Місіс Кроулі не наймала для цих переговорів юристів. Справа була така проста: хочете — беріть, а не хочете —не треба, як вона справедливо зауважила, що вона дозволила повірникам кредиторів залагодити її самим. І містер Льюїс, уповноважений містера Девідса з Ред-Лайєн-сквер, і містер Мосс, що репрезентував інтереси містера Монассе з Керсітор-стріт (це були головні кредитори полковника), наговорили компліментів його дружині за блискуче ведення справи й заявили, що жодний фахівець-адвокат не годен їй у слід ступити. Ребека прийняла ці компліменти з належною скромністю, звеліла подати в маленьке, непоказне помешкання, де вона зупинилася, пляшку хересу й тістечок, пригостила повірників своїх ворогів, на прощання потиснула, їм руки і в найкращому гуморі негайно ж таки повернулася на континент до чоловіка й сина, щоб повідомити першому з них радісну новину про його цілковиту волю. А щодо другого, то, поки мати була відсутня, нянька-француженка, мадемуазель Женев'єва, не дуже його гляділа. Захопившись солдатом з гарнізону в Кале, ця дівчина в його товаристві забувала про свої обов'язки, і малий Родон мало не втонув на мілині, де Женев'єва залишила його на якийсь час, а потім загубила.
Отже, полковник і місіс Кроулі повернулися до Лондона і тут, у будиночку на Керзон-стріт у Мейфейрі, справді показали той хист, що його мусить мати кожен, хто хоче жити на згадані вище засоби.
Розділ XXXVII ПРОДОВЖЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО-Найперше, і це надзвичайно важливо, ми розповімо, як можна винаймати будинок, нічого не платячи за нього. Декотрі будинки здають без меблів, і тоді ви, якщо маєте кредит у добродіїв Гілоу чи Бантінга, можете чудово прибрати й опорядити його за власним уподобанням, а декотрі — з меблями, що для більшості винаймачів простіше й зручніше. Подружжя Кроулі воліло винайняти саме такий будинок.
До того часу, як містер Боулс почав порядкувати будинком і пивницею в старої міс Кроулі на Парк-лейн, дворецьким у неї був містер Реглс, що народився в Королевиному Кроулі і був меншим сином тамтешнього садівника. Завдяки добрій поведінці, вроді, струнким литкам і статечності він від кухонного столика, де чистив ножі, піднявся на задок карети, а звідти до комори дворецького. Побувши чимало років управителем , господарства міс Кроулі, де він мав добру платню, щедрі побічні прибутки й велику можливість заощаджувати, він заявив, що хоче взяти шлюб з колишньою куховаркою міс Кроулі, яка жила з чесних прибутків від качальні для білизни і від невеличкої крамнички з городиною в сусідстві. Правду кажучи, церемонія шлюбу відбулась таємно за кілька років до того, але про їхнє одруження стара міс Кроулі дізналася аж тоді, коли міс Брігс звернула увагу на семирічного хлопчика й восьмирічну дівчинку, які весь час крутилися в кухні.
Потім містер Реглс звільнився і взявся сам керувати крамничкою. Він додав до того, що там продавалося, молоко, сметану, яйця і чудову селянську свинину, вдовольняючись продажем цих простих сільських продуктів, тим часом як інші дворецькі, що покидали службу, продавали спиртні напої в шинках. Він мав добрі зв'язки серед дворецьких сусідніх будинків і затишну кімнатку за крамничкою, де разом з місіс Реглс приймав своїх колег, тому його молоко, сметана і яйця добре розходились і прибуток містера Реглс дедалі зростав. Рік за роком він спокійно і скромно складав гроші, і коли затишний, гарно опоряджений будиночок під номером "201" на Керзон-стріт у Мейфейрі, де жив самотою високоповажний Фредерік Неталан, що тепер виїхав за кордон, пішов з молотка з усіма багатими і зручними меблями, то не хто інший, як Чарльз Реглс купив і право на оренду, і ті меблі. Щоправда, частину грошей йому довелось позичити, та ще й під досить високі проценти, в одного колеги-дворецького, але основну суму він заплатив із своєї кишені, і місіс Реглс неабияк пишалася, лягаючи спати на різьблене ліжко червоного дерева з шовковими завісами й споглядаючи величезне люстро навпроти і шафу, в яку могли сховатися і вона, і містер Реглс, і вся їхня родина.
Звичайно, вони не мали наміру весь час мешкати в та кому розкішному будинку.
Реглс купив право оренди, щоб здавати будинок уже від себе іншим, і тільки-но нагодився винаимач, він перебрався до своєї крамнички. Але йому було дуже приємно, вийшовши з тієї крамнички, прогулятися по Керзон-стріт і помилуватися своїм майном —власним будинком з калачиками на вікнах і різьбленим бронзовим молотком. Коли служник випадково стояв біля під'їзду, то шанобливо кланявся йому, куховар купував у нього городину і звав його "паном господарем", і якби Реглс хотів, то міг би знати все, що робили його квартиранти і що в них подавали до столу.
Він був доброю людиною, доброю і щасливою. Будинок давав йому такий солідний прибуток, що він вирішив послати дітей в добру школу, тому, не шкодуючи коштів, прилаштував Чарльза до пансіону доктора Лупмена в Шугеркейн-лодж, а маленьку Матильду — до міс Довбайбі в Лорентайнум-хayc, що в Клеймі.
Реглс любив, навіть обожнював родину Кроулі, від якої пішло все його багатство.
У кімнатці за крамничкою висів силуетний портрет його господині і її власноручний малюнок вартівні в Королевиному Кроулі, виконаний тушшю, а до опорядження будинку на Керзон-стріт він додав тільки гравюру, яка зображала Королевине Кроулі в Гемпшірі, маєток Уолпола Кроулі, баронета. Уолпол Кроулі красувався на ній у позолоченій кареті, запряженій шестериком білих коней, що їхала над озером, де плавали лебеді і снували човни з жінками в кринолінах та музикантами в перуках. Реглс і справді думав, що більше ніде в світі немає такого гарного палацу і такої славетної, родини.
Випадково будинок Реглса на Керзон-стріт виявився вільний, коли Родон з дружиною повернулись до Лондона. Полковник дуже добре знав цей будинок і його власника: останній весь час підтримував зв'язки з родиною Кроулі, бо допомагав Боулсові, коли міс Кроулі мала гостей. Старий не тільки здав будинок полковникові, але й виконував роль дворецького, коли в нього бували бенкети. Місіс Реглс господарювала внизу на кухні й посилала нагору такі обіди, що їх схвалила б навіть стара міс Кроулі. Так Кроулі найняли будинок задарма, бо хоч Реглсові доводилось сплачувати державні й муніципальні податки, проценти своєму колезі-дворецькому, внески за страхування життя і за дітей у школу, купувати харчі й питво для своєї родини, а один час і для родини полковника, і хоч таке господарюванні довело його до банкрутства, і діти його опинилися на вулиці, а сам він — у борговій в'язниці,— хтось же мусить платити за джентльмена, який живе невідомо за що, отож сердешному Реглсові й випало покривати брак капіталу в полковника Кроулі.