284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,
285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:
286] "Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!
287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику
289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих
290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!"
291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,
293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,
294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв
295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.
296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,
297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний,
298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.
299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки
300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?
301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,
302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,
303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.
304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі
305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,
306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,
307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні
308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, —
309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.
310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,
311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,
312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:
313] "Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?
314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє,
315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний".
316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:
317] "Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі
318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний
319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу".
320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю,
321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона
322] Богоподібного скинув, супутника того державця.
323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних.
324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри,
325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких.
326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше
327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.
328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили
329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся
330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати
331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова
332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери.
333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив
334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки.
335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.
336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон,
337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.
338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,
339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,
340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.
341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх
342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.
343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим
344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.
345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний
346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:
347] "Знов насувається лихо на нас — оцей Гектор могутній!
348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!"
349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,
350] Цілячи в голову прямо, — не схибив, по верху шолома
351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,
352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, — високий, потрійний,
353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.
354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,
355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою
356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.
357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,
358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,
359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,
360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.
361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:
362] "Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько
363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!
364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.
365] Все ж покінчу з тобою я,— потім в бою десь зустрівшись,
366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.
367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну".
368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.
369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени,
370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,
371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі,
372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній.
373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа
374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий
375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука,
376] Гостру пускає стрілу, — недарма вона з рук полетіла!
377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши,
378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки
379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:
380] "Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я
381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив!
382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою
383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!"