І вдарив грім

Сторінка 2 з 5

Рей Бредбері

.

— А це, — сказав він, — Стежка, прокладена компанією Сафарі в Часі для вашого користування. Вона плаває за п'ятнадцять сантиметрів від землі. Навряд чи вона зачіпає більше однієї бадилинки, квітки чи дерева. Виготовлена вона з антигравітаційного металу. Її завдання — жодним чином не допустити, аби ви доторкнутился до цього Світу Минулого. Залишайтеся на Стежці. Не сходьте з неї. Повторюю. Не сходьте з неї. За будь-яких обставин! Якщо ви впадете, вас буде покарано. І не стріляйте в тварин, в яких не стріляємо ми, гаразд?

— Чому, — запитав Екельс?

Вони сиділи посеред первісної дикої незайманости. Звіддалік з вітром долунали пташині крики, чутно було запах смоли, стародавнього солоного моря, вологої трави. Пахли квіти кольору крови.

— Ми не хочемо змінювати майбутнє. Ми не належимо до цього Світу Минулого. Уряд не схвалює нашого перебування тут, тому ми даємо чималі хабарі, аби зберегти за собою право на надання послуг. Машина Часу — це з біса тендітна справа. Не відаючи, ми могли б знищити якусь важливу тварину, невеличку птаху, плотвинку, навіть якусь квітку і таким чином обірвати важливий зв'язок у становленні видів.

— Не вельми зрозуміло, — озвався Екельс.

— Ну гаразд, — продовжив Тревіс, — скажімо ми випадково придавили тут одну мишу. Це означає, що разом з нею загинули всі її майбутні родини, правильно?

— Правильно.

— І всі родини родин тих родин однієї тієї миші! Наступивши раз, ви стираєте першу, потім дестяток, потім тисячу, мільйон, мільярд мишей, які б, можливо, існували!

— Ну, вони мертві, — відповів Екельс. — І що з того?

— Що з того? Тихо пирхнув Тревіс?. — Ну а як щодо лисиць, яким ті миші необхідні для виживання? Через нестачу десятка мишей помирає лициця. Через нестачу десятка лисиць — голодує лев. Найрізноманітніші комахи, стервятники, безкінечні мільярди життєвих форм, яким потрібен лев, кинуто у хаос та руїну. Зрештою все докипає ось до чого: п'ятдесятьма дев'ятьма мільйнами років по тому, печерна людина, одна з десятка на всій планеті, аби прогодуватися, виходить на полювання на вепра або на шаблезубого тигра. Але ви, друже, розтоптали усіх тигрів у тій місцевості. Просто розчавивши одну єдину мишку. І печерна людина голодує. І ця печерна людина, будь ласка зауважте, не просто якась проста смертна істота — ні! Вона — цілий майбутній народ. З її утроби вийшло б десять синів. А з їхніх утроб — ще сто синів, і так далі й далі до цивілізації. Знищить одну цю людину і ви знищите цілу расу, народ, всю історію життя. Це можна порівняти зі знищенням кількох Адамових онуків. Наступивши одного разу на мишу, ви можете спричинити землетрус, наслідки якого, через глиб Часу до самих підоснов, похитнули б Землю та долі багатьох. Зі смертю тієї самої однієї печерної людини, мільярд інших досі ненароджених буде задушено прямо в лоні. Вірогідно Рим ніколи не постане на Семи Пагорбах. Вірогідно Європа — назавжди темний ліс. І лише Азія вилискує здоров'ям та рясніє людьми. Наступіть на мишу і ви розтрощите Піраміди. Наступіть на мишу і ви залишите слід через усю Вічність подібний до Великого Каньйону. Королева Єлизавета, можливо, ніколи не народиться; Вошингтон, можливо, не перетне Делавер, і взагалі Сполучених Штатів, можливо, й зовсім не буде. Отже будьте обережними. Залишайтеся на Стежці. Ніколи з неї не сходьте!

— Зрозуміло, — відповів Екельс. — То нам навіть дотик до трави не зійде з рук?

— Правильно. Знищення певних рослин, може обернутися відлунням у безкінечності. Одна незначна помилка тут відповідно помножиться на шістдесят мільйонів років. Звісно, ми припускаємо, що наша теорія хибна. Можливо, нам не під силу змінювати Час. Або зміни будуть ледь вловимі. Мертва миша спричинить комашине зміщення рівноваги зараз, а далі — це вже неспіврозмірність популяції, ще далі — бідний врожай, занепад, масовий голод, і зрештою — зміна суспільного характеру на широчезних просторах. Або щось іще невловиміше, щось подібне. Можливо, ледь чутний подих, шепіт, волосинка, пилок в повітрі, така зовсім зовсім незначна зміна, — на яку не придивись ви уважніше, — то й не помітили б. Хто знає? Хто напевно може сказати, що знає? Ми не знаємо. Ми гадаємо. Але доки не дізнаємося напевно, чи наша вовтузня у Часі може спричинити в Історії гучний рев чи тихе шелестіння, доти ми поводимося з біса дуже обережно. Цю Машину, цю Стежку, ваш одяг і тіла було, як вам відомо, знезаражено перед початком подорожі. Ми одягли ці кисневі шоломи, щоб не напустити наших бактерій в невідому первісну атмосферу.

— А як ви знаєте в яку тварину стріляти?

— Ми позначаємо їх червоною фарбою, — відповів Тревіс. — Сьогодні, перед початком нашої подорожі, ми відрядили сюди Машиною Лесперанса. Він прибув до певної історичної доби і прослідкував за певними тваринами.

— Вивчаючи їх?

— Саме так, — відповів Лесперанс. — Я прослідкував все їхнє існування, записуючи, хто з них прожив найдовше, а хто не довго. Які з них часто парувалися, які не часто. Життя коротке. Коли я знаходжу тварину, убиту падінням дерева або засмоктану драговинням, я точно зазначаю час, хвилину й секунду. Потім стріляю кольоровим зарядом, який залишає слід на боці тварини. Не прогледимо. Після того я налаштовую час прибуття в Минуле таким чином, щоб ми зустрілися з Потворою не далі як за дві хвилини до її дійсної, у будь-якому разі, неминучої загибелі. Так ми полюємо на тварин без майбутнього, які вже ніколи не паруватимуться. Бачите які ми обережні?

— Але ж якщо ви вже відвідували цей ранок у Часі, — сказав Екельс, — ви мали б наткнутися на нас, на наше Сафарі! Як воно пройшло? Успішно? Чи всі з нас повернулися... живими?

Тревіс з Лесперансом перезирнулися.

— Це було б протиріччям, — відповів Лесперанс. — Час не допускає таких зворотів як зустріч із самим собою. Коли виникають такі загрози, Час відступає на крок. Ніби літак, що потрапляє до повітряної ями. Ви відчули як Машина стрибнула перед нашою зупинкою? Це було наше відбуття назад до Майбутнього. Ми нічого не бачили. Не існує способу сказати чи був наш вихід успішним, чи ми зустріли нашу Потвору, або чи всі ми — також і ви, пане Екельс — вибралися звідси живими.