Якщо слово "ліс" має українською мовою одне значення, то "дерево" – два: "рослина" ("На похиле дерево й кози скачуть". – Прислів'я) й "матеріал, що добувають із цієї рослини на різні господарські потреби" ("Я покажу, де є хороше дерево на хату". – Леся Українка; "Нам треба ще багато будівельного дерева". – З живих уст).
Отже, й у першій фразі треба було написати: "Ми щодня одержуємо 4 тисячі кубометрів дерева".
Магазин, крамниця, крамничка
У сучасній українській офіційній і діловій мові слово магазин замінило всі інші синоніми, широко відомі в класичній літературі й живому мовленні, де, якщо й траплялося слово "магазин" (або "гамазин", "гамазей", "гамазея", "гамазія"), то далеко в вужчому значенні. Ці слова означали не будівлю для продажу, а велику комору на зерно ("Підпалюють гамазини з хлібом". – О. Стороженко) або комору на різне начиння, знаряддя, продукти ("Рушниць, мушкетів, оружжин наклали повні гамазеї". – І. Котляревський; "На самім кінці Борислава… стояв великий магазин, де складували земний віск". – І. Франко).
Заклад, де продають харчі або якісь інші припаси й речі, незалежно від розміру його й асортименту краму, в класичній літературі й народній мові називали й називають крамницею: "Завів крамницю з тютюном" (І. Нечуй–Левицький); "Ще сонце не зайшло, а вже крамниці почали зачинятись" (М. Коцюбинський); "Лелія спинилась біля одної дуже великої крамниці, там в освітленому вікні стояло багато квітів" (Леся Українка). Крамниці, де продають спеціальні вироби, мають теж свої назви: "книгарня", де продають літературу, "цукерня", де продають солодощі, тощо ("Перед дверима цукерні ще помацався за кишеню, чи є гроші". – Л. Мартович).
Якщо мовиться про дрібну сільську крамницю, вживають зменшеного іменника – "крамничка", відповідно до російського слова "лавка": "Яків зайшов до кума в крамничку" (Марко Вовчок).
Навряд чи є потреба заміняти всі ці слова одним–однісіньким словом "магазин", бо таким способом збіднюється багата на різноманітну лексику українська мова.
Міроприємство
Коли й хто почав запроваджувати в нашу мову неоковирне слово "міроприємство", – невідомо, але час від часу воно з'являється в діловому листуванні й чується в доповідях: "Щоб досягти помітного успіху, треба далі поглиблювати прийняті міроприємства", "У нас провели такі міроприємства" і под.
Такого слова не було й нема в українській мові, його наспіх склепали ті, що не знали багатства нашої мови, але хотіли висловити свою думку по–українському. Відповідником до російських "мера", "мероприятие" є "захід", а в множині – "заходи": "Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів" (М. Коцюбинський). Російському вислову "принимать меры" відповідає український "уживати заходів": "Він рідко вживав різких, аґресивних заходів" (О. Копиленко).
Слово "захід" має ще значення "зусилля": "Не варта справа заходу" (приповідка); "Шкода заходу й труду" (І.Франко); іноді воно буває відповідником російських слів "приём", "присест": "За одним заходом упорав усе, що на два дні наварила" (з живих уст); "За два заходи й воза полагодили" (з живих уст).
Отож, у перших реченнях треба було сказати: "поглиблювати вжиті заходи", "запровадили (здійснили, провели) такі заходи".
Нагода й пригода
Ці два слова – немов камінь спотикання для тих, що негаразд знають українську мову й тому часто ставлять їх не там, де треба: "Словник має стати в нагоді вчителеві й школяреві, професорові й студентові, письменникові й перекладачеві", – читаємо в рецензії; "Мені ще не випадало пригоди їздити до Ужгорода", – чуємо з уст.
Ці помилки виникають, мабуть, через те, що обидва слова мають серед багатьох своїх значень також значення російського слова "случай": "При нагоді я скористаюсь вашою порадою"; "Зі мною сталась така пригода". Щоб уникнути прикрих помилок, як у наведених фразах, треба запам'ятати, що іменник "нагода" означає "випадок" (здебільшого сприятливий): "Нагоди стріляти їй не трапилося" (М. Шеремет), або "випадок, що зумовив якусь дію": "Ольга мала деякі дані підозрівати, що Завадка шукає нагоди заговорити до неї…" (І. Вільде). А іменник "пригода" вказує на якусь подію, на якісь бувальці: "Кожна пригода – до мудрості дорога" (прислів'я), або й на лихо: "Раз сталася така пригода. Остапові зсунулась пов'язка з рани, і він ніяк не міг дати собі ради з нею" (М. Коцюбинський); від цього є вислови "стати пригоді", "стала пригода" – відповідники до російських "быть беде", "произошло несчастье": "Ой на козаченьків ой на запоріжців та пригодонька стала"(історична дума).
Іменник "пригода" може означати також потребу, користь: "Годувала собі дочку для своєї пригоди, щоб принесла із криниці холодної води" (народна пісня), – від чого є вислів "стати в пригоді": "Не бий мене, чоловіче добрий, я тобі у великій пригоді стану" (казка).
Тим‑то й у наведених на початку неправильних фразах треба було висловитися: "Словник має стати в пригоді…", "Не випадало ще нагоди їздити…".
Наймити й найманці
Слово "наймит" означало колись певне соціальне поняття – робітник, що наймався працювати в заможного господаря ("Наймит запріг коні й поклав на віз кілька кавунів і динь". – І. Нечуй–Левицький), але воднораз його стали вживати в значенні "запроданець, відступник, перекинчик", що "за шмат гнилої ковбаси", як писав Т. Шевченко, перекидався до ворожого табору: "Ваші господарі – наймити татарам, турецьким султанам" (Т. Шевченко). Згодом у переносному значенні з'явилось нове слово – "найманець": "Не тільки чоловіки, а й жінки й підлітки брали активну участь у боротьбі проти німецько–фашистських окупантів та їх найманців" (О. Гончар).
У сучасній літературній мові слово "наймит" виступає в його буквальному соціальному значенні, а в значенні "запроданець" користуються словом "найманець".
Накладна плата чи післяплата?
У діловому листуванні трапляється читати: "Книжки надіслано накладною платою". Таку фразу може зрозуміти тільки той, хто знає російську мову, де є вислів "наложенный платеж", бо українською мовою плата, яку вносять після одержання на пошті замовленої речі, зветься післяплатою. Тому й у наведеній фразі треба було написати: "надіслано післяплатою".