пис той, з усіма його страшними слідствами та розправами, не був закінчений і несподівано загинув. Війна з турками, що вибухла за діла польські, дала малоросіянам іншу роботу. Усе в ній кипіло й шуміло і все займалося постачанням війська, робітників, погоничів, хур з волами та харчів для армій, з усім іншим, що до них належить. Малоросіяни, незважаючи на тодішній свій тягар і нечувані клопоти, прославляли добродійство Боже, приписуючи провидінню Його розпочату війну на визволення їх од генерального опису та його наслідків, що загрожували, на їх думку, зруйнуванням власності і набутку кожного.
Перед початком війни війська малоросійські прийняли інший вигляд і устрій. До колегії Малоросійської надійшов іменний указ імператриці, в якому звелено службових козаків підпорядкувати щодо суду і служби військовому статутові, а тільки щодо земства і маєтків відатися їм і родинам їхнім за давніми правилами своїми у повітових судах. Для того розіслано по полках і сотнях військові статути і останнього видання диспозиції, надруковані двома мовами, руською і німецькою; а для управління полків і сотень створено при Колегії окрему комісію. За її розпорядженням переформовано й скомплектовано полки постійними козаками, яких записано у військовий список до визначеного на вислугу часу. І такий устрій багато в чому по добився найдавнішим розпорядкам тутешнім, заведеним од гетьмана князя Ружинського і опущеним після руїн шведських та віддання полякам Задніпрянщини. Задля екзерцицїї створено два табори, під Полтавою і Переяславом, і вправи там тривали ціле літо, а після того, на початку року 1769-го, рушили війська у загальний похід, і почалася правдива з турками війна, яка чим скінчиться, Бог відає.
Примітки
С. 75.
Мала Русь — "Мала Русь" як церковно-адміністративний термін зустрічається у візантійській літературі (Мікра Росіа), що означає з грецької мови — митропольний, корінний, наприклад, Мага Азія. Починаючи з 1303 р., вживається для позначення Галицької митрополії, що була того ж року утворена. З 1354 р. терміном "Велика Русь" (грецьке — Макра Росіа) позначали 13 підвладних Київській митрополії єпархій. Як державно-етнічний термін, "Мала Росія" походить від слів "Мала Русь". Трапляється він, починаючи з XIV ст., для позначення Галицької землі, а дещо пізніше Наддніпрянщини. Після Переяславського договору 1654 р. Мала Росія (Малоросія) — офіційна назва переважно Правобережної і Лівобережної України (Гетьманщини). Від часу Андрусівської угоди
1667 р. до кінця XVIII ст. Малоросією називалося переважно Лівобережжя разом з Києвом. В межах Російської імперії значення цього терміна змінилося відповідно до великодержавної ідеології, він позначав "меншість" України стосовно Росії.
Назва "Росія" була прийнята у візантійській термінології як відповідник до "Русі". В московських документах, а також рідко й на Заході, починаючи з XV ст., цей термін вживався інколи для позначення Великого князівства Московського, пізніше — Московського царства. Політичний термін Росія (або Російська імперія) був усталений 1721 р. Петром І, коли він прийняв титул імператора всіх земель Московського царства і завойованих або включених до імперії територій та народів. Самоназва "руський" перейшла до великоросіян, а народ, що мешкав в Малій Росії, отримав назву малоросіян.
Гедимін, Гедиміпас (?—1341) — великий князь литовський (1316—1341). У міждержавних взаєминах був знаний під титулом "короля литовців і русинів", у якому зазначено етнічний характер його держави, до котрої входило також Київське князівство. Після смерті Юрія II, в 1340 р., князем на Волині він поставив свого сина Любарта.
Политика (Політика, Полетика) Григорій (1725—1784) — український письменник,
політик, культурний діяч. Закінчив Київську академію, працював перекладачем з латинської і німецької мов у Петербурзькій Академії наук, а також головним інспектором Морського шляхетського корпусу; 1767 р. обраний депутатом від шляхетства Лубенського полку в комісію для складання "Нового укладу". Автор кількох праць з історії Гетьманщини, пройнятих українським автономізмом; опублікував кілька перекладів грецьких філософів, склав словник на шести мовах. Все життя колекціонував рукописи і книжки з історії України. Гадав написати історію України, був великим українським патріотом і знавцем минулого рідного народу. Велика частина дослідників аргументовано доводить, що він і його син Василь були авторами "Історії русів". "Ублагороднене" прізвище його прадіда Івана Политики зустрічається в козацькому реєстрі 1649 р. Утворено воно від імені Полит (Іпо-лит), грецького походження. Словник власних імен тлумачить його — "той, хто розпрягає коней", тобто воно співзвучне прізвищу Кониський. Григорій своє прізвище писав через <■■&>>: Політика. Кілька десятків родичів Григорія змінили прізвище на Политковський. Отже, ім’я і прізвище Кониського збігаються з алонімом (перекладним прізвищем) Григорія Политики.
Ширше ця наукова гіпотеза викладена в праці Я. Дзири "Історія русів" — видатна пам’ятка української історіографії: нові дані про її автора" // Автопортрет нації. — К.: Бібліотека
українця, 1997.— С. 123—132.
Кониський Георгій (1717—1795) — український письменник, церковний і громадсько-культур-ний діяч, педагог. Народився в Ніжині в шляхетсько-козацькій родині місцевого бургомістра. 1738— 1743 рр. навчався в Києво-Могилянській академії, професор поетики і філософії; 1751—1755 рр.— ректор академії; 1755 р. висвячений в сан єпископа білоруського і переїжджає до Могильова, де його відвідують діти Григорія Политики Василь з братом. В Київській академії буї! учителем Григорія. Творча спадщина Кониського широка і багатогранна. Він був великим колекціонером українських історичних джерел і з цього приводу підтримував зв’язки зі своїм учнем Григорієм Политикою.
С. 76.
Каган (тюркське — володар) — найвищий титул ватажків племен, племінних князів.
<<...і Рилі нападали..." — Руські князі ніколи на Рим не нападали.
Русь, русин, руснак, русняк, роксолянин, рос — давні самоназви українців.
С. 77.