Саме в ці дні Україна стала символом прориву посткомуністичного автократизму і демократичних цінностей. Це було несподіванкою для автократичних кіл посткомуністичних режимів, що виникли після розпаду Союзу РСР і повністю утримували владу в своїх руках. Увесь демократичний світ з величезним піднесенням підтримав перемогу української "помаранчевої революції" і виявив солідарність і прихильність до українського народу.
По світу стрімко розлетілися помаранчеві символи київського Майдану, які з’явилися і в петельках депутатів європейських парламентів, і на демонстраціях опозиційних сил у Киргизії, Казахстані, і на площах Санкт–Петербурга під час "пенсійної революції" російських громадян.
22 січня 2005 р. в столиці України відбулася надзвичайно хвилююча й раніше не бачена подія — народна інавгурація новообраного Президента, представника опозиційного блоку "Сила народу" Віктора Ющенка. Стародавній Київ ніколи не збирав одночасно стільки керівників інших держав і європейських організацій з різних континентів — їх було більше 60. З них 7 президентів, 3 прем’єр–міністри, десятки керівників парламентів, представників від Європейського Союзу, СНД, ООН, НАТО, від Королівства Бельгії, Нідерландів, Ізраїлю, Китаю, Лівії, Швеції, США, Франції, Іспанії, Португалії, Греції, Великої Британії, Японії, Туреччини та десятків інших країн. Особисто вітали українців і нового їхнього Президента верховний представник ЄС Хав’єр Солана, герой чеського народу Вацлав Гавел, президент Польщі О. Кваснєвський та ін. Визначальною особливістю інавгурації у Верховній Раді було те, що президентські клейноди — печатку, гетьманську булаву, штандарт та нашийний знак Президента України — Віктор Ющенко дістав не з рук попереднього Президента, як це водилося раніше, а з рук конституційного судді, підкресливши цим, що його влада буде не продовженням попередньої влади попереднього Президента, а якісно новою, визначеною Конституцією України та народом.
На славетному Майдані Незалежності та Хрещатику, прилеглих вулицях і площах зібралося з усіх кінців України більше мільйона громадян. Тут після присяги у Верховній Раді новий Президент України дав присягу своєму народові на вірність, на захист, на життя. Громом овацій зустрічав його Майдан, зі сльозами радості, піснями і надією. "Українська нація, Українська держава відбулась", — сказав новий Президент Віктор Ющенко. І далі виголосив свою інавгураційну промову.
І справді, піднявся з колін великий народ, роками принижений і визискуваний, підняла свою голову горда і вільна нація, яка розірвала на собі пута шахрайства, неуцтва, зневаги, підняла голову нова нація нової й гордої держави — України.
Увесь демократичний світ із захоплення вітав появу нового демократичного суспільства в Європі, що заявило про бажання будувати своє життя на верховенстві права, що прагне мирним способом розв’язати свої політичні й економічні проблеми, уникнути протиборства і кривавого насилля. Тому не дивно, що сенатори США Джон Маккейн і Хілларі Родем Клінтон звернулися офіційно до Норвезького Нобелівського інституту з пропозицією представити нинішнього Президента України Віктора Ющенка до Нобелівської премії миру. Водночас вони пропонували вшанувати цією премією і великого друга України "героя революції троянд" в Грузії Михаїла Саакашвілі. Адже й справді, українці і грузини показали світові, що складні етнічні, соціальні та політичні проблеми можна вирішувати мирним шляхом.
Нову владу незалежної України чекає тяжка праця, вона мусить вдаватися до якісно нових суспільних, економічних, політичних та культурних стосунків. Адже в ході виборчої кампанії провладні російські кола, як свідчать українські аналітики, мобілізували максимум фінансових і пропагандистських ресурсів, виділили безпрецедентно могутню групу політтехнологів, щоб масовано обробляти свідомість більшості населення сходу й півдня України. І ця політична "бісівщина" успішно привела в дію гримучу суміш великодержавного шовінізму і "совєтської ментальності", щоб розхитати українську державність "під прапором федералізму", як зауважує відомий український політолог Олег Білий. Адже Росія не залишає давньої спроби відновити свої геополітичні амбіції прив’язати Україну до російських олігархічних груп і їхніх потреб. Зброєю в цій боротьбі тепер виступатиме ідея федералізації України, яка має привести, на їхню думку, до розпаду нашої країни. І це в той час, коли сама Росія, що є барвистою етнокультурною державою, останнім часом відмовилась від ідей федералізму і зайнялась унітаризацією своєї управлінської системи. Україні ж проросійські організації, що тепер відкрито проголосили гасло "Навеки вместе с Россией" і виступають під державним російським червоно–синьо–білим прапором, готують розколи, що обмежать її євроінтеграційні процеси загрожуватимуть втратою незалежності.
Отже, на нову українську владу чекає складна робота. А тому вона мусить опиратися на народ, щоб виправдати його сподівання, а народ мусить підперти свою владу довір’ям і працею. Це тернистий шлях, але його не обминути.
Як розвиватимуться далі події — покаже час.
Історія була немилосердною до українців. Ніякий інший народ Європи так не нищили, як український народ упродовж віків, фізично і духовно, навалами, голодоморами, концтаборами, розсіюванням у світах, денаціоналізацією і деморалізацією, нарешті, й атомною чорнобильською смертю. Він усе витримав. Звівся з колін. Випростався і відродив свою історичну пам’ять і свою державу. У своїй державі переступив ХХІ століття. Отже, він мусить пройти многотрудну дорогу, на якій його чекає нелегка творча праця. Іншого не дано.
ДОДАТОК
ДОКУМЕНТИ, МАТЕРІАЛИ
Нищення української мови поневолювачами України
У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів–ворогів, як українська від Польщі й особливо від Росії.
Нам вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, москалями і більшовиками–комуністами.
Перші бібліотеки з’явились на Русі в XI ст. Були це збірки грецьких рукописів, а також слов’янські переклади богословської літератури та богослужебних книг. Найбільші книгозбірні мали Києво–Печерський монастир та Софійський собор, при якому за часів Ярослава Мудрого працювало немало переписувачів. Мали свої бібліотеки й освічені бояри й удільні князі. Все це багатство було знищене…