Чи не найповніше видання його усмішок — "Сміхологія".
Логія (від грець. Logos — слово), як ми знаємо, друга частина складних слів, яка відповідає поняттям "наука". Наприклад, філологія тощо. Отже, "Сміхологія" — це наука — Павла Глазового — про сміх. Як і годиться для даного жанру, наука весела й дотепна. І всім близька й зрозуміла. Бо — народна наука про український сміх!
Сміх може бути — і буває (якщо він справжній, а не вимушений) оздоровчою терапією. (Це, крім критики усіляких негараздів, ґанджів і вад хомо сапієнса, з якими мовби й успішно ми боремося і боремося, переживаємо їх, а вони тим часом переживають нас. Безсмертні чи що?). Він пише коротко, стисло і гостро.
Розмова тиха-тиха йде
Між двох старих дідів.
— Я посадив, — сказав один, —
Чимало вже садів,
Бо так дивитися люблю,
Коли кругом цвіте.
І ще хотів би посадить —
Здоров’я вже не те.
А другий слухав і мовчав.
Згадалося йому,
Що й він чимало посадив...
Невинних у тюрму.
І разом з тим уміє писати з такою доброю лукавою усмішкою:
Чоловік говорить жінці:
— Як побриюсь вранці,
Молодим стаю та бравим,
Хоч біжи на танці.
Жінка дивиться лукаво:
— Ох ти ж, — каже, — птиця!
Я тепер тебе заставлю
Серед ночі бриться.
Оскільки сміх є крім усього ще й доброю терапією, все частіше й частіше лунають заклики: "Лікуймось сміхом!" І лікарі тим часом знаходять все нові й нові докази того, що сміх може бути й ефективними ліками. І хай комусь це видасться забавно-кумедним, але регіт все частіше стає предметом прискіпливого вивчення багатьма вельми серйозними науковими закладами. В арсенал лікувальних впливів медики вже давно увели й сміх. А, наприклад, у Німеччині навіть існує академія медклоунів — клоунів-лікарів. Студенти тієї академії вже маючи медичну освіту, цілий рік вчаться, як виходжувати пацієнтів таким своєрідним способом. А регіт — навіть сам по собі, — чудовий масаж, адже він стимулює кровоносні судини і більше 80 м’язів, в тім числі і внутрішні. До всього ж це й боротьба проти вірусів, покращується біохімічний аналіз крові, а тому в лежачого хворого компенсується недостача руху.
Особливо сміхотерапія завоювала популярність в Німеччині. Там до програми консультаційних центрів по психокорекції вже входить навчання спеціальним "навичкам": людей навчають, як розповідати анекдот, як строїти міну чи стимулювати сміх. А в Штутгарті навіть відбувся міжнародний конгрес, у якому брали участь психологи, філософи і спеціалісти, яких називають гелотологістами (від лат. gelotos — сміх). Ці спеціалісти вивчають складні біохімічні і нейрологічні процеси, які визначають те, що ми по простоті душевній називаємо сміхом.
Можна сказати, що регіт — це певна реакція організму, при якій м’язи лиця невимушено скорочуються, серцебиття прискорюється, змінюється кров’яний тиск. І крім усього ще й виробляється гормон задоволення ендрофін, який заспокоює й піднімає настрій. Звичайно, на сьогодні ще не існує єдиної теорії, яка б пояснювала механізм впливу сміху на організм. Але медики вважають, що він корисний при захворюваннях крові, покращує травлення, зміцнює грудну клітку, а головне — захищає імунну систему від стресів. І ці природні ліки даються нам за так, тож лікарі рекомендують застосовувати їх хоч би по десять хвилин у день. Але багато таємниць сміху ще не розкриті і вченим тут — непочатий край роботи. Але ще у XVII століття англійський лікар Сіденгем писав: "Прибуття в місто паяца є для здоров’я мешканців значно більше, аніж десять мулів, завантажені ліками".
Отож, перефразовуючи відомий вислів Ільфа і Петрова із "Дванадцяти стільців", скажемо так: "Ударимо сміхом по нашому нездоров’ю!" А для цього так добре підходить наш гумор, в тім числі й "Сміхологія" Павла Глазового.
Крім усього сміх — це ж ще й радість для душі!
І хай у наших словниках визначенню терміну "сміх" ("переривчасті, характерні звуки, які утворюються видихальними рухами як вияв радості, задоволення, нервового збудження і т. ін.") не зовсім, може, й зграбне, але воістину гумор (сміх) — це наше сонце! Таке бажане і таке життєво необхідне, як казав колись Павло Глазовий. Хоч і припече, буває, додавав він, добряче, але ж воно все одно — сонце. А ще гумор — і тут знову ж правий Павло Глазовий — це рятівне коло в морі життя нашого.
У тім числі й усмішки Павла Глазового, його численні збірники, що несуть нам і сонце, і сміхотерапію і є рятівним колом у морі життя.
Сміймося! Ми ж бо українці, творці невмирущих народних усмішок, то ж чи нам не сміятися? Бо ж курінним отаманом у нас, як і раніше, він — Павло Глазовий. Тільки тепер вже не сам він служить отаманом, а гумор його. Після І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, після Л. Глібова, Є. Руданського, О. Вишні, О. Ковіньки, С. Олійника та М. Годованця, після Анатолія Косматенка він уже в наші дні, наприкінці другого тисячоліття і на початку третього надійно тримав веселу свою булаву! І таким веселим отаманом нашого сміху він і залишиться в історії України.
Справді-бо має рацію Устим Курилюк з Івано-Франківщини:
Коли б я був негром
на старості літ,
охоче,
лише задля того
я б вчив українську,
щоби прочитать
веселі байки Глазового!
А що наш гуморист не має нагород (крім, здається, премії імені Остапа Вишні), то його й справді, "як поета полюбив народ, То йому уже не треба інших нагород".
P. S. Коли його не стане, то вже в некролозі він буде названий цілком заслужено — КЛАСИКОМ! А одна з газет під рубрикою "Класика українського гумору" почне друкувати його гуморески. З номера в номер!
І ще P. S. Вже як ми прощалися після тієї нашої останньої зустрічі (хто знав, що вона виявиться останньою, він мені здавався вічним), коли йому залишалося жити в цьому світі лічені кілька місяців, Павло Прокопович, вгамувавши свого Пижика ("Та цить, друже мій, ось не заливайся своїм дзвіночком, поки я щось напишу Валі на згадку — а раптом більше вже не зустрінемось?"), напише мені на прощання:
"Валентин Чемерис, або для мене просто Валя, Валя Чемерис — сміхотворець високого рангу, я його люблю і шаную. Певний, що українського гумору без його імені вже не уявити.