Але цікаво ось що. Виявляється, пан Распе не всі приключки, що лучалися з бароном, використав у своїй, тепер вже всесвітньо відомій книзі про знаменитого вигадька. Зокрема він чомусь не розповів про одну пригоду, яка трапилася з бароном у 2004 році під час його відвідин України (після Росії) в році 1737-у.
Нам вдалося розшукати в архіві пана барона цю невигадану придибенцію. Ось вона (увага, публікується вперше!):
"...Після багатьох, часом і чудернацьких оказій та різних дивовижних подій і трапунків та пертурбацій, що лучалися зі мною в Україні і про які я неодмінно якось розповім вам при нагоді, ми нарешті дісталися до Зачепилівки. (Хтось колись за когось там вдало зачепився, буцімто — такі
тамтешні передання — кум за куму).
Той день ми всуціль провели в дорозі — голодні, холодні й знесилені. Але нас зігрівала думка про те, що в Зачепилівці (а українці здавна славляться своєю гостиною) ми нарешті наповнимо наші шлунки витворами тамтешньої кухні і, звичайно ж дамо передих нашим притомленим тілесам, а душі потішимо спілкуванням та мудрими бесідами з цікавими людьми.
Але... Не так сталось, як гадалось. Не дивлячись на те, що було ще відносно рано — десь близько десятої вечора, — Зачепилівка пірнула в сутінки. Жодного вогника! Як вимерло зазвичай веселе, товкуще і невгамовне містечко, запопадливе до роботи і до гамірного дозвілля після труднів праведних.
Ми нічого не могли збагнути — чому Зачепилівка не радує наш зір веселими огнями, а полохає криками сичів-пугачів? Куди поділися містечкові мешканці?
І раптом при в’їзді до містечка ми побачили прибиту до стовба фанеру (її тут зазвичай називають хванерою) з таким написом, що спершу аж наполохав нас:
"Увага та униманія!!! До відома гостей, у яких ми просимо пардону. Зачепилівка закрита на невизначений термін. По причині виїзду зачепилівців за кордон на заробітки!"
Нині, коли я розповідаю цю притичину-рахубу — правдиву з правдивих! — мені чомусь ніхто не вірить, вважаючи її моєю черговою побрехенькою, тоді ж як сіє — істина правда.
Як нам вдалося вияснити, в Україні нині чимало таких містечок та інших населених пунктів, трудоздатні мешканці яких чи не всім гамузом повиїжджали на заробітки в супутні країни. Подібні еміграції тут називаються поїздками за кращою долею.
За офіційними даними, кожен п’ятий економічно активний українець нині перебуває за кордоном. Більше того, за останні 12 років місце проживання поміняли більше 7 мільйонів українців!
Так, напр. за результатами анкетування населення України, більше половини її мешканців (52,4%) готові виїхати за рубіж на тимчасову роботу чи навчання, 12,3% взагалі б хотіли емігрувати. І лише 10,6% не збираються залишати рідну країну, очевидно, вважаючи, що скрізь добре, де нас немає.
На жаль, із Зачепилівки, у якій ми тоді хотіли повечеряти й переночувати, на заробітки виїхали чи не всі мешканці, ось чому містечко огорнули сутінки — у прямому й переносному значеннях.
Про це нам повідав добродій з козою — як тут називають невелику рогату жуйну тварину родини порожнисторогих, що дає молоко, пух, м’ясо тощо. Він саме повертався в містечко, ведучи з пастівника єдину свою годувальницю. Як виявилось, той добродій був... мером Зачепилівки. Зрозуміло, що ми відразу ж засипали його запитаннями. Хоч мер і був достоту стомленим (цілий день пасти козу-дерезу було нелегкою — навіть для мера — справою!), але вельми жваво й бадьоро вступив з нами в бесіду. Перш за все, він, явно козиряючись, поділився з нами радісною новиною:
— Ось вам обнадійливий факт, добродії: з початком року усіма системами грошових переказів тільки на територію Буковини (це один з наших країв на заході) надійшло 38 мільйонів доларів США та близько 7 мільйонів євро — від мешканців Чернівецької області, котрі перебувають на заробітках за кордоном. О! А чим зачепилівці гірші од буковинців? Га?.. Пасучи козу, я чекаю мільйони доларів та євро, що ось-ось потечуть в Зачепилівку від її мешканців, які поставали в чужих краях остарбайтерами. І тоді наша Зачепилівка відразу ж невпізнано зміниться. Містечко розбудується, оживе, переповниться піснями щасливого люду. Ми збудуємо модерний Палац культури! Стадіон! Дискотеки. Різні бари-розтабари! З’явиться свій аеропорт. І навіть річковий порт, хоч ми й далеко від води, але нічого... Прориємо канал від найближчого моря! Заодно відгрохкаємо з десяток консерваторій!..
— О! А навіщо для маленького містечка стільки консерваторій?
— Як той казав, я десь чув, щоб усім вистачило консервів! — захоплено, в якомусь натхненному пориві (коза його схвально кивала бородатою головою) вигукував мер. — А які в нас з’являться готелі! П’яти і навіть десятизіркові! Ось тоді приїжджайте до нас, добродії, в одному з них знайдеться і вам місце для ночівлі. А поки що — звиняйте. Свій дім я здав дачникам, а сам з козою Катькою ночую де прийдеться. Тому й не можу вас як належить прийняти. Але як ніхто я сповнений віри: як тільки почнуть від наших остарбайтерів надходити валютні мільйони, Зачепилівка тоді ще позмагається з будь-якими європейськими містами! Не кажучи вже про різні там парижи та лондони!
Слухаючи придибашку свого господаря і мера коза, певно намагаючись, щось і собі вставити, голосно мекала.
Як нам здалося — оптимістично!"
На цій пребадьорій ноті, з вірою в життєрадісне мекання мерової кози-оптимістки і завершується придибенція барона Мюнхгаузена, що її Рудольф Еріх Распе чомусь не увів до своєї знаної книги про знаменитого брехуна, придибенції та різні історії якого зазвичай незмінно відзначалися правдивістю.
ПРИХОДЬТЕ ПІСЛЯ ВБИВСТВА
Замалим не драма
ЧЕРГОВИЙ (відкашлявшись, суворо і водночас солідно): Громадянко... е-е...
СКАРЖНИЦЯ (з готовністю): Зайчикова я. Лідія Зайчикова.
ЧЕРГОВИЙ: Воно й видно, що належите до сірих. Була б ви, приміром, тигрицею, то хіба б він посмів на вас руку підняти?.. Та гаразд, це я так, до красного, як водиться, слівця. Ви, громадянко Зайчикова, прийшли до нас із скаргою на свого законного...
СКАРЖНИЦЯ: А куди ж мені ще йти, як не до вас?
ЧЕРГОВИЙ (взявши папір зі столу): Ось тут ви пишете, що... Ну й почерк у вас!.. Наче курка лапою дряпала.