Що, який, котрий, которий
У багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисці з уст матері, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слід ставити той чи той займенник із цих трьох – що, який, котрий. Дехто вважає, ніби відповідно до російського слова который треба скрізь на початку підрядного речення ставити тільки займенник що, наприклад: "Людину, що стояла на розі вулиці, я вже десь бачив", – а займенниками який (яка, яке) й котрий (котра, котре) можна користуватись тільки в запитаннях: "Яка в тебе мета?", "Котра зараз година?". Іншим здається, що займенник який стосується тільки речей, а котрий – людей, тимчасом як займенника що можна, мовляв, уживати однаково до людей і до речей тощо.
Усі ці здогади не мають під собою реального ґрунту. Справді, вживаємо що до людей і до речей: "Біжи, коню, біжи, ворон, з гори кам'яної до тієї дівчиноньки, що чорнії брови" (народна пісня); "Дай мені сокиру, що в коморі лежить" (із живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: "Який їхав, таку й стрів" (М. Номис); "Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі" (М. Коцюбинський). І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий: "Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака" (народна пісня); "Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане… Котра з цих двох нам судиться дорога?" (Леся Українка).
Займенник котрий (-а, — е) може бути синонімом до якийсь(якась, якесь): "Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий!" (М. Коцюбинський).
В українській мові є й займенник которий – тотожний до котрий, але його майже не чуємо в сучасній літературній мові, тимчасом як у нашій класиці й фольклорі він траплявся часто: "Часом несподівано до мене забіжить котора дівчина з будинку" (Марко Вовчок); "Которий би міг турчин–яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати" (історична дума).
ПРИСЛІВНИКИ
Загальні зауваження
В українській мові далеко більше вживаються прислівники, ніж у російській, де вони часто поступаються перед конструкціями з прийменниками й іменниками на зразок с нетерпением, с удовлетворением, в нерешительности. Наприклад, читаємо: "Нічого ви не знаєте! – нетерпляче перебила вона" (Леся Українка); "Гармаші не відстають, – виглянувши крізь вирву вікна на перехрестя, задоволено промовив Чумаченко" (О. Гончар); "Гафійка раптом почервоніла і нерішуче стояла" (М. Коцюбинський); "У вітринах крамниць Таня заздрісно розглядала красивих, великих ляльок" (О. Копиленко). Однак деякі сучасні автори забувають про це й пишуть: "Олена Іванівна стояла в нерішучості в коридорі"; "Ото лається, собацюга. Де тільки навчився? – із заздрістю сказав Ігор". Розуміється, в цих фразах далеко краще було б написати: "стояла нерішуче в коридорі", "заздрісно (заздро) сказав Ігор".
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛІВНИКІВ
Виключно, винятково, тільки, суто, єдино
"Він їв виключно черствий хліб", – читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: "Він їв самий черствий хліб" ("Він їв тільки черствий хліб"), або, щоб підкреслити сказане: "Він їв самий тільки черствий хліб". Прислівник виключно штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково ("З усіма він чемний і винятково ввічливий". – Я. Баш), суто ("Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку". – І. Котляревський), єдино ("Мене судити могли б єдино тільки королі". – Б. Грінченко).
Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною − завдовжки, завширшки, завглибшки, заввишки, завбільшки, завдальшки, завгрубшки, завтовшки
"Кімната була довжиною вісім метрів, шириною чотири й висотою три метри"; "Ставок, глибиною подекуди аж до семи метрів, прикрашає тепер наше місто, що не має річки": Такі неукраїнські вислови ми читаємо іноді тільки в ділових паперах, а навіть у статтях і в художній літературі. Цих висловів не знає українська народна мова, не знала їх і наша класика, а користувались іншими прислівниками: "Роги по аршину завдовжки, коли не більш" (О. Стороженко); "Сам той Ох на корх заввишки, а на сажень борода" (Леся Українка); "Яма завглибшки була вже двадцять і два сажні" (І. Франко); "Наша річка, хоч і неабияка там завширшки, проте рибу має" (з живих уст); "Камінь такий завбільшки, як де є хата велика" (казка); "Намисто було завгрубшки як моє" (Словник Б. Грінченка); "Так завдальшки, як до тії греблі, сиділи в очеретах дикі качки" (Словник Б. Грінченка).
Отже, для російських висловів длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, на расстоянии маємо українські відповідники – завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки, завгрубшки, завдальшки, яких і слід додержуватися в писемній та усній мові.
Російський вислів на расстоянии може передаватись українською мовою не тільки прислівником завдальшки, а часто й прийменником на та іменником віддаль (віддалення) або відстань: "Тепер обличчя обох були на віддаленні якихось три чверті метра" (І. Ле); "На відстані пострілу" (Українсько–російський словник АН УРСР).
Доки – доти, поки – поти
Прислівники доки й доти, поки й поти чуються в фразах як спаровані, взаємозалежні: "Доти лях мутив, доки не наївся" (М. Номис); "Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився спокійно" (О. Гончар); "Поти все вередуватиму, аж поки купиш ласощів" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Поки Рось зоветься Россю, Дніпро в море ллється, поти серце українське з панським не вживеться" (П. Куліш).
Не слід перемішувати ці спаровані прислівники й ставити доти з поки, а доки з поти, як це часом, хтозна для чого, роблять: "Слава продавця росла й ширилася доти, поки слідчий не поцікавився"; "Я поти ждав її, доки не прийшла аж увечері". Чуття мови підказує неприродність такого сполучення.
Зараз, тепер, нині, тепереньки, теперечки, тепера, ниньки
Прислівник зараз витискує останнім часом прислівники тепер, нині: "Де гули набої, зараз сміх звучить" (В. Сосюра); "У нас зараз весна" (С. Плачинда). Проте між цими прислівниками є деяка значеннєва різниця.