Обидва ці слова мають право на існування, але з певною значеннєвою різницею між ними, приблизно такою самою, як і між спорідненими з ними прислівниками далі й подалі. Якийсь процес, дію чи явище, що відбулися в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другій цитаті з твору Ю. Смолича; а те, що відбувається згодом, через певний проміжок часу, слід передавати словом подальший, наприклад: "Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме".
Дійсний, дійсно, в дійсності, справжній, справді, насправді, на ділі
У доборі відповідників до російських слів действительный, настоящий, действительно, в действительности автори статей, перекладачі й доповідачі надуживають словами дійсний ("Це – не вигадка, а дійсна подія"), дійсно ("Я дійсно не бачив її"), в дійсності ("Ми сподівалися великих наслідків від його проекту, а в дійсності це була авантюра").
Слова дійсний і дійсно є в українській мові, але не треба забувати й інших слів: справжній ("ці квіти – не справжні". – Леся Українка), справді "Чи снилось це мені, чи справді так було?" – І. Нечуй–Левицький), насправді ("Інспектор у нас – людина молода, погарячився, а насправді не зробить лиха". – С. Васильченко), на ділі ("На словах так, а на ділі інак". – Словник за редакцією А. Кримського).
У наведених на початку фразах правильніше було б сказати: "справжня подія", "справді не бачив", "насправді це була авантюра".
Слова дійсний, дійсно (дійсне), в дійсності виступають на своєму місці в таких фразах: "Ви бачите тут одно з дійсних чудес сучасної косметики" (М. Коцюбинський); "Ватя… примітила дійсне сільське своє життя, дійсні свої обставини" (І. Нечуй–Левицький); "Так дійсно воно й було" (з живих уст); "Я це дійсно знаю" (Словник за редакцією А. Кримського).
Домашній і свійський
"По двору ходило багато домашньої птиці", – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не замислився над різницею слів домашній і свійський.
Прикметник домашній означає "той, що живе в домі або стосується дому": "Домашнього злодія не встережешся" (М. Номис); "Іван хоче оповідати про своє життя домашнє" (М. Коцюбинський), а свійський – "не дикий, приручений": "Коли нема диких (качок), то з досади і свійських лупить" (О. Стороженко); "На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі" (І. Нечуй–Левицький). Миша – дика тварина, але коли вона живе в хаті, її звуть домашньою мишею на відміну від такої ж дикої – польової, що водиться в полі.
Слово свійський буває синонімом слова звичний: "Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма більш знайома, більш свійська, не так мучила її" (М. Коцюбинський). Інколи ним користуються як відповідником до російського нашенский: "Колись шляхта та свійська старшина в ярмо запрягали" (П. Кочура).
Дружний і дружній
Через звукову подібність слів дружний і дружній їх часто плутають і ставлять не там, де слід: "Дружніми зусиллями здолали ми всі перешкоди"; "Передайте мій дружний привіт усім товаришам". Дружний – це "одностайний, той. що має спільні інтереси з іншими": "Тут ми самі, дружною силою, можемо собі допомогти" (І. Франко); "Дружній (у називному відмінку – дружна) череді вовк не страшний" (М. Номис). Іноді це слово має значення "швидкий, нестримний": "Весна була рання, дружна" (З. Тулуб).
Слово дружній означає "приязний, народжений дружбою": "Дружня розмова" (П. Куліш).
Отож, у двох перших фразах треба було сказати: "Дружними зусиллями здолали", "дружній привіт".
Живописний, живописно, малярський, мальовничий, мальовничо (мальовниче)
З деякого часу прикметник живописний і прислівник живописно, що походять від іменника живопис, майже витиснули на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань давно відомі українські слова малярство, малярський, мальовничий, мальовничо.
В одній газеті читаємо; "Випускники живописного (?) факультету захищають нині свої дипломні роботи"; бачимо в журналі: "Які живописні краєвиди над Ворсклою!"; запевняє автор белетристичного твору, що його персонаж: "Уміє живописно оповідати".
Русизм живопис трапляється в українській мові: "Кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це – моє покликання" (А. Кримський), – але є власне слово з цим же значенням – малярство: "Малярство, картини – це зір моїх очей" (І. Нечуй–Левицький); є й маляр, що становить синонім не до слова фарбар, а до художник: "Коли б же мені тії малярі, – намалювала б личенько собі" (народна пісня); "Великий італійський маляр Рафаель" (Словник за редакцією А. Кримського). Є в українській мові похідний прикметник малярський: "Сошенко залучив Тараса до малярської школи" (І. Нечуй–Левицький). Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замість нечіткого або двозначного живописний, що є синонімом не тільки до прикметника малярський, а й до мальовничий: "Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга" (М. Трублаїні). Не слід забувати й про прислівник мальовничо (мальовниче): "Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечі" (А. Кримський).
Можна згадати випадки вживання слів живописання: "Історичним живописанням вони не вдовольняються" (П. Куліш), живописати: "Ти ж мені недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!" (М. Старицький). Від них іноді творять похідні дієприкметники й прикметники.
Заключний, кінцевий, прикінцевий, остаточний
Дієслово заключати й похідний від нього прикметник заключний, а також іменник заключення нерідко доводиться чути з уст і бачити на письмі: "Колгосп заключив договір на продаж городини"; "З досвіду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку"; "На заключення зльоту відбувся концерт"; "Заключна вистава театру пройшла з великим успіхом"; "У своєму заключному слові доповідач відповів на всі питання".
Прикметник заключний попав навіть до наших словників, хоч дієслова заключати й віддієслівного іменника заключення там немає. Чому? Та тому, що дієслова заключати нема в українській мові, а прикметник заключний є не що інше, як калька з російського слова заключительный.
Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кінцевий ("Кінцеві форми тієї еволюції". – А. Кримський; "Розмір додаткової оплати визначається залежно від кінцевих результатів роботи тваринників". – "Радянська Україна"); є ще прикметник прикінцевий ("У прикінцевій строфі висловлено основну думку твору". – "Історія української літератури"); в деяких випадках відповідником до російського прикметника заключительный є слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра ("Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу". – І. Франко).