Я, бабуся, Іліко та Іларіон

Сторінка 2 з 45

Нодар Думбадзе

Наслухавшись такого про себе, я почав сумніватися у своєму розумі й здоров'ї, але один випадок розвіяв мої сумніви.

Річ у тому, що якось довелося мені цілий тиждень сидіти вдома — я мав полоти кукурудзу. А щоб за прогули не виключили з школи, потрібна була довідка від лікаря. В той час у нашому селі довідок про хворобу здоровим людям, на жаль, не давали. Отож довелося покласти мене на годину в ліжко й викликати лікаря.

Зранку мене морили голодом, щоб на обличчя лягла хвороблива блідість, перев'язали голову рушником, і бабуся пішла по лікаря. Через півгодини він прискакав верхи на наше подвір'я.

— Що з тобою, бічо? — спитав лікар, підсідаючи до мене на ліжко.

— Ох, умираю... — простогнав я.

— Що ж у тебе болить?

Правду кажучи, такого запитання я не сподівався, а тому злякано глянув на бабусю.

— Усе болить,— сказала бабуся.

— І чуб болить?

— Ага,— простогнав я.

А тим часом прийшли й наші сусіди — Іліко та Іларіон. Вони вже знали про мою "недугу" й одразу встряли в розмову.

— Щось останнім часом став я помічати, як слабне наш хлопчик...— промовив Іларіон.

— А конкретно?

— Конкретно? Апетит у нього пропав. Оце недавно був у мене і, крім одного мчаді6 — та трьох полумисків лобіо7, більше й крихти в рот не взяв.

— Та що ви кажете? — здивувався лікар.

— От щоб я з цього місця не зійшов!.. Раніш умне було ще й круг сиру, а то затявся: не хочу, та й годі!

— Це правда, бічо? — спитав мене лікар.

— Правда, лікарю. Як тільки побачу лобіо, починає нудити.

— А якби тобі оце смажене курчатко з часниковою підливою, чи молодий сир, гнічений з чабром, чи курочка, зварена з цибулею? Чи, може, друже мій дорогий, поласував би ти сальтисоном або, ще краще, усачем та фореллю в горіховому соусі? Га?

— Ще з розуму зведе дитину, клятий,— промимрила бабуся.

Іліко не витримав такого меню і, закашлявшись, вискочив на балкон. Іларіон мужньо вистояв і почав розглядати фотографії в альбомі.

— А ще що в нього болить? — спитав, усміхаючись, лікар, а потім зняв з моєї голови рушник і старанно витер слину, що потекла у мене з рота.

— Ще чхає,— відповів Іларіон.

— А сеча у нього яка?

Тут уже й Іларіон розгубився і глянув на Іліко, який повернувся в кімнату:

— Яка в нього сеча, Іліко?

— Останнім часом щось не подобається мені його сеча,— і оком не змигнув Іліко.

— А раніше була гарна?

— Куди твоє діло!

— Що ще болить, юначе?

— Ще в нього трохи...— зам'явся Іларіон і покрутив пальцем у себе біля скроні.

Я зрозумів, що він має на увазі.

— Та невже? Ану скажи, скільки це? — спитав лікар і підніс до мого носа п'ять розчепірених пальців.

— Сім!— випалив я і якомога дурнуватіше всміхнувся.

— Правильно! — похвалив мене лікар.

Іларіон від подиву випустив з рук окуляри, а бабуся сахнулася назад. Лікар вивернув мені повіки, опустив їх, потім підняв, заглянув мені в очі, співчутливо похитав головою і спитав:

— Своїх близьких і родичів упізнає?

— Ледве-ледве,— зітхнув Іларіон.

— Гаразд. Хто ця людина? — спитав мене лікар, показуючи на Іліко,

— Це не людина, це звір! — відповів я і надав своєму обличчю такого ідіотського виразу, якого й Іліко не чекав.

— Зуріко, та це ж я, Іліко, твій дядько Іліко! Невже не впізнаєш? — благальним голосом промовив Іліко.

Я заперечливо похитав головою і пустив очі під лоба. Бабуся закусила нижню губу і схопилася за голову.

— Чим лікуєте хворого? — спитав лікар.

— Розтираємо скроні горілкою, синку,— відповіла бабуся.

— А принеси сюди ту горілку!

Бабуся побігла підтюпцем і принесла і пляшку з горілкою.

— Тепер подайте мені оту чайну склянку!

Склянку подали. Лікар наповнив її по самі вінця й почав:

— Стан дитини дуже серйозний, навряд чи й дотягне до ранку. Треба негайно ж везти до лікарні й робити операцію!

— Яку операцію? — схопився я з ліжка.

— Доведеться розітнути черепну коробку...

— Ляжу трупом, а не дам! — скрикнула бабуся.— Ач, який розумний — "розітнути черепну коробку"! Та що це тобі, гарбуз якийсь?! Дитині не треба ніякої операції! Вставай, бічо, а то він, чого доброго, подумає, що ти й справді хворий. Ні, він здоровий, як дубок, дитинка моя золота!

— Ну, дай боже, щоб ви були здорові, в добрі купались і лиха не знали! — промовив лікар і за одним духом осушив склянку.

— Мерщій закусіть! — сказав Іларіон і ткнув йому в руку грушу.

Лікар апетитно надкусив грушу, поплескав мене по щоці й попрощався з усіма, а на порозі обернувся й сказав бабусі:

— Такого здорового хлопця й справді в усьому селі не знайдеш!

Потім він скочив на коня, помахав нам рукою і помчав однохіддю...

Полювання

Через тиждень після моєї "смертельної хвороби" до нас на подвір'я завітав Іларіон. Він ліг під грушею, закурив цигарку й знічев'я спитав мене:

— Ну що гицелю, переніс операцію?

— Вам з Іліко смішки, а я мало не загинув!

— Так уже й загинув! Ну, розкололи б твій черепок, подивились би та одразу й стулили б, бо що ж робити в порожнечі?

— Зате у тебе й Іліко мозок аж з вух капає!

— А де це твій нікчемний пес Мурада? — раптом спитав Іларіон, і зараз же почулося собаче скавуління.

— Уб'ю того гицеля, уб'ю!.. Ох, песиголовцю Зурікело, бодай тебе собаки розірвали! І де ти знайшов цього безрідного псюгу?! Чи ви таке бачили, людоньки? То яйця носив з гнізда, а це вже взявся до курчат!

Аж запінившись від лайки, стежкою поміж тинами шкандибала з ломакою на плечі сусідка Епросіне. А поперед неї, жалібно скавулячи й тягнучи задню лапу, біг мій бідолашний Мурада.

— Переймай же його! — репетував із свого подвір'я чоловік Епросіне.

— Що таке, жінко? Чого ти сполошила все село? — вискочила з хати бабуся.— Хто вже без роду й племені, то це твій чоловік! Бач, вигадала, безрідний! Та я за нашого Мураду сиру з двох надоїв віддала мірошникові Симону!

Епросіне ще якийсь час лементувала, а собака дзявкав.

— Здрастуй, Мурадо! — привітався до пса Іларіон. "Здрастуй!" — відповів у думці Мурада й радісно заметляв хвостом.

— Достеменна лисяча порода,— промовив Іларіон, дістаючи з рота в собаки курчачий пух.— Чого від тебе хоче та Епросіне?

"А я хіба знаю? Сама ж і винна — бігають курчата перед очима. Хто ж не спокуситься?" — промовив у думці Мурада і подивився на Іларіона сумними очима.