Катон, Марк Порцій Старший (Marcus Porcius Cato, 234-149 до Р.Х.) — римський громадський діяч, оратор і письменник; ревний захисник давньоримської звичаїв і строгого патріархального укладу.
Квінтильян (Marcus Fabius Quintilianus, бл. 35-100) — видатний римський педагог і оратор, серед його учнів були Та-цит і Пліній Молодший. Автор трактату "Виховання оратора" (Institutio oratorio). [556] '
Келар — монах, що відає господарством монастиря.
Кипріян, св. (Thascius Caecilius Cyprianus, бл. 248-258) — християнський письменник, єпископ Карфагенський, мученик. "Вечеря Кипріяна" не має до нього жодного стосунку.
Клара з Монтефалько (Chiara di Montefalco, 1275-1308) — італійська свята, містик, черниця монастиря Святого Хреста в Монтефалько.
Климент V (спр. ім'я Bertrand de Got, f 1314) — Папа Римський (1305-1314), переніс апостольський престол до Авіньйона, започаткувавши так званий "авіньйонський полон". Головував у 1311-1312 pp. на В'єнському соборі, скасував орден тамплієрів, підкорившись Філіпові V. Данте у Божественній комедії поміщає його у пекло серед святокупців.
Климент Александрійський, Тит Флавій (Clemens Alexandrinus, бл. 150-215) — християнський письменник і богослов, перебував під впливом грецької філософії, зокрема Платона та стоїків, був близький до гностицизму, тому багато хто висловлював сумнів у його ортодоксальності. Його метою було через раціональне осмислення тайн християнської віри привести людину до істинної "гнози", тобто стану духовної досконалості.
Клюні (Cluny) — у цьому бургундському місті 910 р. засновано славнозвісне абатство бенедиктинців — центр чернечої реформи (суворе дотримання монастирського статуту, централізація, підпорядкування філіальних чернечих орденів). Клюній-ський чин — відгалуження бенедиктинського органу.
Коломбан, св. (Columbanus, бл. 540-615) — ірландський чернець, проповідник християнства серед германців, заснував у Європі низку монастирів, які стали визначними центрами середньовічної вченості.
Контрфорс (від фр. contre-force — протидіюча сила) — вертикальний виступ стіни, призначений для збільшення її міцності і стійкості; поширений в середньовічній архітектурі.
Країна Кокань — за середньовічними легендами, казкова країна достатку.
Крайземна Туле (лат. ultima Thule) — стародавня назва таємничих земель на далекій півночі.
Крипта (гр. krypte) — каплиця під церквою для почесних поховань. Часто в крипті містилася і скарбниця з мощами та реліквіями. [557]
Леґація (лат. legatio) — посольство Папи Римського, що направляється з особливою дипломатичною місією.
Лембик (від ар. al-inbiq) — дистилятор, пристрій для перегону рідин.
Лемур (лат. lemurum) — дух померлого.
Лікург (Lykourgos, IX або VIII ст. до Р.Х.) — напівлегендар-ний правитель Спарти, вважався першим законодавцем і творцем її устрою.
Ліонські вбогі — див. вальденси.
Ломбардські вбогі — італійські послідовники руху валь-денсів.
Лукан (Marcus Annaeus Lucanus, 38-65) — римський письменник, небіж Сенеки, автор епічної поеми "Фарсалія" (Pharsalia). Засуджений на смерть Нероном як учасник у змові Пізона.
Лукіян із Самосати (Loukianos, бл. 120-190) — визначний грецький письменник, ритор, філософ-софіст і сатирик. Залишив по собі велику літературну спадщину, у якій висміював забобони свого часу. Тут згадано його сатиричний роман "Лукій, або Осел".
Лукрецій (Spurius Lucretius Tricipitinus) — римський сенатор за часів Транквінія Гордого (VI ст. до Р.Х.), батько знаменитої Лукреції.
Лупанарій (лат. lupanarium) — дім розпусти.
Людовік IV Баварський (1287-1347) — німецький король з 1314 p., імператор Священної Римської імперії з 1328 року, з роду Віттельсбахів. Провадив активну боротьбу з Римськими Папами, втручався у справи італійських держав.
Людовік IX Святий Французький (1214-1270) — французький король з 1226 року, з роду Капетингів. Очолив 7-й і 8-й хрестові походи. Був відомий своєю побожністю і милосердям.
Люциферини — одна із сект катарського штабу, які виникли в XII ст. і яких звинувачували у поклонінні Сатані. Дотримуючись пантеїстичного погляду, що Бог є все, вони вважали Богом також Сатану.
Мабійон, Жан (Jean Mabillon, 1632-1707) — французький бенедиктинець, історик. Уклав багатотомну наукову публікацію джерел з історії бенедиктинського чину.
Мантикора (лат. mantichora, від перського "людожер") — казкова індійська тварина, чотиринога, з людським обличчям і хвостом скорпіона. [558]
Man, Вальтер (Walter Мар, бл. 1140-1210) — англійський письменник-сатирик валлійського походження. Жив при дворі англійського короля Генріха II і був його представником на II Ла-теранському соборі, де брав участь у диспутах з вальденсами. Крім того, відомий своїми сатиричними оповідками з двірського життя, які є цінним історичним свідченням тієї доби.
Маргарита з Чітта-ді-Кастелло (Margherita da Citta di Castello, 1287-1320) — народилася сліпою, з дитинства виявляла тверду віру і пророчий дар. Беатифікована католицькою Церквою. Чітта-ді-Кастелло — містечко поблизу Перуджі.
Маргіналії (від лат. margo, край, межа) — малюнки, заголовки, зазначки, примітки на полях книжки або рукопису.
Марікур, П'єр де (Pierre de Maricourt, XIII ст.) — французький вчений і філософ. У нього навчався в Парижі Роджер Бекон. Властивості магніту описано у його посланні "Epistola de magnete", де вперше наведено метод наукового дослідження, який пов'язує теоретичні і математичні спекуляції з емпіричними спостереженнями.
Марки (іт. Marche) — область в серединній Італії
Марсилій з Падуї (Marsilius Paduanis, 1275/80-1343) — італійський богослов і політичний мислитель. У трактаті "Захисник миру" (Defensor pads) відстоював ідею суспільного договору. Найкращим суспільним устроєм вважав виборну монархію, а найвищим органом влади в церкві — собор. Виступав проти претензій папства на світську владу, за що був відлучений від церкви. Підтримував Людовіка IV Баварського
Мартин, єпископ Турський, св. (316-397) — християнський чернець-пустельник і проповідник. Вважається, що саме він навернув Галлію до християнства, тому його почитають як патрона Франції. Життєпис Мартина Турського написав його учень, Сульпіцій Север.