Та якось, повернувшись з гостей, Джорджі сказав:-— Був старий джентльмен з густими бровами, в капелюсі з широкими крисами, з грубим ланцюжком і брелоками. (Старий джентльмен приїхав тоді, як візник катав Джорджі по галявині на сіренькому поні). Він дуже довго дивився на мене й дуже тремтів. Після обіду я продекламував "Мене звуть Норвал". Тітка почала плакати, вона завжди плаче.— Ось що того вечора розповів Джорджі.
Емілія зрозуміла, що хлопчик бачив дідуся, й почала гарячково чекати наслідків, певна, що старий щось їй запропонує. І справді, за кілька днів після цього старий Осборн цілком офіційно запропонував забрати хлопця до себе й зробити його спадкоємцем того майна, яке раніше призначалося його батькові. Він зобов'язувався виплачувати місіс Джордж Осборн пенсію, на яку можна цілком пристойно жити. Якщо місіс Джордж Осборн захоче знову вийти заміж — містер Осборн чув, що вона має такий намір,— виплата пенсії не буде припинена. Але, певна річ, дитина повинна мешкати з дідом на Рассел-сквер або в якомусь іншому місці, що його вибере містер Осборн. Хлопцеві дозволятимуть час від часу відвідувати місіс Джордж Осборн там, де вона житиме. Коли Емілії принесли й прочитали цього листа, матері не було вдома, а батько, як завжди, десь шукав щастя у Сіті.
Емілія ніколи не сердилась, хіба може, два-три рази за все своє життя, і ось адвокатові містера Осборна пощастило побачити її під час одного з таких нападів гніву. Вона підвелася, почервонівши і вся тремтячи, тільки-но містер По простяг їй прочитаний документ, порвала папірець на шматочки й кинула під ноги.
— "Щоб я знов вийшла заміж? Щоб я взяла гроші за розлуку з дитиною? Хто сміє пропонувати мені таке і ображати мене? Скажіть містерові Осборну, що це підлий лист, сер... підлий лист... я не відповідатиму на нього. До побачення, сер!"— і вона велично кивнула мені на прощання головою, наче королева в якійсь трагедії,— розповідав потім адвокат.
Батьки того дня не помітили її хвилювання, а сама вона не сказала їм про свою розмову з адвокатом. Бони мали свої справи, що дуже близько торкалися нашої невинної леді, яка навіть не здогадувалась про них. її старий батько завжди провадив якісь спекуляції. Ми вже бачили, як йому не пощастило в торгівлі вином і вугіллям. Але він, щодня невтомно нишпорячи по Сіті, знов натрапив на якусь аферу й так захопився нею, не слухаючи застережень містера Клепа, що потім навіть не зважився признатися йому, як застряг у тому ділі. А оскільки містер Седлі взяв собі за правило ніколи не говорити про грошові справи з дружиною й дочкою, то ті ж гадки не мали, яка над ними нависла біда, аж поки нещасний старий змушений був поступово у всьому признатися. Найперше почали збиратися дрібні господарські рахунки, які вони сплачували щотижня.
Ще не прийшов переказ з Індії,— засмучено казав містер Седлі дружині.
А що вона досі сплачувала рахунки дуже акуратно, кілька торговців, яких сердешній леді довелося просити, щоб вони трохи почекали, дуже неохоче погодились, хоч на запізнення зі сплатою не таких акуратних покупців дивилися як на звичайні речі. Гроші Емілії, які та давала радо, ні про що не розпитуючись, дозволяли маленькій родині, врізавши наполовину свої видатки, сяк-так жити, і перші шість місяців минули не найгірше і старий Седлі і далі сподівався, що його акції підуть угору і все буде гаразд.
Проте й наприкінці півріччя від Джоза не прийшли ті шістдесят фунтів, що могли б вивести родину зі скрути, а їм ставало дедалі важче. Місіс Седлі, що дуже постаріла й занепала на силі, тільки мовчала або ходила виплакатись до кухні місіс Клен. Різник відвертався від неї, бакалійник ображав її, малий Джорджі раз чи двічі нарікав на поганий обід, і мати, яка сама вдовольнилася б і шматком хліба, не могла не бачити, що дитина недоїдає, і докупляла Дещо за свої гроші, аби тільки хлопчик був здоровий.
Нарешті батьки сказали їй усе, тобто розповіли якусь плутану історію, як звичайно розповідають люди, коли опиняються в скруті. Та ось надійшли власні гроші Емілії, і вона, лаштуючись віддати їх батькам, хотіла лишити собі якусь частину, бо замовила новий костюм для Джорджі.
І тоді з'ясувалося, що від Джоза не приходять більше перекази й на господарство не вистачає грошей,— як Емілія могла б і сама помітити, сказала мати, але ж вона ні про що й ні про кого не думає, крім Джорджі. Тоді дочка мовчки простягла їм через стіл усі гроші й пішла до своєї кімнати виплакатись. Того дня вона ще не раз умивалась слізьми, коли думала, що доведеться відмовитися від костюмчика, який вона так радісно готувала на різдвяний подарунок синові і крій та фасон якого так довго обговорювала зі скромною кравчинею, своєю приятелькою.
Найважче було сказати про це Джорджі, який зчинив бучу. Всі хлопці матимуть на різдво нові костюми. Вони будуть сміятися з нього. Йому теж потрібен новий костюм. Мати йому обіцяла. Бідолашна вдова могла відповісти йому на це тільки поцілунками. Плачучи, вона взялася лагодити старий костюмчик. Потім почала переглядати свої нечисленні убори: чи не можна щось продати, щоб придбати вимріяну обнову, і побачила індійську шаль, яку їй прислав Доббін. Вона пригадала, як колись ходила з матір'ю до чудової крамниці з індійськими товарами на Ладгейт-гілл, де жінки не тільки купували, але й продавали різні речі. Щоки її порожевіли, очі засяяли з радощів на думку про таку можливість, і вона поцілувала хлопця, виряджаючи його до школи, й усміхнулася йому вслід.
Джорджі, побачивши, як мати повеселішала, збагнув, що все буде гаразд.
Емілія загорнула шаль у хустку (теж майорів подарунок) , сховала пакуночок під накидкою і, аж порожевішавши з нетерпіння, подалася пішки на Ладгейт-гілл. Вона так швидко йшла вздовж огорожі парку й так квапливо перебігала через вулиці, що чоловіки обертались, коли вона минала їх, і задивлялися на її зарум'яніле гарненьке личко. Вона вже вирахувала, на що витратить гроші, отримані за шаль: крім костюмчика, купить книжки, про які мріяв Джорджі, і заплатить за півроку в школу за навчання, а ще подарує батькові новий плащ замість старого сірого. Вона не помилилася: майорів подарунок справді виявився цінним. То було дуже гарне плетиво, і купець сподівався добре заробити, заплативши за шаль двадцять гіней.