Риженко поклав до труни дві жовті троянди і відійшов, даючи місце іншим. Натовп рушає до виходу. Пливе труна, ті, хто йдуть попереду, рясно кидають додолу гвоздики і троянди. На вулиці мокрий сніг. Сіре небо чіпляє верхні поверхи будинків.
– Прошу до автобусів, – гучно наказав розпорядник, високий стрункий чоловік зі значком "Київська ритуальна служба", – родичі – в перший автобус, друзі та знайомі – в другий і третій.
Родичів було всього два чоловіки – батько й син, які, здається, так і не відновили давнє знайомство. Джордж у натовпі раптом по-дитячому схопився за руку Біста, єдиного чоловіка, що вділяв йому увагу по приїзді до рідного міста. В першому автобусі разом з труною опинився тільки старий батько. Потім туди сіли інші люди.
Автобус покружляв по центру, а потім рушив по Брест-Литовському проспекту.
– На Берківці? – запитав Риженко. Йому ствердно кивнули. – Не на Байковому, – подумав він.
Мар’яну ховали поряд з її матір’ю. Біля розритої могили батько розридався. Його підтримують під обидві руки, коли труну опускають. Летить мокрий сніг. Усі схлипують, дехто плаче: всі ми там будемо; он уже скільки тих, кого ми добре знали, вже там.
Після цвинтаря людей повезли на поминальний обід у ресторан. Стіл для співробітників фундації накрили окремо. Туди ж посадили Джорджа Молданського і Мар’яниного батька.
– Вона ні в чому не хотіла поступатися! ні в чому! А я так хотів ніжності й тепла, – то Джері Біст після чарки виливав душу Чеканчукові. З його відвертостей Сашко зрозумів, що зовнішня іпостась Мар’яни дуже імпонувала керівникові Центральної Філії. Всі заздрили, що він з’являється на людях з такою гарною й обізнаною жінкою. Разом з тим, та складова їхніх стосунків, що була закрита від людського ока, не завжди тішила американця. В нього навіть виникала думка припинити стосунки з Мар’яною. Але вона надзвичайно задовольняла його як співробітниця, то що за атмосфера була б в офісі після розриву? Він навіть консультувався по телефону з психологом у Лондоні, і той порадив, якщо є така можливість, в інтересах ефективності роботи фундації продовжувати стосунки з Мар’яною. А Мар’яна принципово й уперто не давала йому того, чого йому так хотілося від жінки. Адже йому вже сорок три, він хоче одружитися й мати дитину. У нього майже виплачений дім у Детройті, оздоблений зразками образотворчого і прикладного мистецтва обдарованих дітей усього світу. А Мар’яна кидала бідного Джері в провалля роздвоєності, чого впорядкована американська натура винести не могла. На людях з Мар’яною він був щасливий, наодинці з нею страждав, а коли лишався сам, не знав, що робити. І тут раптом повідомлення про смерть Мар’яни...
Олександр Чеканчук слухав Біста, ставив йому різні запитання, радив розібратися в глибинних мотивах своїх дій і подумав, що треба буде виставити босу рахунок за надані послуги психоаналітика. А Олександр Риженко, замість того, щоб відігріватися і від’їдатися після виснажливої акції, мав клопіт стежити за столом, за яким сиділи бістівці, щоб перехопити Ларису, поки та не піде додому, та ще й у товаристві Чеканчука.
Риженко недолюблював Чеканчука. Він завжди чемно вітався і тис йому руку, але намагався уникати занадто тісних контактів із тим їжакуватим хлопцем, який так пишався своєю близькістю до землі, підкріпленою дипломом геолога, а не якогось філософа, а також простим походженням. Чеканчук завжди підкреслював, що заробив собі квартиру в Києві, а не отримав у спадок, як деякі. Було б чим пишатися. Я народився тут, ти приїхав сюди, і я нічого не маю проти тебе. Чому ти щось маєш проти мене? І "Вирвані роки", на відміну від багатьох, Риженко не вважав Геніальною річчю. Матеріал, і правда, вражає, але стилістика й узагальнення не є кращими зразками красного письменства. Навіть за вкраїнськими мірками. Описати те, що було, – невелика заслуга перед літературою. Ти спробуй напиши про те, чого не було!..
Але Лариса, розпрощавшись з Вістом, суне до виходу з ресторану, тримаючи під руку цього золотошукача. Та Риженко занадто довго чекав, він не буде відступати.
Під час поминок референт Тетяна, що залишилась чергувати в офісі, повідомила Біста через його мобільний телефон, що дзвонили з Новожахова батьки Козові. Дівчинці краще. Нібито відпала необхідність у терміновому виїзді Лариси Лавриненко на об’єкт номер один. Але Лариса вирішила будь-що робити кар’єру у Фундації, адже в неї на руках п’ятнадцятирічний гицель Ярослав. Вона всю ніч студіювала медичну літературу і вичитала, що хвороба Літтля, від якої потерпає сердешна Любонька, дуже підступна. Лариса застерегла Біста, що загострення можливе в будь-яку хвилину, і абсолютно несподівано. Краще запропонувати їй забрати партію картин нібито для київських музеїв, а там буде видно. Біст дав зрозуміти Ларисі, що не зможе взяти її на Мар’янину посаду, не узгодивши низку питань з Лондонською філією. Але буде радий розпочати співробітництво з нею поки що на значно скромніших умовах, однак упевнений, що має в особі Лариси таку, яка ще краще розуміє завдання фонду, ніж Мар’яна. О, чи хтось зможе замінити Мар’яну, застогнала Лариса, це був рідкісний талант, рідкісний смак, рідкісне серце! Але Біст після дзвоника Тетяни витер рота і очі гігієнічною серветкою, просоченою рідиною із седуктивним ефектом, перестав шмаркатися в жилетку Чеканчука і став тим енергійним діловим Джері Вістом, до якого всі звикли. Він запевнив Ларису, що вона швидко розбереться з роботою у фонді, а потім поїде на стажування до Лондона... хоча найближчим часом таки треба буде їхати до Новожахова. Завтра вона може роздивитися документацію, вивчити кореспонденцію.
Чеканчук із задоволенням відзначив, що Біст із юним Молданським їдуть додому, зараз вони до Мар’яниної квартири не збираються, отже, вони спокійно можуть поїхати туди з Ларисою, як домовлялись раніше, пом’янути Мар’яну вузьким колом, поміркувати, чи в змозі вони розібратися в тому, що могло статися в ніч з 17 на 18 листопада. І все було б о’кей, але до них прилип цей пихатий Риженко.
Чеканчук недолюблював Риженка. В них ніколи не було конфліктів. І тексти Риженка – а Ол-др Риженко писав абсолютно про все – Чеканчук читав із задоволенням. Але мало що в цьому світі так дратувало толерантного Чеканчука, як просторікування Риженка про його коріння, про славний рід. Риженкова матінка, уроджена Гутовська, була з родини київських дворян, чи то мати, чи то бабуся якої бачила на власні очі Лесю Українку. Батько, Риженко-старший, обіймав посаду, але не був ординарним посадовцем. Він плекав у родині дух високої духовости, яку всотав ще в домі свого діда по материнській лінії, професора богослов’я Свирида Бруневича. Звідти, з тих джерел, з тих криниць спрагло пив духовне молоко нинішній світоч вкраїнської духовости Олександр Риженко. Ніби дітям водія й прибиральниці безнадійно закрито дорогу у світ високої культури!