— Ей, молодче, йди крутнеш! — звернувся до мене водій.
Я взяв ручку і, ставши перед машиною, крутнув раз, другий, третій, четвертий, п'ятий! Мотор, видно, закінчив прополіскувати своє горло й мовчав.
— Ану, вставайте всі! — дав наказ водій.
Усі повставали, в машині лишилася тільки Ціра. Вона збагнула, в чому річ.
— Ану, взялись!
— Ну, разом, та-а-ак!
Ми налягли на машину, і вона спершу задвигтіла, потім затряслася, потім дихнула теплом, і раптом мотор забухикав, немов застуджена людина.
— Швидко сідайте!
Всі посідали, і машина покотила.
Я сидів поруч з Цірою і скоса позирав на неї. Вона не звертала на мене ніякісінької уваги і все дивилась у вікно. Нестор пас очима прихоплене Отаром у дорогу барильце з вином, а сам Отар розмовляв з нашим екскурсоводом, якого позичила нам на один день туристська база. Шота щось сам собі наспівував. А я, затамувавши дихання, курив і, щоб не турбувати Ціру, пускав дим у ніс голові профбюро.
— Вашаломідзе, дими в другий бік!
— Куди?
— Он туди! До речі, членські внески ти сплатив?
— А вчора хто тобі платив?
— Щось не пам'ятаю!
— Ти, голубе, або виріж собі гланди, або запам'ятовуй, коли береш у мене внески, а то одного прекрасного дня я збожеволію і трахну чимось по твоїй макітрі. Тоді знатимеш!
Профбюро пересів на задню лавку.
Я знову скосив очі на Ціру. Вона все ще дивилась у вікно.
— Погляньте праворуч!— почав екскурсовод.— Це Кура.
— Не може бути! — вигукнув Шота.
Нестор голосно засміявся й спитав Отара:
— Отаре, чи не час нам перекусити? Я чогось зголоднів.
— У тебе часом не промитий шлунок, що ти весь час голодний?
— А скільки разів на день їси ти, дорогий Несторе? — спитав хтось.
— Скільки разів почастуєш!
— Ну, а в межах своїх можливостей?
— Потроху й похапцем.
— А ти їж повільно й побагато! — порадив водій.
— Подивіться уважно праворуч! — почав знов екскурсовод.— Це ЗАГЕС59 — наш електричний завод. Звідси пускають струм.
— Сагол! — похвалив екскурсовода водій.— Нарешті я дізнався, що означає ЗАГЕС! Ото як скоротять назву, напишуть по одній літері — спробуй зрозуміти! Оце недавно я прочитав на одному будинку — вийшло просто соромітне слово... А чому б не написати до кінця, щоб кожен прочитав і зрозумів, що воно й до чого? Так ні ж, ламай голову над якимось там ММАЧІ60...
— Погляньте ще далі праворуч! — вів задоволений екскурсовод.— Вище, вище! Бачите? То монастир Джварі61. Його збудовано в далекому історичному минулому і, як бачите, він ще й досі не зруйнувався!
— А ви не знаєте, коли зруйнується? — спитала Ціра. Екскурсовод скоса глянув на Ціру й розповідав далі:
— З цим монастирем пов'язана красива й весела легенда. Було це й не було62, жив собі чернець... на жаль, не пам'ятаю, як його звали. І от раз треба було тому ченцеві в якихось справах у Мцхету, спускається він по ланцюгу, бо від монастиря до цього місця натягнутий був ланцюг, і бачить: гарна-прегарна дівчина роздяглась і голісінька купається в Курі й Арагві...
— В обох річках? — спитав водій.
— Подивіться праворуч і вниз — тут Кура й Арагві зливаються.
— Далі, далі!
— Далі зиркнув чернець крадькома...
— Ви подивіться на цього старого шкарбана! Зиркнув, еге? — зрадів водій.
— А в ті часи бог забороняв ченцям дивитися на голих дівчат...
— Овва! — здивувався водій.— Значить, нарушеніє зробив!
— А до чого призводить споглядання голої дівчини — про це кожен з нас добре знає... У ченця закрутилася голова, і полетів він з ланцюгового мосту у воду. Не помилував його господь! — із сльозами в голові закінчив екскурсовод красиву й веселу легенду.
— Оце й усе? — спитав водій, не дочекавшись продовження. Екскурсовод кивнув головою.— Ось що нас губить! Карти, вино та жінки! Якось раз їду я вулицею, аж бачу — ангел. Без крил, але справді-таки ангел! Тільки вона була не зовсім гола — щось на собі мала. "Громадянко!" — покликав я її. Вона оглянулась. Так само, як і в того ченця, потемніло у мене в очах, і я налетів на легкову, що йшла попереду. Де не взявся інспектор... Інспектор — це наш бог. Благаю його — пожалій! Але не пожалів...— закінчив шофер свою сумну легенду.
— Погляньте ще раз праворуч! Светіцховелі63! — опам'ятався екскурсовод.— Будівничому, який його звів, відрубали праву руку.
— Чому, кацо? — спитав Нестор.
— Сам він каже, що його схопили й відтяли йому руку, щоб більш не будував так гарно.
— Що ж це виходить? Не треба робити людям добра? — сказав водій.
— А чому собор називається Светіцховелі? — спитала Ціра, коли водій замовк.
— Собор називається Светіцховелі тому, що... Ви й справді цього не знаєте?
— Ні, батоно!
— Тут стояв, виявляється, стовп...
— А як з тваринами? — спитав Нестор.
— Дикі тварини жили в навколишніх лісах,— пояснив Шота.
— Погляньте ліворуч! — раптом перейшов екскурсовод до нового питання.— Тут похований наш національний розбійник Арсена Марабделі64.
— О, його я знаю! — вигукнув водій.
Як почув це наш Арсена, усміхнувся ледь лукаво,
На Сивка свого він скочив, гарцював на ньому браво...
І вірмени загукали: "Хлопець лаве65 то, їй-богу!"
Що в багатих відбираю,
Роздаю те все убогим...66
Дорогою екскурсовод познайомив нас і з іншими пам'ятками культури Грузії, а над полудень ми виїхали на Шиомгвімську дорогу. Біля села Дзегві сіли на пором, перевезлися через Куру й пішки подалися схилом до монастиря. Ішли групами. Повісивши на плече рушницю одного з наших товаришів, я йшов слідом за Цірою. Після тієї ночі вона чомусь уникала мене. Я дуже кохав її і не хотів, щоб вона сварилася зі мною, а крім того, я знав, що й Цірі цього не хотілося. Проте ми були разом і обоє чогось боялись, як бояться ночі малі діти, що, притулившись одне до одного, мовчки сидять на ліжку й чекають, коли повернуться батьки.
— Зуріко! — гукає Нестор.— Відчепись від тієї дівчини, ти ж бачиш, вона й не дивиться на тебе! Іди допоможи мені!
Я відстаю від Ціри і йду до хлопців, що, обливаючись потом, несуть на палиці барильце з вином. Берусь за Несторів кінець палиці, і ми втрьох деремося косогором.
Ціра йде попереду всіх. Вона раз у раз нагинається, щоб зірвати квітку. Я дуже люблю квіти. Можу цілий день дивитися на одну квітку й бачити всіяне квітами поле або цілий день ходити серед квітів і не бачити нічого, крім однієї квітки. А ще можу лежати в полі горілиць і навіть на небі бачити квіти, а потім перевернутись і знову побачити небо. Я люблю квіти, але не люблю, коли їх зривають. Зірвана квітка викликає у мене відразу — мені здається, що вона з вінка мерця. Щоразу, коли Ціра нагнеться, серце у мене стискається. Я ладен повзти до монастиря, аби тільки Ціра не зривала їх, але Ціра не може йти серед безлічі квітів без квітів у руках. Зірвала одну квітку, другу, третю, і ось я вже бачу величезний букет, що йде переді мною.