Ці та інші дивовижі вирізьблені були на цьому порталі. Але жодна з них не непокоїла, бо вони не означали лих світу сього або мук аду, а свідчили про те, що блага вість сягла усіх відомих земель і ширилася на землі невідомі, тому портал сей був радісною обітницею злагоди та єдності, неперевершеної ойкумени у Христовому слові.
Добра призвістка, сказав я собі, для зустрічі, яка проходитиме за цим порогом, і можливо, що люди, які ворогують одне з одним через протилежне тлумачення Євангелія, [372] нині зійдуться тут, щоб помиритись. І я став картати себе, недолугого грішника, який бідкається своїми особистими справами, коли тут ось-ось стануться події, які матимуть велику вагу для історії християнського світу. Я зіставив мізерність своїх страждань з грандіозною обітницею миру і спокою, засвідченою, мов печаттю, кам'яними постатями з цього тимпану. Я попросив прощення у Бога за свою слабкість і, вже спокійніший, переступив поріг.
* * *
Тільки-но увійшовши, я побачив членів обох леґацій у повному складі. Вони вмостилися на розміщених півколом сідалищах з високою спинкою, їх розділяв стіл, при якому сиділи настоятель і кардинал Бертранд.
Вільям, який взяв мене зі собою, щоб я нотував усе важливе, посадив мене біля міноритів, де були Михаїл зі своїми людьми та інші францисканці з авіньйонського двору: адже зустріч ця не повинна була виглядати як двобій між італійцями та французами, а як диспут між поборниками францисканського правила та їхніми критиками, яких єднала здорова католицька вірність папському двору.
Поруч з Михаїлом Чезенцем сиділи брат Арнальд з Ак-вітанії, брат Гуґо з Новокастра і брат Вільгельм Альнвік, учасники Перуджійської капітули, а крім того — єпископ Каффи, Беренґарій Таллоні, Бонаграція з Берґамо та інші мінорити з авіньйонського двору. З протилежного боку сиділи авіньйонський бакалавр Лоренцо Декоалькон, єпископ Падуанський і Жан д'Анно, доктор богослов'я з Парижа. Поруч з Бернардом Ґі, мовчазним і далеким, сидів домініканець Жан де Бон, відомий в Італії як Джо-ванні Дальбена. Як сказав мені Вільям, багато років тому він був інквізитором у Нарбоні, де засудив чимало беґінів та святеників; але оскільки він звинуватив у єресі тих, хто проповідував убогість Христа, проти нього виступив Бе-ренгарій Таллоні, лектор в одному з тамтешніх монастирів, який заапелював до Папи. Тоді ще Йоан не мав певності щодо цього питання і покликав обох до свого двору на дискусію, яка, однак, ні до чого не привела. А невдовзі [373] францисканці на Перуджійській капітулі зайняли позицію, про яку я вже говорив. Крім них, з авіньйонського боку були ще інші люди, серед яких єпископ Альборейський. Засідання відкрив Аббон, який вирішив, що доцільно буде підсумувати недавні події. Він нагадав, що року Божого 1322-го генеральна капітула братів-міноритів, зібравшись в Перуджі під орудою Миха'ша з Чезени, після зрілого і ретельного обговорення ствердила, що Христос, даючи взірець досконалого життя, і апостоли, достосо-вуючись до Його навчання, ніколи не володіли спільно жодною річчю ні як власники, ні як ленники, і що істина ся є предметом здорової католицької віри, як се підтверджує чимало цитат з канонічних книг. Тому хвалигідною і святою є відмова від власності на всі речі, адже сього правила святості дотримувалися перші засновники діяльної церкви. Істину цю підтримав ще 1312 року В'єнський собор, і сам Папа Йоан у 1317 році у своїй конституції про статус менших братів, яка починається словами Quo-randam exigit(1), визнав рішення того собору святобливими, тверезими, ґрунтовними і зрілими. Тому Перуджійська капітула, міркуючи, що положення, яке завжди схвалював апостольський престол, слід завжди вважати прийнятним і ні в чому від нього не відступати, просто ще раз підтвердила це соборне рішення, скріпивши його підписами таких славетних богословів, як брат Вільям з Англії, брат Генріх з Германії, брат Арнальд з Аквітанії, провінціали та настоятелі; це підтвердили також брат Николай, настоятель з Франції, брат Вільгельм Блок, бакалавр, генеральний настоятель і чотири провінціали, брат Тома з Болоньї, брат Петро з провінції святого Франциска, брат Фернанд з Кастелло і брат Симон з Турена. Одначе, додав Аббон, наступного року Папа видав декреталію Ad con-ditorem canonum(2), проти якої виступив брат Бонаграція з Берґамо, вважаючи її шкідливою для інтересів його чину. Тоді Папа звелів зняти цю декреталію з дверей головної авіньйонської церкви, де вона висіла, і виправив її в кількох пунктах. Але насправді він зробив її ще суворішою, адже безпосереднім наслідком цього було ув'язнення бра-
(1) [Сліпота] деяких вимагає (лат.).
(2) До засновника правила (лат.).
[374]
та Бонаграції, яке тривало рік. Суворість понтифіка не залишала жодних сумнівів, і того ж року він видав сумнозвісну Cum inter nonnullos(1), яка остаточно засудила тези Перуджійської капітули.
Тут, увічливо перебивши Аббона, взяв слово кардинал Бертранд і сказав, що не треба забувати, наскільки ускладнило становище і роздратувало Папу втручання Лю-довіка Баварського в 1324 році, коли той виступив із Зах-сенгавзенською заявою, де ні з того ні з сього підтвердив Перуджійські тези (бо геть не зрозуміло, зауважив Бертранд з тонкою посмішкою, чому це імператор з таким запалом обстоює убогість, якої сам зовсім не дотримується) і таким чином протиставився нашому мосьпанові Папі, називаючи його inimicus pacis(2), звинувачуючи, що той прагне розбрату та незгоди, і називаючи його не просто єретиком, а єресіархом.
"Не зовсім так було", — спробував було заступитися Аббон.
"По суті, все було саме так", — сухо сказав Бертранд. І додав, що якраз тому мосьпан Папа, аби дати відсіч недоречному втручанню імператора, був змушений видати декреталію Quia quorundam(3) і суворо наказав Михаїлові з Чезени предстати перед його очима. Михаїл надіслав листи з вибаченнями, назвавшись недужим, в чому ніхто не сумнівався, і прислав замість себе брата Джованні Фі-данцу і брата Уміле Кустодіо з Перуджі. Але сталося так, сказав кардинал, що перуджійські ґвельфи донесли Папі, що Михаїл зовсім не недужий і що він підтримує стосунки з Людовіком Баварським. У к ожному разі, що було, то було, а тепер брат Михаїл виглядає чудово і погідно, а отже його чекають в Авіньйоні. Зрештою ліпше буде, визнав кардинал, заздалегідь з'ясувати в присутності розсудливих людей з обох боків — як це вони зараз і роблять, — що хоче Михаїл сказати Папі, адже всі були зацікавлені в тому, аби не ускладнювати становища і по-братньому залагодити спір, якого в жодному разі не має бути між [375] люблячим отцем і його відданими дітьми, і що діятриба ся досі розгоралася лише з причини втручання світських людей, чи то цісарів, а чи їх намісників, які не мають жодного стосунку до питань Святої Матері Церкви.