Опісля вислуховування гетьманської промови і по перечитанню по всіх постах і зібраннях військових прокламації його, вирішили декотрі, яко на благо єсть, а декотрі — ні, а лестить народам! І так сперечаючись із собою декілька днів, погодилися в одному лише тому, що потрібна зміна їхнього стану і нестерпна є зневага у землі своїй од народу, нічим од них не кращого, але нахабного й готового на всякі кривди, грабунки та дошкульні дорікання; але чим тому пособити і за що взятися, того придумати не могли; а щоб одстати від царя і царства християнського й оддати себе на волю монарха лютеранського, який зневажає образи святих і поганить середи та п’ятниці м’ясоїдженням, про те й слухати не хотіли. І, зрештою, зібравшись всі урядники й козаки по своїх полках, знялися одного ранку вдосвіта з табору свого, зоставивши в ньому гетьмана з двома компанійськими полками і всіх старшин генеральних з багатьма урядниками, що до полків не належали, а були неначе під вартою у компанійців. Намір тих урядників і козаків полягав у тому, щоб з’єднатися їм з військами великоросійськими і доповісти государеві про все, що вийшло у них з гетьманом, і що вони у задумах його участі не беруть і вельми їм противляться. Потому відправились вони на Стародуб, знайшли корпус Меншико-ва у Білорусі, де й сам государ тоді був присутній, доповіли государеві про лукавство Мазепине і про неспокійний стан уряду малоросійського і просили дозволити їм вибрати нового гетьмана, у згоді з правами їхніми та привілеями, що теє узаконюють. Государ, подякувавши козакам за їх вірність і обіцявши провести вибір той, як повернуться вони до Малоросії, наказав їм зостатися під командою князя Меншикова і сприяти йому в розправах над шведським генералом Левенгауптом, що, з наказу короля свого, виступивши з помічним військом і з великими запасами із Ліфляндії, поспішав з’єднатися з королівською армією на Білорусі.
Меншиков, вересня 28 дня року 1708-го, напавши на корпус і превеликий обоз Левенгаупта, поміж містечком Пропойськом і селом Лісним над річкою Сожем на Білорусі, дав йому бій в присутності самого государя. І як війська великоросійські од сильного й несподіваного нападу шведів на місці бою не встояли, а, замішавшись, побігли, то государ сам, зібравши й вилаштувавши їх, як раніше, виставив поза фронтом і з флангів малоросійських козаків із суворим наказом рубати шаблями й колоти списами всіх тих, хто під час бою подасться назад, не милуючи нікого, ні самого його, государя, якщо западе він у тую слабість. Поновлений бій увінчався найліпшим успіхом і по-вною перемогою. Шведів повсюди розбито й розсіяно; переслідування їх тривало до ночі і аж до річки Сожу, де багато з них перетопилося, а решта переправились плавом через неї. На побойовищі і на втечі взято в полон шведів до 12 000; і весь обоз, що складався з багатьох тисяч возів із запасами та артилерією, дістався переможцям. Битву ту слід уважати за початок, або переддень, рішучої перемоги над королем шведським і всіх його нещасть. Він через неї позбувся всієї потрібної йому допомоги в свіжому війську та військових запасах.
Білорусі вислано було Меи-3 шикова з корпусом його і козаками на Малоросію, щоб попередив він армію короля шведського і знищив резиденцію гетьманську, місто
Батурин, як сховище великих запасів і арсеналів національних. Він поспішив туди в останніх числах жовтня, знаючи, як багато значило здобути теє місто якнайскорше і уникнути тривалої формальної облоги, прийняв од-важний намір узяти його приступом, і тому повів відразу війська свої на міські укріплення. Війська Мазепині, що стояли залогою в місті, звані сердюками і створені з вольниці, а більше з українських поляків та волохів, знавши також, чого їм сподіватися треба од військ царських, боронили місто та його укріплення зі взірцевою хоробрістю та одвагою. Приступи відбивано кілька разів од міських валів, рови міські наповнялися трупами забитих з обох сторін, але битва ще тривала повсюди довкола міста. Врешті ніч і темрява розвели войовників, і росіяни підступили од міста і перейшли ріку Сейм для зворотного походу. Але присутній у місті з полком своїм полковник прилуцький Ніс, що був незгодний також, як і інші полки, з Мазепиними заходами і бридився його віроломством, а утриманий був у місті під наглядом сердюків, вислав уночі з міста старшину свого, на прізвище Соломаха, і звелів йому, наздогнавши Меншикова на поході, сказати, щоб він приступив до міста перед світанком і напав на вказане тим старшиною місце, де розташований був полк прилуцький, і сам полковник сидітиме на гарматі, закутий ланцюгами, немовби арештант, а військо його лежатиме ницьма біля валу; і се буде знак, або гасло, щоб милувати тих зрадників під час загального вигублювання мешканців. Меншиков, звірившись на полковника та його старшину, приступив до міста і ввійшов у нього на світанку з усією тихістю і, коли сердюки з нагоди вчорашньої їхньої вікторії повпивалися і були в глибокому сні, напав він з усім військом на сонних і на тих, що про-чунювались, без оборони рубав їх і колов без жодного милосердя, а значніших із них одного з одним перев’язав. Позбувшися таким чином сердюків, Меншиков ударив на міщан беззбройних, що були в своїх домах і зовсім у задумах Мазепиних участі не брали, вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят. Після того пішло грабування міста військами, а їхні начальники та кати тим часом карали перев’язаних сердюцьких старшин та цивільних урядників. Звичайна кара для них була живцем чвертувати, колесувати й на палю вбивати, а далі вигадано нові роди тортур, що саму уяву жахали. Та й чи дивна подібна жорстокість у такій людині, як Меншиков? Коли він був пирожником і розносив по Москві пироги, то аж занадто підлещувався до тих людей, що пироги його купували, а як став князем і полководцем, то вже по-вар-варськи катував людей, що позостави-ли йому великі багатства. Трагедію свою батуринську завершив він огнем і розтопленою сіркою: усе місто і всі публічні його будівлі, себто церкви та урядові будинки з їх архівами, арсенали і магазини з запасами, з усіх кінців запалено і обернено на попелище. Тіла побитих християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом "і не бі погребаяй їх!" Меншиков, поспішаючи з відступом і бувши чужий людяності, полишив їх на поталу птицям небесним і звірам земним, а сам, обтяжений незліченними коштовностями та скарбами міськими й національними і забравши з арсеналу 315 гармат, одійшов від міста і, переходячи околиці міські, палив і руйнував усе, що траплялося йому на дорозі, обертаючи житла народні на пустелю.