І знову — крізь біль — пригадалося, чи що, або ввижається все це: прийшов Степан у Соловецький монастир. І ввійшов у храм.
— Де тут Зосим? — спитав у ченця.
— А он!.. Що ж ти, ідеш молитись — і не знаєш кому. З козаків?
— З козаків.
— Оце Зосим.
Степан опустився на коліна перед іконою святого. Перехрестився... І раптом святий загорлав на нього зі стіни:
— Лиходій, зрадливець, хрестові дступник, душогубець! Забув ти святу соборну церкву і православну християнську віру!..
Боляче! Серце розривається — противиться страхітливому судові, не хоче прийняти його. Жах наводить він, цей суд, жах і оніміння. Краще смерть, краще — не бути, і все.
Але смерті ще немає. Смерть щадить слабого — приходить зразу; сильний на цьому світі зазнає всього: ганьби, і мук, і суду над собою, і радості ворогів.
14
Оце вже не марення Й ВИДІННЯ,:— а так і було: прокляли Степана на Русі. Усе зле, мстиве, мізерне піднялось і відхрестилося від Стеньки Разіна, розбійника, зрадливця, душогубця.
"Великого государя зрадив, і многії капості і кровопролиття і вбивства в граді Астрахані і в інших низових градах учинив, і всіх купно православних, которі до його підступу не пристали, перебив, з однодумцями своїми хай буде проклят!.." — так читали. Ось вона — бумага!..
Господи, господи!.. Кого кленуть іменем твоїм тут, на землі! Грянь ти звідти силою праведною, силою страшною — покарай олживих. Приборкай їх, гріх і підлість творять. Сморід вивергають на прекрасній землі твоїй. І голосу тут не подай, і рук не підніми за слабих і знедолених: з прокляттями полізуть!.. З бумагами... З іменем твоїм... А старання всі, клятвотворців, віра вся: їсти-пити солодко.
"Страх господа бога вседержителя упослідивши, і годину смертну і день забувши, і покару прийдешню зло-творцям за ніщо маючи, церкву святу обуривши і облаявши..."
Слухали люди... Так — з віку в вік — слухають, слухають, слухають.
"І великому государю цареві і великому князеві Олексію Михайловичу, всея Великої і Малої і Білої Росії самодержцю, хресне цілування і клятву переступивши, ярмо роботи знехтувавши..."
Як, одначе!.. Як величаво брешуть і як поспішно душать кожен живий порух душі, а все — щоб напхати черево. Тьху!.. І цього вистачає на все життя. Воно б і — хрюкай на здоров'я, але ж хочуть іще, щоб і п'яти чухали — улещували. Оце несила витримати, господи! Оце з душі верне, оце огидно.
"Новий лиходій і зрадець донський козак Стенька Разін, зловмисник, ворог і хрестовідступник, розбійник, душогубець, людиновбивець, кровопивець..."
Ну, що вже тут... Нічого тут не вдієш.
— Брешете! — сильний, нестямний голос жінки. Якби його теж могли чути всі.
Це кричала Олена-стариця з огнища. Її спалювали. Це — там, де ще горів бунт, де вогонь його слабшав, смертно чадів і згасав у крові.
— Брешете, нелюди! Мучителі!.. Це вас,— кричала Олена, охоплена полум'ям, в обличчя царевим людям (стрільцям і воєводам, що обступили огнище з усіх боків),— не ви, ми вас проклинаємо! Я, Олена-стариця, за всю Русь, за всіх людей російських — проклинаю вас! Будьте' ви тричі прокляті!!! — Вона задихнулася, димом... І стало тихо.
15
Яка буває на землі тиша! Незбагненна.
Пологий берег Дону. Низовину ще з весни затопило водою, і вона так і лишилась там, утворивши нешироку сагу.
Ясну, мов блакить піднебесна, гладінь саги не побри-жить низовий теплий вітерець, не ворухне впалий з дерева легкий листок; верби стоять по коліна у воді й видивляються в неї світло й чисто.
Станиця в дві сотні козаків розташувалася на березі саги погодувати коней. Везуть у Москву Степана Разіна з братом. Вони ще в своєму багатому вбранні; Степан скутий по руках і ногах важенним ланцюгом, Фрол брязкотить ланцюгом меншим, не таким важким.
— Догрався — ще нікого з козаків не проклинали,— гірко сказав Корній хрещеникові.— Легко хіба?
— Ну, то я тебе проклинаю,— мовив Степан спокійно.
— За віщо ж? Я на церкву руки не піднімав, задарма не занапащав людей,— намагаючись теж говорити спокійно, сказав Корній.— Цареві служу, я на те хреста цілував. І батько мій служив... І твій теж.
— Ех, Корнію, хрещений,— зітхнув Степан.— Ось закуто мені руки й ноги, і не на бенкет ти мене везеш,— а жалко тебе.
— Он як! — щиро здивувався Корній.
— Жалко. Слимаком прожив. Помиратимеш, спом'янеш мене. Спом'янеш... Я ще раніше до тебе не раз прийду — мертвий.
Вони сиділи трохи осторонь від інших, ближче до води; Степан прихилився спиною до нетовстої кривулястої молодої верби, руки тримав поміж ніг, щоб зайвий раз не дзвякати ланцюгом,— цей дзвяк гнітив його.
— Гаразд,— згодився Корній,— я — слимаком, ти — погуляв...
— Не в гульбі діло,— обірвав Степан розмірковування військового.— А то я не знайшов би де погуляти!
— Чого ж ти хотів домогтися?—спитав тоді Корній.
— Не зрозумієш.
— Де вже нам! Де нам за тобою угнатися. Ми люди малі...
— Змій ти повзучий, ще й паскудний до того ж,— сказав Степан неголосно.-— Подумай: хіба ти людина? Та хіба ж людина буде так, щоб тільки їй самій добре було! Ти ось гендлюєш Доном... Вольностями нашими. Після тебе прийдуть — теж охота урвати ситіший шматок,— теж до царя поплазують... А більше чим візьмете? — Степан говорив без злоби, спокійно.— І отакі лизоблюди... все віддадуть. От біда. Чому я тебе не пристукнув!.. Може, іншим би не унадно було... Гади ви! Бог тобі розуму дав, а ти замусолив його — по кутках розтикав, усе життя, як собака, у вічі хазяїнові своєму зазирав. А коли б добравсь я до того хазяїна — він сам завив би, як собака.
— Бути б негоді, та дощ перебив. Дивись, щоб ти сам не завив. Там уміють... сік чавити.
— Не завию. Не порадую царя — не діждете.
— Стенько... Скажи наостанок: чому військовим не захотів стати? Я ж тоді не обманював тебе, правду казав. Пам'ятаєш? У церкві...
— Пам'ятаю.
— Чому ж?
— У людини душа є, і хіба важливо їй — військовий я чи не військовий. Вона, либонь, і не знає про ці слова. Був би я товаришем вірним, та була б... Та був би я — вільний. Оце і все, я й спокійний.
— Ну, і спокійний? Стільки людей погубив...
— Не за себе погубляв, за покривджених.
— Тьху ти, який заступник знайшовся!
— А хто ж за них заступиться? Ти? Тобі аби тільки доповзти до годівниці... Ех, треба було мені тебе розчавити! Пожалів. Мій промах, хрещений батьку. Каюсь.