Я, бабуся, Іліко та Іларіон

Сторінка 6 з 45

Нодар Думбадзе

— Здрастуй, Іларіоне!

— Здоров був, Зурікело! Чого треба було спозаранку тому Сліпаці?

— Просто так зайшов!

— А все-таки, що занесло того дідька?

— Вина хоче. Піди, каже, до Іларіона, нехай позичить або й продасть три пуди.

— А миш'яку він не хоче?

— Ні, тільки вина.

— Ну, такого вина, щоб поїти того навіженого, у мене немає!

— Усе-таки жаль його...

— А він нас пожалів, коли підсунув перчений тютюн? А телеграма із співчуттям?

— Це правда!

— Отож і не проси мене!

— А знаєш, що він сказав?

— А що?

— Коли, каже, Іларіон відмовить, ти позначиш чурі з найкращим вином, а я його опівночі випорожню...

— Он воно як! Ну, Зурікело, тепер мені потрібна твоя допомога! Зроби мені послугу, і я тобі по-царському віддячу!

Увечері я сидів у Іліко і торгувався за тютюн.

— Даю тобі дві жмені, більше не маю!

— Що? Хочеш, щоб я задурно позначив тобі чурі?

— Ну, чорт з тобою, хай буде чотири!

— Десять!

— Чотири!

— Десять!

— Та десятьма жменями ти себе погубиш, шибенику! Згниють легені! Сам я, бачиш, курю тільки для того, щоб не пухли вуха.

— Не журися за мене!

— П'ять!

— Ні жменею не поступлюсь! Або давай десять, або я зараз же піду до Іларіона й розкажу йому все!

— На, бодай би луснула твоя ненаситна утроба! — вилаявся Іліко й висипав переді мною десять жмень тютюну.— Тільки підеш зі мною і допоможеш!

Після півночі я й Іліко лежали під проламаним тином біля Іларіонового марані21. Трава була мокра від роси.

— Апчхи!.. Апчхи!.. Апчхи!..— чхнув я тричі підряд.

— Щоб ти не виріс більший! Такий здоровило, а не даси ради своєму носові!— розсердився Іліко і штовхнув мене ліктем.

— Он той чурі, тридцятипудовий, бачиш, палиця застромлена,— прошепотів я Іліко.

Іліко просунувся в проламану в тину дірку й показав рукою, щоб я ліз за ним. Я взяв під пахву бурдюк і поповз слідом.

— Ну, почали! — звелів Іліко й подав мені сапу.

Ми працювали нечутно й швидко. Через п'ятнадцаять хвилин показалася кришка чурі.

— Відкривай! — сказав Іліко й почав готувати бурдюк. Горло чурі було таке широке, що ми обидва вільно пролізли б усередину.

Я підняв кришку. Іліко засунув голову в чурі і раптом загарчав, мов собака:

— Що це? Чурі порожній!

— Ну що ти, Іліко. Він просто неповний. Ти глибше заглянь! Іліко просунувся в чурі по плечі, а я стояв позаду.

— Ах ви ж злодюги! — несподівано зарепетував Іларіон, стрибаючи з обвитої плющем груші.— Стій, стрілятиму!

— Мерщій рятуйся! — крикнув я, хапаючи Іліко за ноги, але той вислизнув і сторч головою шугнув у чурі.

— Хто ти? Признавайся, а то тут тобі й амінь! — схопив мене Іларіон.

— Це я, Іларіоне! Не вбивай мене! — заблагав я тремтячим голосом.

— А де другий?

— Не знаю!

— Кажи, а то рішу!

— Не знаю, дядьку Іларіоне!

— Хто він?!

— Не знаю!

— Як це не знаєш, ви ж були разом!

— Не знаю!

— Зараз же замаж цей чурі, поки я з тебе душу не витряс, а потім я з тобою ще побалакаю! — сказав Іларіон і вліпив мені такого ляпаса, що замість передбаченого за планом пхикання у мене вихопився одчайдушний вереск.

Я мерщій поклав на вінця кришку, пригнітив її великим каменем і, взявши сапу, вже хотів був засипати чурі землею, як раптом він заговорив, мов чарівник:

— О всемогучий боже, нехай розступиться земля й поглине всіх шахраїв, негідників, пройдисвітів і лукавців! Пошли ти, владико небесний, грім і блискавку на голови Іларіона Шеварднадзе та Зуріко Вашаломідзе, що так пошили мене в дурні!

— Агов, хто там? Кажи, а то розтрощу голову! — крикнув Іларіон, просуваючи в чурі дуло рушниці.

— Це я, Іліко. Прийми рушницю, Носачу, не бери гріха на душу!

— Стерво ти, а не Іліко! Чого тобі треба в порожньому чурі?

Я аж душився зо сміху.

— Іларіоне, живим мене ховаєш? Побійся бога!

— А чого мені його боятися? Коли запакую нечисту силу, бог ще й подякує мені!

— Випусти, Іларіоне!

— Піди, Зурікело, розбуди сусідів, нехай побачать, який у мене в чурі одноокий борсук сидить!

— Іларіоне Шеварднадзе! Не ганьби мене перед усім селом! Досить, що я задихаюся в цьому гнилому чурі! Годі жартувати!

— А я не жартую! Зараз закупорю чурі і через місяць гнатиму з тебе горілку!

— Та кому потрібна вигнана з нього смердюча горілка? Ще потруяться люди! — сказав я.

— Зурікело! Продав мене, мов ту козу?

— А хто дав мені перчений тютюн і послав телеграму із співчуттям? Сиди там тепер і дихай сіркою!

— Ну, випустіть же мене, іроди кляті! Свої останні дні доживати мені в чурі, чи що?

— Не бійся, дідько тебе не візьме! Ти все своє життя сидиш у чурі, не знаючи, що діється на світі, а тепер тобі незручно? — кепкував Іларіон.

— Випустім його, шкода людини! — сказав я.

— Що ж, можна й випустити, тільки хай голосно крикне: "Я стерво!"

— Згоден? — спитав я Іліко.

— Стерво я, стерво! — вигукнув Іліко приреченим голосом.

Вилізши з чурі, він так глибоко вдихнув вологе нічне повітря, наче був членом екіпажу підводного човна, що повернувся з тривалого плавання. Потім узяв бурдюк і, зігнувши вказівний палець, сказав:

— Що ж, ваша взяла, скоряюсь.

Потім обернувся і, щось бурмочучи, пішов до хвіртки.

— Ти куди, невдячний! Не хочеш благословити нас? — спитав Іларіон.

— Хай благословить вас бог, дякую красно, вельми пошанували мене! — сказав Іліко.

— Та не так, вином! А відкопай, бічо, оцей чурі! — звелів мені Іларіон, показуючи на повний чурі.

Перш ніж узяти в руки сапу, я дістав тютюн, що його дав мені Іліко, й почав крутити цигарку.

— Не кури, Зурікело, тютюн перчений! — застеріг мене Іліко.

До останніх півнів над Іларіоновим чурі чулися тости, голосні поцілунки і пісня:

Три брати, три гурійці

У полі працювали.

Робота в них кипіла,

Гей, весело співали...

Уранці я й Іларіон, заточуючись, тягли додому Іліко і повний бурдюк вина.

Сторож

Якось я повертався з школи навпростець через чайну плантацію. Ізабелла22 вже дозріла і спокусливо дивилась на мене з дерев, Я не втерпів, повісив сумку на сучок і вмить опинився аж на верховітті. Виноград це пречудовий! Городяни кажуть, що ізабелла відгонить блощицями. Не знаю — блощиць я ніколи не куштував, але якщо вони й справді такі смачні, то хвала блощицям! Спершу я ковтав ягоди цілими, а коли заморив черв'ячка, почав випльовувати шкірку.