у червні 1722 р. і похований у Гамаліївському монастирі біля Глухова.
Прокопович Теофаи (Феофан) (1681— 1736) — видатний православний церковний і культурно-освітній діяч, архієпископ, український письменник, учений, професор. Народився в Києві, навчався в київському і римському єзуїтських колегіумах, закінчив Києво-Могилянсь-ку академію. З 1704 р. викладав в академії, згодом став її ректором. Спочатку був прибічником І. Мазепи, одначе після 1709 р. почав вірно служити Петрові І, брав найактивнішу участь у ганьбленні імені гетьмана; в Глухові наклав на нього анафему. За вірнопідданство і розум Петро І забрав його до Росії. Прокопович став віце-президентом Петербурзького синоду. Сприяючи реформам Петра І, допоміг цареві ліквідувати патріархію і створити слухняний синод.
"...кинуло на Мазепу вічне прокляття, або анафему>>.— На вимогу Петра І в новоутвореній козацькій резиденції Глухові українське духовенство на чолі з професором, префектом Київської академії Теофаном Прокоповичем, який раніше прославляв Мазепу, вимушене було накласти анафему на гетьмана. Цієї анафеми, вічного прокляття, й сьогодні дотримується російська православна церква, яка на Великдень привселюдно проклинає ім’я національного борця за українську державу, людину, котра побудувала і відновила стільки національних святинь в Україні, зокрема й Київську академію.
С. 272.
"/ се були: Данило Апостол, Іван Сулима, Дмитро Горденко, Іван Максимович, Михайло Ломиковський, Гамалія, Кандиба, Бутович і канцелярист Антонович...>> — Насправді разом з Мазепою вимушені були покинути Україну: генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний осавул Григорій Герцик, прилуцький полковник Дмитро Горленко, генеральний бунчужний Іван Максимович, старшини Клим Довгополенко, Нахи-мовський, Третяк та інші. Козацькій старшині, яка пішла за Мазепою, зразу було обіцяно амністію, якщо вона повернеться і стане знову на царську службу. Повірили і повернулися миргородський полковник Данило Апостол, генеральний хорунжий Сулима. Після Полтавського бою заарештували всіх їх, а генерального суддю Чуйкевича, генерального осавула Максимовича, полковників Зеленського, Кожуховського, Кандибу, Покотила,
Гамалію й низку інших вивезли до Сибіру. Усі маєтки "мазепинців" конфісковано. Пізніше ними винагороджували вірнопідданих малоросів.
С. 275.
<<Армія російська мала 76000 і в тому числі малоросійських добірних військ... було 20000... Шведська армія мала трохи більше за 20000... та Мазепиних військ... не більше було як одна тисяча... дотримуючись... найсуворішого нейтралітету..." — За шведськими підрахунками їхня армія налічувала тільки 18000 воїнів з ЗО гарматами, а московська 40000 солдат і 72 гармати. Українські частини, які були на стороні обидвох супротивників, не враховувалися. Відомо, що в березні 1709 р. кошовий Кость Гордієнко привів до Карла XII 8000 запорозьких кіннотників.
С. 277.
"... Мазепа того ж таки року вересня 6 дня з туги помер..." — Насправді гетьман помер
2 жовтня о 10 годині вечора.
"...проголосили в Бендерах Порта Отто-манська і король шведський гетьманом... Семена Орлика. .." — Насправді гетьман Пилип Орлик був обраний козацькою радою 5 квітня 1710 р. під Бендерами, а король шведський і султан турецький тільки визнали вибори.
С. 278.
".. .важливі документи національні..." — Автор "Історії русів" як ніхто усвідомлював значення державного архіву І. Мазепи, частина якого потрапила до рук П. Орлика і була вивезена в Європу. В Україні зберігалися копії цих документів, зокрема в архіві М. Д. Ханенка; видав їх
1847 р. О. Бодянський. Відома була авторові й політична діяльність Орлика поза межами України, його зв’язки з однодумцями в Гетьманщині. Ім’я батька Пилипа переплутане з ім’ям його сина Григорія Орлика (1702—1759), який продовжував батькову справу. Григорій в серпні 1734 р. тайкома відвідав Гетьманщину, побував у Хотині, Кам’янці, на Полтавщині, у Ніжині й пересвідчився, що ідея української державності живе на його Батьківщині в середовищі козацької старшини і народу.