Другий та інший
Слово другий буває українською мовою порядковим числівником ("А в другий раз пройшла не глянувши на нього". – Леся Українка) або, зрідка, синонімом займенника інший ("Сам він не знав, не міг сказати, а другі з нього сміялись", – М. Коцюбинський). У сучасній українській мові повелося вживати цього слова тільки як порядкового числівника, користуючись для другого значення займенником інший: "Війна є продовження політики іншими засобами". Часом цим займенником надуживають і ставлять його там, де без числівника другий не обійтись: "Від цього берега до іншого буде не більше як двадцять метрів; невже не перепливеш?" Тут неодмінно треба поставити слово другий: "Від цього берега до другого…", – бо в річки два береги – один і другий. Займенник інший інколи надає фразі характеру віддаленості: "Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, – голісінько" (з живих уст).
Пара й кілька
"Позич мені на пару днів гроші"; "Зустрінемося через пару днів", – чуємо інколи в розмовах, а зрідка читаємо й на сторінках сучасних художніх творів. Так сказати по–українському не можна, а слід: "Позич мені на кілька день (днів) (на два–три дні, на які два дні) гроші"; "Зустрінемось через кілька день (днів)(через два–три дні, через які два дні)".
Числовий іменник пара треба ставити при іменниках, що позначають однакові речі – пара чобіт, пара білизни ("Йому Дідона підослала… штани і пару чобіток". – І. Котляревський), людей, чимось між собою пов'язаних ("Цвіт лине, лине і закриває закохану пару". – Леся Українка), худобу ("Ой на тобі пару волів лисих". – "Материалы и исследования" П. Чубинського).
ЗАЙМЕННИКИ
Деякі відмінкові особливості
Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про може мати два значення: "Вони говорили про мене", – цебто мовилося про мою особу, – і "Про мене, що вони собі там говорять", – цебто мені байдуже, що там мовиться. "Про мене, хоч вовк траву їж!" (приказка), – цебто мені байдуже чи мені однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по–моему, по–нашему: "А на мене, – говорю, – то я б із малою дитиною розмовляла" (Марко Вовчок); "Панас Кандзюба хвилювався найбільше. – А що? На моє вийшло" (М. Коцюбинський); "Не вийде, Пане ляше, на ваше" (приказка).
Слід запам'ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку – на саму згадку, на саму думку: "Сухі губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку" (М. Коцюбинський), – замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці.
У розділі про іменники ми вже принагідно бачили, що за українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена іменником чи займенником, звичайно стоїть у називному відмінку, а не орудному, як часто буває в російській мові. Недобре звучить по–українському така, наприклад, фраза: "Головну увагу мною приділено таким явищам", – а слід: "Головну увагу я приділив таким явищам". Так само неприродно звучить цитований уже вислів з одного сучасного оповідання: "Щось нове, не звідане нами", – замість якого краще сказати: "Щось нове, що не звідали ми (чого не зазнали ми)". Візьмімо речення з твору С. Васильченка: "Такого отруйного нуду ніколи не зазнавав я, як тої пам'ятної травневої ночі", – і подивімося, що з нього вийшло б, якби письменник поставив дійову особу я в орудному відмінку, як те зробив автор попереднього вислову: "Такого отруйного нуду ніколи не зазнано мною, як тої пам'ятної травневої ночі". Речення втратило свою природну еластичність і стало незграбне…
Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний висловам кінець усьому, з усім покінчено: "А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна" (І. Франко).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКІВ
Воно – він, вона
Особовий займенник середнього роду воно може відповідати роду того іменника, якого він заступає ("Послухає моря, що воно говорить". – Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не відповідати, заступаючи іменники чоловічого або жіночого роду: "Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде та дурне" (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлено замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. "Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того" (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось: "Гомонить він до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі… говорить до мене, а я усе соромлюсь" (Ганна Барвінок). Уживають цього займенника й тоді, коли мовиться про невідому, лиху особу: "Чую – а воно вже в комору залізло й шарудить там" (із живих уст).
Займенник воно може й не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука: "А що ж воно таке?" (Леся Українка); "І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла – Ониську та бабу Середиху" (А. Головко).
Їх і їхній
Займенник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони: "Товкло б їх отак головами!" (М. Рубашов). Цей займенник трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній: "На їх окраденій землі" (Т. Шевченко). Проте нині в художній літературі й живому народному мовленні перевага надається присвійному займеннику їхній: "Батьки ніколи не знають того, що одбувається в душі їхніх дітей" (А. Кримський); Їхня кров ще гаряча на ранах, їхні рани горять ще в огні" (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашій поточній усній і писемній мові додержуватись присвійного займенника їхній: "У їхній стороні й зимою сонце" (Леся Українка).