489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,
491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію
492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я
494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.
495] Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,
496] З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини,
497] Решту — інші жінки у моїх породили покоях,
498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.
499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,
500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий —
501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських
502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.
503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, —
506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!"
507] Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози.
508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
509] Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,
510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
512] Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.
513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,
515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,
516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,
517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
518] "О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!
519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.
522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,
523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.
524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.
525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, —
526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.
527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,
528] Повні дарів: нещастя — в одному, а в другому — блага.
529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,
530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.
531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,
532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,
533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.
534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду
535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся
536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,
537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.
538] Та недолю й йому приділили богове — не мав він
539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.
540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині
541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко
542] В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.
543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:
544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,
545] З півночі ж — гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая —
546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.
547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,
548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.
549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,
550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, —
551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!"
552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
553] "Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор
554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,
555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене
556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість
557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,
558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло".
559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
560] "Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я
561] Гектора тіло вернути, — від Зевса приходила з вістю
562] Мати до мене моя, від морського народжена старця.
563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, —
564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.
565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,
566] В стан наш вступити — ні від сторожі б не міг він сховатись,
567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.
568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,
569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,
570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив".
571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,
572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,
573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє —
574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів
575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.
576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв'язавши,
577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,
578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза
579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.
580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,
581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.
582] Сам же покликав служниць помити його й намастити,
583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.
584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,
585] Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,
586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.
587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,
588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.
589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,
590] З товаришами поставив на добре гембльованім возі.
591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив: