Схвильована, вражена своїм багатством, Емілія поквапилась до книгарні Дартона біля собору святого Павла й купила "Порадник батькам" та "Історію Сендфорда й Мертона", які так хотів Джорджі, тоді сіла зі своїм пакунком в омнібус і весело повернулася додому. Там вона з величезною втіхою дрібно, рівненько понаписувала на кожній книжці: "Коханому Джорджу Осборнові різдвяний подарунок від матері".
Ті книжки з гарними чепурними написами зберігаються й донині.
Емілія вийшла зі своєї кімнати, щоб покласти книжки на стіл, де син мав побачити їх, коли повернеться зі школи, і в коридорі зустріла матір. Сім маленьких томиків з позолоченими обрізами привернули увагу старої леді.
Що це таке? — запитала вона.
Книжки для Джорджі,— відповіла Емілія.— Я... я обіцяла йому купити їх на різдво.
Книжки! — обурено скрикнула стара леді.— Книжки, коли в домі немає хліба! Книжки, коли я, щоб утримувати тебе і твого сина в розкошах, а твого любого батька врятувати від в'язниці, продала всі свої дрібнички і навіть індійську шаль з плечей — усе, до останньої ложечки, щоб крамарі не ображали нас і містер Клеп, який справді має на те право, отримав свої гроші, бо він не якийсь там скнара і визискувач, а добрий чоловік і батько родинні Ох, Еміліє, ти доведеш мене до могили своїми книжками і своїм хлопцем, якого занапащаєш, бо не хочеш розлучитися з ним! Ох, дочко, нехай господь пошле тобі кращих дітей, ніж мої! Джоз кидає батька на старість, а тут ще й Джордж, який міг би й так усе мати, бути багатим, ходить до школи з золотим годинником, мов лорд, коли мій нещасний старий чоловік не має ані... ані шилінга!..
Місіс Седлі зайшлася Істеричним плачем і більше нічого вже не змогла сказати. її крик луною прокотився по всіх кімнатах маленького будиночка, і жіноцтво, що там було, почуло кожне слово цієї розмови.
Мамо, мамо! — й собі заплакала сердешна Емілія.— Ви ж нічого мені не казали.
Я... я пообіцяла йому книжки. Я.., я тільки сьогодні вранці продала свою шаль.
Нате вам гроші... всі!-І тремтячими руками вона дістала свої срібняки й золоті соверени... свої дорогі соверени! Вона тицяла гроші в руки матері, а вони падали й котилися по сходах.
Потім Емілія кинулась до своєї кімнати і в розпачі й безмежному горі впала на ліжко. Тепер вона все збагнула. Вона приносить дитину в жертву своєму егоїзмові.
Якби не вона, син отримав би становище, багатство, освіту — посів би те місце, яке старший Джордж утратив через неї. Досить одного її слова — і старий батько матиме на що жити, а син отримає цілий маєток. Ох, як тяжко усвідомлювати це чутливому, зганеному серцю!
Розділ XLУІI ГОНТ-ГАУС
Кожному відомо, що міський палац лорда Стайна стоїть на Гонт-сквер, від якої відходить Грейт-Гонт-стріт, куди ми колись, ще за життя небіжчика сера Пітта Кроулі, відвезли були Ребеку. Зазирніть крізь огорожу, і за темними стовбурами дерев у глибині саду ви побачите кількох жалюгідних гувернанток з блідими дітьми, що прогулюються навколо сірої, вибляклої галявинки, в центрі якої височить статуя лорда Гонта, який брав участь у битві під Мінденом,— він у перуці з трьома кісками, але вбраний, як римський імператор. Гонт-гаус займає майже цілий бік площі. З трьох інших боків її оточують будівлі, що бачили кращі часи,— високі, похмурі, з сірими або пофарбованими в трохи ясніші кольори кам'яними віконними проймами. Мабуть, тепер за тими вузькими незручними вікнами панують сутінки. Гостинність відійшла від цих дверей, як відійшли в минуле оздоблені галунами лакеї і хлопчики-проводирі, що гасили свої смолоскипи в залізних гасильниках, які й досі стримлять побіч ліхтарів біля входу. Тепер площу заполонили мідні таблички: "Доктор такий-то", "Західне відділення Дідлсекського банку", " Англо-європейське товариство" і таке інше. Все це має гнітючий вигляд, та й палац лорда Стайна здається не веселішим. Я бачив його тільки знадвору — високу кам'яну огорожу й неоковирні грубі колони обабіч широкої брами, з якої інколи визирає старий воротар з гладкою, понурою, червоною пикою, а над огорожею — вікна спалень, піддашшя й димарі, звідки в наші дні рідко здіймається дам, бо теперішній лорд Стайн мешкає в Неаполі, воліючи дивитись на затоку, Капрі й Везувій, а не на одноманітну огорожу Гонт-сквер.
За кількадесят ярдів від тієї брами, вже на Нью-Гонт-стріт, куди виходять стайні Гонт-гауса, є невеличкі двері; їх навіть важко відрізнити від дверей тих стаєнь.
Та колись біля них зупинялося багато невеличких закритих екіпажів, як розповідав мені мій інформатор (Том Пролазлі, який знає геть усе і який показував мені те місце),-Цими дверима, сер, часто входили й виходили принц і Пердіта,— часто казав він мені.— Сюди заходив герцог *** з Маріанною Кларк. Ці двері ведуть до славши звісних petits appartements / Інтимних покоїв (франц.)/ лорда Ставна, один із них, сер, весь оббитий слоновою кісткою та білим атласом, інший — чорним деревом та чорним оксамитом; і там невеличка бенкетна зала, скопійована з будинку Салюетія в Помпеї і розмальована Козуеем, є маленька кухонька, де все начиння срібне, а рожни — золоті. Там Егаліте, герцог Орлеанський, пік куріпок тієї ночі, коли разом з маркізом Стайном виграв у ломбер сто тисяч фунтів в однієї вельможної особи. Частина тих грошей пішла на французьку революцію, частина — на купівлю титулу маркіза й ордена Підв'язки маркізові Ґонту, а решта...— та ми не маємо на меті розповідати, куди ділася решта грошей, хоч Том Пролазлі, що знає про всі чужі справи, міг би дати звіт за кожний шилінг.
Крім цього будинку в столиці, маркіз мав у різних місцях трьох королівств ще багато замків і палаців, описи яких можна знайти в путівниках. Замок Стронгбоу з лісами на березі Шеннону; Гонт-касл у Кармартеншірі, де взято в полон Річарда її замок Говтлі в Йоркширі, де, як мені розповідали, було двісті срібних аиникіддій гостей та іншого відповідного до них розкішного начиння, і Стілбрук у Гемпшірі — маркізів маєток, трохи скромніша резиденція, де, як ми всі пам'ятаємо, стояли ті чудові меблі, що їх після смерті його милості продав з аукціону один відомий аукціонер, теж уже давно небіжчик.