пам'ятаю. Під кінець робочого дня прийшов Майк, а більшість вагонеток — порожні.
— А ти знаєш, Дейве, що останнім часом ти не звітуєш у кінці зміни,— втрутився Донован.
— Я знаю. Але чому...— Він повільно й незграбно похитав головою.
Пауеллу здалося, що якби обличчя робота могло виражати почуття, на ньому б відбилися біль і приниження. Робот за своєю природою не може миритися з невиконанням своїх обов'язків.
Донован підсунув своє крісло ближче до столу Пауелла й нахилився до нього.
— Гадаєш, це — втрата пам'яті?
— Не можу сказати. Але навряд чи варто відносити це до хвороб. Балачки про те, що людські хвороби властиві і роботам,— всього-на-всього романтична аналогія. Це не сприяє робототехніці.
Він почухав потилицю.
— Мені б дуже не хотілося влаштовувати йому перевірку елементарних мозкових реакцій. Це аж ніяк не допоможе йому самоствердитися.
Він задумливо подивився на Дейва, тоді розкрив "Посібник", розділ "Перевірка реакцій в польових умовах", і сказав:
— Послухай, Дейве, давай зробимо перевірку реакцій? Це було б мудре рішення.
Робот встав.
— Як скажете, шеф.— У його голосі бринів біль.
Почали з найпростішого. Робот ДВ5 перемножував п'ятизначні цифри під безжалісне цокання секундоміра. Називав прості числа від тисячі до десяти тисяч, добував кубічні корені
та інтегрував функції різних ступенів складності. Пройшов перевірку механічних реакцій з поступовим ускладненням завдань. I, нарешті, його точний розум зосередився на найвищій функції всіх роботів світу — вирішенні етичних проблем.
Наприкінці двогодинної перевірки Пауелл добряче впрів, а Донован згриз свої нігті, що аж ніяк не належали до поживної дієти.
— То що там виходить, шефе? — запитав робот.
— Я повинен ще подумати, Дейве,— сказав Пауелл.— Поспішність у висновках нічого не дасть. Гадаю, тобі краще піти на зміну. Не перенапружуйся, і хай тебе поки що не хвилює виконання норм. А ми тут поміркуємо, що до чого.
Робот вийшов, і Донован глянув на Пауелла:
— Ну?
Пауелл уперто смикав себе за вуса, ніби хотів вирвати їх.
— Ніяких відхилень у його позитронному мозку немає,— сказав він.
— Не варто, либонь, бути таким категоричним.
— 0, Юпітере! Майку, мозок — найнадійніша частина робота! Його п'ять разів перевіряли на Землі. I коли він успішно пройшов польові випробування, як пройшов їх Дейв, то найменших відхилень у мозку просто бути не може. Ці випробування охоплюють усі ключові зв'язки в мозку.
— I що ж виходить?
— Не квап мене. Дай подумати. Ще можуть бути механічні неполадки в тілі робота. А це означає, що могло вийти з ладу будь-що з півтори тисячі конденсаторів, двадцяти тисяч
окремих електричних кіл, п'ятисот вакуумних ламп, тисячі реле й тисяч і тисяч інших деталей. Не кажучи вже про ці загадкові позитронні поля, про які ніхто нічого не знає.
— Послухай, Грегу,— в розпачі перебив його Донован,— у мене е ідея. Цей робот може обманювати. Він ніколи...
— Дурню, робот не може свідомо обманювати. Якби ми зараз мали тестер Маккормека-Уєстлі, ми могли б перевірити всі частини його тіла за якихось двадцять чотири — сорок вісім годин. Але на Землі є лише два таких тестери, вагою по десять тонн кожен. їх не зрушиш з місця, бо вони змонтовані на фундаментах. Здорово, правда?
Донован гримнув кулаком по столу.
— Тебе гидко слухати,— повільно проказав Пауелл.— Ти начитався пригодницьких романів.
— Я хочу знати,— вигукнув Донован,— що ми збираємося робити!
— Скажу тобі. Я встановлю екран прямо над столом. Отут на стіні, ясно? — Він злісно тицьнув пальцем прямо в стіну.— А тоді з'єднаю його з тими забоями, де він працює, і спостерігатиму за ним!
— Оце й усе, Грегу?
Пауелл підвівся з крісла і вперся кулаками в стіл.
— Майку, мені зараз дуже важко.— В його голосі вчувалася втома.— Вже тиждень ти мене гризеш за цього Дейва. Все торочиш, що з ним щось негаразд. А знаєш, як він виходить з ладу? Ні! А знаєш, що саме не спрацьовує? Ні! А знаєш, яка причина всього цього? Ні! Чим вона викликана? Ні! Ти що-небудь знаєш про це? НП А я знаю? Ні! То чого ж ти від мене хочеш? Донован безпорадно розвів руками.
— Здаюсь!
— Отже, кажу ще раз. Щоб розпочати лікування, треба спершу визначити хворобу. Щоб приготувати рагу з кролика, треба спочатку його спіймати. Отже, будемо ловити кролика! А тепер іди.
Донован стомленими очима втупився в попередньо накидані тези польового звіту. По-перше, він утомився, а по-друге, який тут звіт, коли нічого не з'ясовано? Він відчув себе ображеним.
— Грегу, ми недодали вже майже тисячу тонн,— сказав він.
— Ти робиш відкриття,— відповів Пауелл, не піднімаючи голови.— А я й не здогадувався.
— А я хочу знати,— вибухнув Донован,— чого ми завжди вовтузимося з цими новими роботами? Я, зрештою, вирішив, що роботи, які годилися для мого двоюрідного діда по матері, цілком влаштовують і мене. Я за те, що випробувано і вивірено. За тих старих добрих роботів, які перевірені часом і не ламаються.
Пауелл шпурнув у нього книжкою з дивовижною влучністю, і Донован звалився з крісла.
— Останні п'ять років,— спокійно почав Пауелл,— ти випробував нові типи роботів у польових умовах для "Юнайтед Стейтс Роботс". Й оскільки ми з тобою надто ревно виконували свої обов'язки на цих випробуваннях, нас нагородили найбруднішою роботою! I це твоя робота перш за все,— він тицьнув пальцем у бік Донована.— Але ти почав скімлити, наскільки я пам'ятаю, вже через п'ять хвилин
після того, як тебе прийняли в "Ю. С. Роботс". Чому ж ти не звільнишся?
— Гаразд, скажу тобі.— Донован перевернувся на живіт і, спершись ліктями об підлогу, запустив пальці в свою руду чуприну.— Це питання принципове. Зрештою, як фахівець, я беру участь в удосконаленні нових типів роботів. I це головний мій внесок у науковий прогрес. Але зрозумій мене правильно. Мене тут тримає не принцип, а гроші, які нам платять... Грегу!
Раптом Донован дико скрикнув. Пауелл скочив на рівні ноги й прикипів очима до екрана, куди показував рудоголовий. Очі в обох округлилися від страху.
— 0, Юпітере! — прошепотів Пауелл. Донован, затамувавши подих, підвівся з
місця.
— Подивись на них, Грегу, вони збожеволіли.