Така сама доля спіткала більшу частину Малоросії. Загони війська царського, роз’їжджаючи по ній, палили й грабували геть усі оселі без винятку і правом війни, майже нечува-ним. Малоросія довго ще куріла після полум’я, що її пожирало. Народ, зазнавши лиха безодню незглибну, на щастя, приписував гірку недолю свою самим шведам, ненависним йому за тії середи та п’ятниці, коли вони їли куплені у сього ж народу молоко і м’ясо.
Новгород-Сіверський приготовлений був Мазепою на перше прийняття і відпочинок короля шведського та його армії. Він сильно був укріплений і мав великий магазин у своєму замку, а для охорони фортеці і магазину введений в нього залогою один сер-дюцький полк під командою полковника його Чечеля і дві сотні реєстрових козаків, Новгородська і Топальсь-ка, під командою сотника новгородського Лукіяна Журавки. І як звичайно реєстрові козаки завше сердюків ненавиділи за бешкети їхні та зухвальство і старалися за те на них помстити-ся, а цар з військами своїми наблизився тоді до Новгорода і стояв на супротивному його березі, над річкою Десною, в селі Погребках, квартируючи в домі козака тамтешнього Маль-чича, то сотник Журавка, у згоді з протопопом новгородським Лісовсь-ким і козацькими старшинами через хорунжого Павла Худорбая повідомили государя в Погребках, що вони можуть здати місто, якщо він зволить прислати вночі свої війська до міста з лугової його сторони. Государ на теє повідомлення відправив відразу достатнє число війська на вказане місце, а сотник із своєю командою та міщанами провели і впустили їх до міста так званою "Водною брамою", що поміж замком і монастирем. Війська царські, напавши зненацька на сердюків по місті і в замку, всіх винищили і місто зайняли. Государ за добу відвідав місто, заквартирував у мурованому будинку сотничому і мав намір скарати кілька десятків міщан за те, що приймали до себе сердюків і задля постраху мешканцям інших міст, щоб вони ворожих військ також не приймали; але присутній при тому боярин граф Шереметєв, заступившись за міщан, доводив государеві, що, "коли Ваша Величність, знавши більше Мазепу, як сей народ його знав, могли в ньому обманутися, даючи йому довір’я майже необмежене, то як же в ньому не обманутися народові, далекому від усіх справ політичних і міністерських, що є для нього вічно закриті й непроникливі? А Мазепа до того ж був найвищий їхній командир і не складав їм звіту зі своєї поведінки". Государ зважив на такі слушні резони і що, на щастя, не було при тому Меншикова, простив міщан і нагородив урядників, які сприяли у здачі міста: сотника Журавку настановив полковником стародубсь-ким, а протопопа Лісовського призначив сотником новгородським, і той, з приписом протопіп, неділями правив у церкві в єпітрахилі, а в інші дні був присутній у сотенному правлінні при шаблі, але бороди, одначе, не голив, і судячи сутяжців, заразом їх і благословляв. Але при тому явищі препрославлений є над усіма рятівник невинності боярин Шереметєв. Пам’ять його зостанеться незабутньою і глибоко шанованою в Новгороді з роду в рід.
ороль шведський, вступивши з армією своєю з Польщі до Малоросії, знайшов гетьмана Мазепу коло ріки Десни в межах Новгорода-Сіверського. Побачивши його без військ і без усього того, що йому при-обіцяв, вирішив, що він є обманець або зрадник царя свого, і намірився за те скарати, але переконливі жаління Мазепині і зворушливе його ридання запевнили короля, що він, Мазепа, сам обманувся військом і народом своїм. Пан Вольтер, описуючи діяння героя свого, короля шведського, говорить у сьому місці так: "Карл XII, ведучи далі похід свій з Польщі на Москву, раптом звернув зі шляху московського в околицях смоленських і спрямував похід свій на Україну, землю козаків сього імені. Весь його генералітет, та й сам улюбленець Піпер з того здивувались, але нічого не знали. Нарешті, по дуже тяжких і повільних переходах через місцевості лісові та багнисті, розгубивши в них артилерію і запаси, досягай тієї України, де став перед короля, над рікою Десною, володар український
Мазепа і розв’язав тую загадку, доти не розв’язану. Козак сей з’явився до короля не так, як вождь якоїсь армії, але як втікач, з нечисельними людьми зі свого штату. Король, його побачивши, здивувався, а він доповів йому, що військо його покинуло і народ не послухався, що деякі поляки його гвардії, покликані з вольниці, зостаються в місті Батурині, його резиденції, щоб охороняти магазини та запаси, і дораджував королеві поспішити туди своїм походом, щоб московці й тим не заволоділи". Вступ шведів у Малоросію зовсім не схожий був на навалу неприятельську, і нічого вігі в собі ворожого не мав, а переходили вони села обивательські і ниви їхні як друзі та скромні мандрівники, не займаючи нічиєї власності і не чинячи усіх тих бешкетів, свавільств та всякого роду безчинств, що свої війська звичайно по селах чинять під титулом: "Я — слуга царський! Я служу Богові і государеві за весь мир християнський! Кури і гуси, молодиці й дівки нам належать по праву воїна і по наказу його благородія!" Шведи, навпаки, нічого в обивателів не вимагали і ґвалтом не брали, але де їх знаходили, купували в них добровільним торгом і за готівку. Кожен швед навчений був од начальників своїх говорити по-руськи такі слова до народу: "Не бійтеся! Ми ваші, а ви наші!" Та, незважаючи на те, народ тутешній подобився тоді диким американцям або примхливим азіятам. Він, виходячи із засік своїх та сховищ, дивувався лагідності шведів, але за те, що вони розмовляли між собою не по-руськи і зовсім не хрестились, уважав їх за нехристів і невірних, а побачивши, що вони їдять у п’ятниці молоко і м’ясо, вирішив, що є вони безбожні бусурмани, і вбивав усюди, де тільки малими партіями і поодинці знайти міг, а іноді забирав їх у полон і припроваджував до государя, за що давали йому платню спершу грішми, по кілька карбованців, а опісля — по чарці горілки з привітанням: "Спасибо, хох-льонок!"
Король шведський, вступивши до Малоросії, публікував у ній і виставляв у прилюдних місцях прокламацію свою до тутешнього народу такого змісту: "Переслідуючи злобного ворога свого, царя московського, що здвигнув на Швецію війну з усіх сторін без жодних причин, а з самої злості своєї та чванливості, я вступаю в землю козацьку не заради завоювання її або покористування скарбами та пожитками мешканців тутешніх, але єдино задля поновлення прав їхніх і вольностей колишніх, за які й предки мої, королі шведські, супроти Польщі завше вступалися і до того зобов’язані були важливими їм заслугами козацькими та союзними з ними договорами і трактатами. Відомо-бо мені з сусідських чуток і протесту гетьмана Мазепи, що цар московський, бувши ворогом непримиренним усім народам на світі і жадаючи підкорити їх собі в неволю, загорнувши і козаків у неклю-чиме рабство, зневажаючи, відбираючи і касуючи всі ваші права та вольності, урочистими з вами договорами й трактатами затверджені, забув при тому і безсоромно зневажив саму вдячність, усіма народами за святість шановану, якою зобов’язана вам, козакам, і народові руському Московія, зведена міжусобицями своїми, самозванцями та поляками до мізерноти і майже небуття, але вами утримана й скріплена. Відомо-бо цілому світові, що народ руський зі своїми козаками був спочатку народом самодержавним, себто від самого себе залежним, під правлінням князів своїх, або самодержавців, злучався потім з Литвою і Польщею, щоб спротпвлятися з ними татарам, які їх руйнували, але згодом за насильства та лютості поляків, визволившись од них власного своєю силою і хоробрістю, злучився з Московією добровільно і через саме єдиновірство, і, зробивши її такою, якою вона тепер є, від неї зневажуваний і оздоблюваний нині безсовісно й безсоромно. І так я обіцяюсь і перед цілим світом урочисто присягаюсь честю своєю королівською після повалення ворога свого поновити землю тую козацьку, або руську, в первісному її стані самодержавному і ні від кого в світі не залежному, про що я з гетьманом вашим Мазепою письмовими актами зобов’язався і ствердив, а гарантувати їх узялися найперші в Європі держави". Государ, дізнавшись про розіслані по Малоросії списки прокламації Карла XII і в такій же силі розсіяні універсали Мазепині, яким, одначе, народ тутешній зовсім не довірявся, публікував і від себе до всенародного відома маніфест свій, підписаний власного рукою і виставлений при всіх церквах, і в ньому вияснював, що "Стягнені на нього від упертого неприятеля, короля шведського, та виродка його, відступника Мазепи, наклепи, пороки й підозри суть несправедливі, вигадані й сповнені лукавства та обманів для приваблення народного; і що він ніколи на думці не покладав кривдити, руйнувати та уярмлювати вільний народ малоросійський, а особливо касувати й нищити права його та привілеї, затверджені від батька його, царя Олексія Михайловича, у договірних статтях славного і мудрого гетьмана Зиновія Хмельницького, під час з луки Малоросії з державою Великоросійською уложених, але ними і особливо царською милістю буде сей вірний і ретельний народ утримувати при всіх його правах, вольностях та привілеях вічно і нерушимо, і можна нелестиво сказати, що жоден народ під сонцем не може хвалитися такими полегшами й вольностями, яко же наш народ малоросійський, бо ні єдиного гроша до скарбу нашого брати не веліли і наслідникам нашим про теє заповідали. А щодо супротивника нашого Карла, то всьому світові відомо, які він з армією учинив руйнації всім тим народам, котрі переходив: церкви їхні та святині грабував і обертав їх на стайні та поварні, священство тиранив і вбивав, утвар церковну переробляв на світські непристойні речі, а образи святі зневажав, нищив і ногами топтав; та й до Малоросії запровадив його Мазепа з тим самим наміром, щоб, по зруйнуванню її, передати народ у вічну неволю, на поталу полякам, од яких він набрав достатньо грошей, а Мазепа і Лещинський, яко єдинородні полякам його створіння, не що інше в нього будуть як тільки здирці та тирани народні, що виконують волю його, і вічні шведські данники, або васали". По оприлюдненню царських маніфестів народ малоросійський, і без того прихильний до сторони великоросійської, природно, через одновірство і однородство, що їх гостро тоді відтінював йому народ шведський мовою своєю та чу-жовірством, приклав до маніфестів свої вигадки, або байки, передавані від язика до язика на рахунок шведів і Мазепи, що створило, нарешті, незмінний і вічний переказ народний, знаний навіть донині, начебто шведи, зневажаючи образи святі і топчучи їх ногами, змушували також і Мазепу зневажати їх і топтати ногами чудотворний образ богородичний у селі Дегтярівка, що над Десною, в мурованій тамтешній церкві, ним, Мазепою, спорудженій; і що той образ видавав тоді жалісний стогін, а Мазепа, стоячи на ньому, зрікався своєї віри і присягався на віру шведську. Відгомін про се перейшов зараз по всій Малоросії, із зміною тільки місця та назви ікони богородичної. Дехто говорив, що сталося теє з образом блакитинсь-ким, а інші — з каплунівським і так далі. А тим часом винищування шведів од народу тривало далі по всіх місцевостях і при всяких нагодах, де їх тільки зручно знайти могли, і злість на них зростала з помсти народної за зневажану віру свою, від чого за одну осінь і зиму поменшало шведів майже до половини.