Любо-гарно було й дивитися, як вона, розкішна заморська гостя, в новорічну хугу за склом оранжереї квітла...
Ось тільки плодів — смачних фініків — так жодного разу після того цвітіння і не дала. Квітнути — квітла, а далі, як кажуть, ні тпру, ні ну! Не родила діток і все. Пустоцвітом виявилася. Яловою чи що. І як уже вчені ботаніки не старалися, як уже чужоземці не годили, які умови їй не створювали — за останнім словом садівництва і взагалі, науки — не з’являлися плоди хоч ти трісни!
А все чому? Та тому, що ботаніки, понадіявшись на свою ученість, забагли здійснити нездійсненне — природу перехитрити. А це навіть науці не під силу!
Пальма та була пальмою-жінкою. Себто жіночого роду, у їхньому, у рослинному світі. А як у нас, людей, званих хомо сапієнсами, так і в них, рослин, ніяка особа жіночого роду — пальма вона чи не пальма, — нічого не може, даруйте, втнути... У справі, звичайно, продовження роду, без...
Так, так, вгадали, шановні. Треба щоби поруч із пальмою жіночого роду та росла пальма чоловічого, значить, роду. Ну, мужик по-нашому. Тоді й плоди в жіночої пальми з’являться. За допомогою того мужика. Чи то пак, пальми чоловічого роду. Гм-гм... А без нього, без мужика їхнього... Правильно, вгадали. Без нього, рослинного мужика, пальма-жінка хоч і квітнутиме, але завагітніти плодами сама аніяк не здатна. Без чоловікової, значить, допомоги.
Бо де ж їм узятися, плодам, званими фініками, як той... мужика (їхнього, звичайно) і на позір немає.
А з мужиками, виявляється, і в них, у світі рослин, проблеми. Є він, фініки є, немає їх, ніц — дідька лисого пальма вродить. Хоч би вона й була жіночого роду! Хоч би вона й сто год квітнула.
Тож якби та терпелива пальма харківська, з тамтешнього ботсаду та вміла говорити нашою мовою, то неодмінно б так сказала вченим ботанікам:
— За турботи про мене — мерсі боку, як французи кажуть. Але... Сама я без нашого мужика, хоч би як ви, вчені, не старалися, ніяких фініків не народжу. Бо й зачати їх ні від кого...
Тільки ж не вміє вона, пальма, говорити мовою людською. Дев’яносто літ у харківському ботсаду мовчить, потерпаючи без мужика — їхнього, звичайно. Хоч іноді, як прислухатись, то, кажуть, можна вчути в шелесті її віття:
— Ех!.. Мусікапі б!!!
Тільки вчені ботаніки, які, здається, все знають, всьому навчені, цього ніяк не можуть почути. А дарма. Сказано ж бо: чоловіків треба берегти. Без них навіть пальма і та фініків не дасть — хоч би як не старалися найученіші ботаніки...
Агов, учені, ви чуєте? Допоки ж ви будете знущатися з пальми — вона ж дама. Належить до прекрасної половини рослинного світу, і взагалі, вона хоч і пальма, але ж роду жіночого. Спізнати хоче, що воно таке... гм-гм... любов. Та хоч раз принести нарешті плоди. А як їй без нашого брата, без мужика, котрий буцімто належить до гіршої половини те втнути?
От і потерпає бідна пальма вже який десяток літ, от і вчувається в її шелесті — якщо добре-добре прислухатись, та душу на відповідний регістр налаштувати, вічне і невмируще — хоч у світі рослин, хоч у світі людей:
— Ех!.. Мусікапі б!!!
МИТНИЦЯ ДАЄ ДОБРО
"Перевозити контрабанду через митницю міжнародного аеропорту з її ретельним багатоступеневим оглядом надто ризиковано. І все ж тарганять через кордон золото, наркотики, антикваріат, зброю і, навіть, радіоактивні речовини" — з преси.
...Інспектори вже готувалися здатися, що було й зовсім незбагненно для таких спеців пошукової справи. Бувалі з бувалих і раптом... Визнати своє фіаско?!. І перед ким — перед якоюсь недосвідченою в таких справах дамочкою, котра вочевидь вперше у своєму житті вирішила перевезти контрабанду?!. (А втім, дилетантам іноді щастить). І це вони — кращі з кращих працівників елітного відділу по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил міжнародного аеропорту, того, зрештою, відділу, де працюють особливі люди, аси своєї справи, профі з профі! Зубри, як їх з повагою називають в аеропорту, адже вважається, що не народився ще такий контрабандист, який би зумів обвести їх круг пальця. Вони й найдосвідченіших контрабандистів виводили на чисту воду. А втім, усяких, і хитрунів (а насправді наївняків) брали легко, як хоча б громадянина з Колумбії, який у подвійних стінках свого чемодану намагався провезти біля п’яти кілограмів кокаїну. Тайник старий, як світ, і все ж кмітливому колумбійцю вдалося благополучно пронести свій чемодан через дві потужні митниці — Нью-Йорку і Франкфурта, доки його не зупинили в Києві; чи винахідливу дамочку з Росії, у якої в пудрениці замість косметичного порошку експерти виявили підфарбований героїн; чи українського морячка, який розібравши куплений в Німеччині пістолет, старий "вальтер", у вигляді запчастин розтикав його по всьому своєму багажу, і з ним довелося поморочитися, доки не знайшли ствол того "вальтера" і доказали, що він везе не розібрану м’ясорубку; чи ще одного свого співвітчизника, який не довго думаючи, просвердлив у торці банки зі згущеним молоком дірочку, засипав у середину 400 г золотого піску, а отвір заклеїв етикеткою, чи... А ось одного ковтуна-перевізника (митний сленг) з Нігерії, який перевозив через кордон у своєму шлунку героїн в поліетиленових пакетиках, врятувати не вдалося. Він навіть не встиг дістатися до оглядової стойки — героїн розчинив поліетиленові пакетики і хитрун наказав довго жити — від наркотичного отруєння. Ще в інших знаходили навіть радіоактивні речовини та червону ртуть, вивуджували ікони вартістю тисячі й тисячі доларів, що їх потім передавали православним храмам та монастирям. Навіть якось виявили в одного музики скрипку вартістю в 40 тисяч доларів — робота італійського майстра ХVII століття, що її музика видавав за теперішній ширпотреб. А тут... Спасували. І перед ким? Перед якоюсь дамочкою, правда, гарненькою й балакучою, але геть наївною, а вони, мов ті хлопчики-курсанти застрягли біля її багажу. Без будь-яких ознак на успіх у викритті тієї дамочки при переїзді через кордон! Це ж треба!..
Про те, що підозрювана — швейцарська громадянка — "не чиста" і щось приховала для перевезення через кордон недозволене — їм вкотре підказувало чуття й майстерність пошуковців, підказувало і — безрезультатно.