"...по Юрієві..." — Автор має на увазі Юрія Хмельницького.
С. 253.
Орлик Пилип (1672—1742) — гетьман Правобережної України (1710—1714), гетьман України в еміграції. Народився в с. Косуті на Вілен-іцнні в шляхетській родині чесько-литовсько-польського походження. Вихованець Києво-Моги-лянської колегії. З 1700 р. працював у Генеральній військовій канцелярії; з 1706 р. — генеральний писар і найближчий помічник І.Мазепи, підтримував рішення Мазепи розірвати взаємини з Московією і ввійти в союз зі Швецією. Після Полтавської битви був обраний гетьманом Війська Запорозького. Орлик — автор першої Конституції України (1710). Намагався підняти справу відновлення Української держави на міжнародний рівень. Укладав союзні угоди з багатьма європейськими державами, зокрема Швецією, Польщею, Англією, Францією, Ватиканом, Кримським ханством та ін. Вживав заходів, щоб підштовхнути Туреччину до війни з Московським царством.
У зв’язку з українськими справами жив у Швеції, Австрії, Чехії, Греції, Молдавії. Водночас намагався організувати власну військову силу і підняти Запорожжя проти Московії. Так, навесні 1711 р. він організував 16-тисячну українську армію і разом з польськими частинами і татарською ордою зробив спробу відвоювати Правобережну Україну, але відсутність артилерії і ненадійність татар завадили здійснити цей задум. Орлик був надзвичайно освіченою людиною, відомий як письменник. Дуже цінний його "Щоденник" (1720—1732). Помер у Яссах 24 травня 1742 р.
Кожуховський Юрій — компанійський полковник.
Борухович Михайло — гадяцький полковник. С. 254.
"...чужинця Якова Янсона..." — Історичні факти про події кінця XVII ст. автор бере в основному з літопису Г. Граб’янки і меншою мірою "Літопису Самовидця".
С. 256.
"...польського міста Бихова..." — Насправді Бихів — білоруське місто Могильовської обл.
Август II Сильний (1670—1733) — польський король (1697—1706) і (1709—1733) і курфюрст саксонський (Фрідріх-Август, 1694— 1733). В 1697—1700 рр. організував походи на Київщину проти війська С. Палія, але зазнав поразки. Союзник Петра І у Північній війні 1700— 1721 рр. Розбитий Карлом XII, був змушений тимчасово зректися престолу на користь ставленика Швеції Станіслава Лещинського.
С. 260.
"...шведські війська... набирали собі здобич, грабуючи монастирі і церкви, а особливо руські та уніатські..." — Так чинили турки і татари. Дане твердження автора щодо шведських військ викликає сумнів. Про грабування українських церков жодним словом не говорить літопис Граб’янки, звідки запозичено це оповідання.
Лещинський Станіслав (1677—1766) —
польський король у 1704—1709 рр. Одержав корону за допомогою шведського короля Карла XII, уклав договір з гетьманом І. Мазепою. Проживаючи у Франції, підтримував зв’язки з Пилипом і Григорієм Орликами.
Спіиіське — воєводство в Польщі.
С. 261.
Миклашевський Михайло (?—ЗО.III.1706) — стародубський полковник (1689—1706), загинув під час Північної війни 1700—1721.
"...польського міста Ляховичі..." — білоруське село.
Мирович Іван — переяславський полковник.
"...1707... заклали фортецю, названу Пе-черською..." — Насправді стару Печерську фортецю закладено 1706 р.
С. 262.
Ніс Іван — старшина Прилуцького полку, який через потайний вхід вночі провів московське військо у Батурин. Оповідання про взяття і знищення Батурина, як пише дослідник О. Оглоблин, досить точне, очевидно, батуринського походження, запозичене автором з літературних і усних джерел. Ім’я другого зрадника — Соломахи — теж історичне.
С. 263.
"Гетьман Мазепа... оголосив тут прокламацію свою..." — Простору державницьку програмну промову гетьмана Мазепи до українського народу склав сам автор "Історії русів". Він, як і Самійло Величко, в гетьманських універсалах в умовах загрози повного поневолення українського народу і знищення державності Московією аргументовано застерігає націю і викладає державницьку ідею права її на власний розвиток.
С. 264.
Войнаровський Андрій (бл. 1680— бл. 1740) — небіж і довірена особа Мазепи. Після
1709 р. жив на еміграції і розглядався як один із реальних претендентів на булаву. Безсумнівно, брав участь у виробленні положень Конституції
1710 р. За завданням Петра І був викрадений 1716 р. в Гамбурзі, доставлений до Москви і засланий в Сибір до Якутська, де й помер.
Фердінанд III — імператор Священної Римської імперії (1637—1657).
С. 265.
"...наказним гетьманом Адамовичем..."— Справжнє прізвище Антон Жданович, який в 1649—1653 і 1655—1656 рр. був київським полковником. У 1651 р. брав участь в обороні Києва від литовських військ. Двічі в 1650 р. з дипломатичним дорученням відвідав Туреччину, в червні
1653 р.— Варшаву, а також і Москву, був генеральним суддею. У 1657 р. призначений Б. Хмельницьким наказним гетьманом над 20-тисячним корпусом українського війська, який було послано в Польщу на допомогу Карлові X Густаву
і трансільванському князеві Юрію II Ракоцію. Після смерті Б. Хмельницького підтримує політичну орієнтацію І. Виговського. В лютому 1660 р. під час боїв під Могилевом-Подільським Жданович потрапив до московської неволі, і подальша доля його невідома.
"...монарха лютеранського..." — Йдеться про шведського короля Карла XII.
Ліфляндія — історична область у Прибалтиці між Ризькою затокою, нижньою течією Західної Двіни і Чудським озером.
С. 266.
"На побойовищі і на втечі взято в полон шведів до 12000..." — Насправді Левенгаупт з половиною своєї армії з 6000 воїнів пробився через війська противника й наздогнав головні сили Карла XII.
"...знищив резиденцію гетьманську місто Батурин..."— Терор Меншикова в Батурині продовжувався два дні — 13 і 14 листопада 1708 року. Тільки козацької залоги було знищено 15 тисяч чоловік. До рук ворога потрапила вся артилерія Мазепи (понад 70 гармат), його прапори, відзнака й усі дорогоцінності.
С. 267.
"Така сама доля спіткала більшу частину Малоросії>>.— Особливо потерпіли ще Ромни, Лебедин, Переволочна.
Чечель Дмитро — полковник козацького війська. 1696 р. очолював загін козаків, який захищав фортецю Тавань на Дніпрі, а 1708 р. обороняв з полком лівобережних козаків фортецю Батурин. Чечелю пощастило врятуватися, але невдовзі він був схоплений Меншиковим і страчений.