— То, по-вашому, Байєрлі божевільний? — запитав Ланнінг, якомога ущипливіше.
— Ні, бо сам він не вбивав людей. Він лише викривав факти, які свідчили, що така-то людина небезпечна для інших людей, тобто суспільства. Він захищає переважну більшість і, отже, максимально виконує Перший закон. Це — межі його діяльності. А вже суддя засуджує злочинця до страти або виносить вирок посадити у в'язницю, коли присяжні визнають його вину. У в'язниці його тримає сторожа, страчує кат. А містер Байєрлі лише з'ясовує істину і допомагає суспільству. Оце й усього. Щиро кажучи, містере Квінн, я ознайомилася з кар'єрою містера Байєрлі після того, як ви звернули нашу увагу на ці факти. Я довідалася, що у своїх судових промовах він ніколи не просить винести смертний вирок.
Я дізналася також, що він — за скасування смертної кари і щедро фінансує дослідження в галузі нейрофізіології. Він, очевидно, вірить, що злочинців слід лікувати, а не карати. Гадаю, це багато про що говорить.
— Ви так гадаєте? — посміхнувся Квінн.— А чи не пахне тут роботом?
— Може, й так. Не заперечую. Такі дії властиві роботам або винятково порядним людям. Але, як бачите, просто неможливо провести межу між роботами і порядними людьми.
Квінн відкинувся на спинку крісла. Його голос аж тремтів від нетерпіння.
— Докторе Ланнінг, а чи взагалі можливо створити людиноподібного робота, винятково схожого зовнішнім виглядом на людину?
— Це робилося на "Ю. С. Роботс" як експеримент,— неохоче сказав Ланнінг.— Звичайно, без вмонтування позитронного мозку. Якщо використати людські яйцеклітини і гормональну регуляцію, можна наростити людські м'язи і шкіру на скелет з пористого силіконового пластика, який неможливо помітити при зовнішній перевірці. Очі, волосся, шкіра насправді можуть бути навіть людськими, а не людиноподібними. I коли ще додати позитронний мозок, різні внутрішні органи, ви матимете людиноподібного робота.
— I скільки це забере часу? — коротко запитав Квінн.
Ланнінг подумав.
— Якщо у вас під руками є все — мозок, скелет, яйцеклітини, гормони, обладнання для опромінення — то місяців зо два.
Політик випрямився в своєму кріслі.
— Тоді подивимося, що в містера Байєрлі всередині. Для "Ю. С. Роботс" це небажаний
розголос, але я вам давав можливість запобігти цьому.
Коли вони залишилися вдвох, Ланнінг нетерпляче повернувся до Сьюзен Келвін:
— Чому ви наполягаєте...
— А що вам потрібно: правда чи моя відставка? — різко спитала вона, не приховуючи своїх почуттів.— Я не хочу брехати заради вас. Фірма "Ю. С. Роботс", може, постоїть за себе сама. Не будьте боягузом.
— А коли вони розітнуть Байєрлі,— сказав Ланнінг,— і з нього повипадають коліщатка та гвинтики? Що тоді?
— Він не розітне Байєрлі,— зневажливо кинула Келвін.— Байєрлі не дурніший за Квінна.
Звістка облетіла місто за тиждень до того, як Байєрлі мали висунути кандидатом у мери. Щоправда "облетіла" — не те слово. Вона потихеньку поповзла по ньому. Спершу вона викликала сміх. Але що більше невидима рука Квінна посилювала тиск, то стриманіше лунав сміх, і люди стали замислюватись.
Передвиборні збори вирували, хоч до цього ніякої боротьби не передбачалось. Тиждень тому могла бути висунута лише кандидатура Байєрлі. I зараз його ніким було замінити. Довелося висунути його, але це викликало деякі ускладнення.
Найбільше простих виборців збивала з пантелику невизначеність: з одного боку — жахливість обвинувачення, якщо це була правда, а з іншого — безглуздість його, якщо то брехня.
Наступного дня після того, як Байєрлі без особливого ентузіазму було обрано кандидатом, одна газета опублікувала довге інтерв'ю з доктором Сьюзен Келвін — "всесвітньовідомим фахівцем з роботопсихології і позитроніки".
Що почалось після цього, можна популярно й стисло охарактеризувати одним словом: "чорті що".
Фундаменталісти тільки й чекали цього. Це не була якась політична партія або релігійна община. Це була група людей, що не змогли пристосуватися до життя в "атомному віці", прозваному так у ті дні, коли атоми ще були дивиною. Фактично це були прихильники теорії "простого життя", що тужили за життям, яке, можливо, не здавалося таким вже й простим для того, хто зазнав його на собі.
Ортодокси не потребували якихось нових причин, щоб ненавидіти роботів і тих, хто їх виробляв. Але обвинувачення, яке висунув Квінн, і аналіз, який зробила Келвін, дали їм привід заявити про себе на весь голос.
На величезних заводах "Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн", як у вуликах, роїлася озброєна охорона: тут готувалися дати бій.
Міський будинок Стівена Байєрлі охороняла поліція.
Всі інші деталі передвиборної кампанії втратили будь-який сенс, хоч і передвиборною кампанією всю оту метушню можна було назвати лише тому, що вона заповнювала проміжок часу між висуванням кандидатур і днем виборів.
Стівен Байєрлі не дозволив маленькому вертлявому чоловічкові вибити себе з колії. Не схвилювали його й люди в уніформі, що стовбичили "на задньому плані". А на подвір'ї
його будинку, за похмурим кордоном поліцейських, чекали репортери й фотографи, вірні своїм традиціям. Одна заповзятлива телевізійна компанія встановила камеру біля входу до скромного помешкання прокурора, і коментатор з награним збудженням заповнював паузи детальною інформацією.
Маленький вертлявий чоловічок протиснувся вперед і показав якийсь хитромудрий офіційний папір.
— Ось, містере Байєрлі, постанова суду, яка уповноважує мене обшукати помешкання з метою виявлення... незаконних... гм... механічних людей або роботів будь-кого типу.
Байєрлі підвівся і взяв папір. Окинув його поглядом і, посміхаючись, повернув чоловічкові.
— Гаразд. Робіть свою справу. Місіс Хоппен,— гукнув він до економки, яка неохоче вийшла з сусідньої кімнати,— будь ласка, пройдіть з ним і допоможіть йому, якщо зможете.
Маленький чоловічок, якого звали Герровей, завагався, почервонів, зробив марну спробу перехопити погляд Байєрлі і промимрив, звертаючись до двох поліцейських:
— Ходімо.
Через десять хвилин вони повернулися.
— Все? — запитав Байєрлі тоном людини, яку не особливо цікавить ні запитання, ні відповідь на нього.