127] А як нарубаних дров доволі у стос наскладали,
128] Сіли трохи спочити. Тим часом Ахілл богосвітлий
129] Вже наказав війнолюбним своїм мірмідонянам мідне
130] Підперезати озброєння й до колісниць запрягати
131] Коней. Усі підхопилися, зброю свою надягнули,
132] Скочили спритно на повози — разом бійці і візничі.
133] Рушили спершу комонні, за ними пішли і піхоти
134] Тисячі. Тіло Патрокла несли посередині друзі.
135] Кучері кожен із себе зрізав, і ними все тіло
136] Вкрили йому. Підтримував журно Ахілл богосвітлий
137] Голову ззаду — в Ащ проводжав бездоганного друга.
138] А як до місця при морі дійшли, що Ахілл показав їм,
139] Тіло на землю спустили і дрова взялись укладати.
140] Інше замислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий.
141] Ставши оподаль багаття, він кучері зрізав русяві,
142] Змалку рощені для річкового бога Сперхея,
143] Глянув на хлань винно-темну і в прикрім засмученні мовив:
144] "Марно, Сперхею, мій батько Пелей тобі дав обіцянку,
145] В разі до рідної я повернуся своєї вітчизни,
146] Кучері зрізать мої й принести у святій гекатомбі,
147] В жертву овнів нехолощених аж п'ятдесят заколоти
148] Над джерелом, де дільниця твоя і вівтар запашистий.
149] Так обіцявся старий, але ти не здійснив заповіту.
150] Нині, коли я до рідної вже не вернуся вітчизни,
151] Кучері дам я Патроклу-героєві взяти з собою".
152] Мовив він так і поклав свої кучері любому в руки
153] Свому товаришу, й плакати всім розбудив він бажання.
154] Так би вони сумували й до заходу сонця ясного,
155] Та, підійшовши, тим часом Ахілл Агамемнону мовив:
156] "Сину Атреїв, слова твойого синове ахейські
157] Більше послухають, — встигнем плачем ще наситити серце.
158] Хай від багаття розходяться, краще звели їм вечерю
159] Приготувати. А ми, що найбільше сумуєм за вмерлим,
160] 1 Зробимо все, що потрібно. Вожді хай лишаються з нами".
161] Щойно слова ці почувши, володар мужів Агамемнон
162] Людям звелів розходитись до кораблів рівнобоких.
163] Тільки лишилися ті, що ховали, й усі поскладали
164] Дрова у стос по сто ступнів завдовжки вони і завширшки,
165] Й в тузі сердечній на вогнище мертвого зверху поклали.
166] Жирних багато овець і повільних биків круторогих
167] Ріжучи біля вогню, вони білували. А, знявши
168] Жир з них, Патрокла Ахілл обіклав ним, душею могутній,
169] Від голови аж до п'ят, тут же кинув і туші обдерті.
170] Порозставляв він і дзбани з оливою й медом дворучні,
171] їх прихиливши до мар. Крутошиїх аж четверо коней,
172] Тяжко зітхаючи, вправно поклав він в огонь пломенистий.
173] Дев'ять собак від столу Ахілла-вождя годувалось,
174] Двох з-поміж них забивши, також він на вогнище кинув;
175] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх,
176] Гострою міддю зарізав, лихе учиняючи діло.
177] Давши на них випасатися полум'я силі залізній,
178] Сам заридав і крізь сльози товариша любого кликав:
179] "Радуйся, друже Патрокле, і в темній оселі А'іда!
180] Все я для тебе роблю, що тобі обіцяв я раніше.
181] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх,
182] Разом з тобою вогонь пожере. Тільки сина Пріама —
183] Ректора — я у поживу оддам не вогню, а собакам".
184] Так він з погрозою мовив. Та пси не торкнулися тіла,
185] Бо ж відганяла тих псів Афродіта, Зевсова донька,
186] Вдень і вночі і нетлінним мастила трояндовим маслом
187] Гектора тіло, щоб, хоч і волочене, цілим лишилось.
188] Чорную хмару із неба над ним простелив у долину
189] Феб-Аполон і нею те місце покрив, де лежало
190] Вбитого тіло, щоб променів сонця палючого сила
191] Висушить жили й суглоби на нім не могла передчасно.
192] Не розгорівся, проте, вогонь над Патроклом померлим.
193] Інше намислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
194] Осторонь ставши багаття, двом він вітрам помолився —
195] Разом з Бореєм Зефірові, жертв обіцяючи гарних.
196] Із золотого келиха творячи їм узливання,
197] Швидше благав прилетіти, щоб дрова палали палкіше
198] Й полум'я трупи мерщій охопило. Тим часом Іріда,
199] Вчувши благання його, до вітрів подалася із вістю.
200] Разом зібрались вони в буревійного домі Зефіра
201] Й учту справляли. Вбігши до них, зупинилась Іріда
202] На кам'яному порозі. Вісницю щойно уздрівши,
203] З місць повставали усі і запрошував кожен до себе.
204] Та ж відмовилась сісти й таке до них мовила слово:
205] "Часу не маю сидіти, — до течій спішу океанських,
206] В край ефіопів, де мають приносить вони гекатомби
207] Вічним богам, — хотіла б із ними я учтувати.
208] Але Ахілл і Борея, й Зефіра бурхливого просить
209] Допомогти йому, жертв принести обіцяючи гарних,
210] Тільки б роздмухали полум'ям вогнище ви, на якому
211] Мертвий Патрокл опочив, що за ним усі плачуть ахеї".
212] Мовивши так, відлетіла Іріда. Вітри ж підвелися
213] Й ринули шумно, хмурні перед себе вигонячи хмари.
214] Подихом несамовитим до моря сягнули, й бурхлива
215] Хвиля на ньому знялась. Як дістались родючої Трої,
216] Впали на тліюче вогнище, й полум'я аж застогнало.
217] Так цілу ніч вони вдвох над багаттям вогонь роздували
218] З свистом пронизливим. Так цілу ніч і Ахілл прудконогий
219] Глеком дводонним вино із чаші черпав золотої,
220] І, узливання вчиняючи гойні, зволожував землю,
221] Й душу Патрокла він кликав, свого бідолашного друга.
222] Так же, як батько сумує над вогнищем мертвого сина,
223] Що до одруження ще тяжкого завдав йому горя,
224] Так сумував і Ахілл над вогнищем мертвого друга,
225] Й тяжко зітхаючи, кроком повільним багаття обходив.
226] Променем ясним уже світлоносець зійшов над землею,
227] В шатах шафранних Еос над хланню морською простерлась,
228] Став притухати вогонь, і багаття поволі погасло.
229] Знову знялися вітри і додому назад полетіли
230] Морем Фракійським, і спінені хвилі його застогнали.
231] А Пелеїд одійшов од багаття і, зморений тяжко,
232] Ліг одпочити, й солодкий сон огорнув йому тіло.
233] Інші ж тим часом круг сина Атрея усі позбирались.
234] Гомін і кроків їх тупіт Ахілла від сну розбудили,
235] Сів він, прокинувшись раптом, і слово таке до них мовив: