З цього, звісно, не слід робити хибних висновків, ніби віддієслівних іменників треба скрізь уникати. Вони є в українській мові, без них годі обійтись. Вони звичайно виконують у реченнях функцію підмета або додатка: "Заучування слів дисциплінує пам'ять" (О. Ільченко); "Вона наче шукала виправдання для того, чого їй не хотілось робити" (Ю. Смолич).
Іноді між дієсловом і віддієслівним іменником є деяка значеннєва різниця, наприклад: "Я не люблю заучувати" і "Я не люблю заучування". Друга фраза має далеко ширше поняття, бо в ній мовиться про те, що людині взагалі не подобається, коли щось завчають, тимчасом як у першій фразі йдеться лише про те, що їй самій не подобається заучувати.
Дієслівні форми на — но, — то й пасивні дієприкметники
"Ці кадри фільму зняті в павільйоні"; "Передплата на газети та журнали продовжена ще на місяць"; "Ці слова сказані не про вас". У всіх цих фразах дано правильні українські слова, одначе фрази звучать по–українському негаразд. А це тому, що функцію присудка в цих фразах виконують пасивні дієприкметники: зняті, продовжена, сказані.
Одною з синтаксичних особливостей української мови, що відрізняє її від близьких і далеких мов, є широке вживання дієслівних форм на — но, — то в ролі присудка. Візьмімо, наприклад, широко відому народну пісню:
Ой у полі жито
Копитами збито,
Під білою березою
Козаченька вбито.
Ой убито, вбито,
Затягнено в жито,
Червоною китайкою
Личенько накрито.
У всіх цих сурядних реченнях нема підмета, а в функції присудка виступають дієслівні безособові форми на — но, — то: збито, вбито, затягнено, накрито.
Такі форми на — но, — то є й у російській мові (наприклад: "Сказано – сделано"), але там вони далеко рідше вживаються, як в українській. Натомість російська мова широко користується пасивними дієприкметниками в ролі присудків: "Эти кадры сняты в павильоне"; "Подписка на газеты и журналы продлена ещё на месяц"; "Эти слова сказаны не о вас". Якби в наведених на початку фразах замість пасивних дієприкметників зняті, продовжена, сказані стояли дієслівні безособові форми на — но, — то, ці фрази зазвучали б цілком по–українському: "Ці кадри знято в павільйоні", "Передплату газет і журналів продовжено ще на місяць", "Ці слова сказано не про вас".
Хибно було б думати, що пасивні дієприкметники українській мові – невластиві, вони широко вживаються в ролі означення, наприклад: "Зняті в павільйоні кадри були дуже вдалі"; "Продовжена на місяць передплата дала багато нових передплатників", "Сказані не про вас слова були образливі". У цих реченнях дієприкметники зняті, продовжена, сказані виступають із функцією означення, а не присудків, якими є слова були вдалі, дала, були образливі. Пасивні дієприкметники бувають і присудками в реченні, але складеними, де, крім них, є особова форма дієслова бути (або наявність її можна припускати): "Я був дуже вражений твоїм учинком"; "Ти ж бо – такий мандрований!" (є мандрований), "Цей глечик – уже розбитий" (є розбитий).
Числові особливості дієслова–присудка
Дієслово–присудок звичайно узгоджується в числі з підметом речення: якщо підмет стоїть в однині, то й дієслово–присудок також виступає в однині ("Посадила стара мати три ясені в полі". – Т. Шевченко); а множина підмета зумовлює й множину дієслова–присудка ("На чужину з України брати розійшлися". – Т. Шевченко).
Проте бувають випадки, коли дієслово–присудок стоїть в іншому числі, ніж підмет: "Був собі дід та баба" (казка). Здавалось би, що за наявності в цьому реченні двох підметів – дід та баба – дієслово–присудок слід було б поставити в множині, але якщо дієслово – присудок стоїть перед двома або кількома підметами, а перший підмет стоїть в однині, то й дієслово стоятиме теж в однині: "Був собі котик та півник" (казка).
Дієслово–присудок виступає в однині також тоді, коли підмет має при собі додаток, що становить із підметом одну підметову групу речення й пов'язується з ним прийменником з: "Гарматний відгомін з першим громом мішався раз у раз в одних розкатів жмут" (М. Бажан).
Дієслово–присудок буде в однині й тоді, коли за підмет правлять збірні слова – більшість, меншість, частина, ряд, кілька, багато, чимало, група, низка, решта, половина та інші, поєднані з залежними від них іменниками (прикметниками) в родовому відмінку: "Більшість присутніх пристала на цю пропозицію"; "Кілька відер води бухнуло на вогонь" (М. Коцюбинський).
Якщо підмет складається з числівника два, три, чотири й іменника, а в реченні мовиться про спільну дію, дієслово–присудок слід ставити в однині: "Летить чотири утиці" (Б. Грінченко); "На полу лежало три чоловіки" (Панас Мирний). Якщо в реченні треба підкреслити, що особи, які складають підмет із числівником, діють кожна окремо, дієслово–присудок годиться ставити в множині: "Не вертаються три брати, по світу блукають" (Т. Шевченко).
Якщо підметом є складений числівник, де останнє слово – один, дієслово–присудок може стояти в однині в чоловічому роді або в безособовій формі на — ло: "31 солдат вийшов з оточення", "Вийшло з оточення 31 солдат".
Якщо перед таким підметом є означення в множині (усі, наші й под.), присудок має форму множини: "Усі двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання".
Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках
Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякувати керує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, – тимчасом як відповідне російське благодарить вимагає знахідного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя, дієслово зрадити керує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить – у давальному відмінку: изменил мне, изменил своему слову.
Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.
З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати [Пишемо вживати й уживати, вчити й учити залежно від того, на голосну чи приголосну кінчається попереднє слово (закон чергування).] ("Горілки не вживав так, щоб через край". – Г. Квітка–Основ'яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися ("Нічого було робити, – треба Кириликові вчити сестер грамоти". – Панас Мирний; "Малих діток доглядала, звичаю навчала". – Т. Шевченко); глядіти, доглядати ("Гляди, як ока в голові". – М. Номис); грати, гуляти – з прийменником у (в) ("Діти бігають, гуляють у ціці–баби, в хрещика". – Б. Грінченко; "Будемо грати в свого козиря". – Б. Грінченко), завдавати ("Не завдавай мені сорому при чужих людях". – І. Нечуй–Левицький), заживати ("Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба–солі заживати". – Народна пісня), запобігати ("Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати". – П. Куліш), зазнавати, зазнати ("Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають". – Народна пісня), пильнувати ("Бабуся пильнує малої". – Марко Вовчок), послухати, послухатися ("Послухали доброї поради високошановного народолюбця". – Б. Грінченко).