І вдарив грім

Сторінка 5 з 5

Рей Бредбері

Але найперше, що відразу впадало в очі була та сама вивіска на стіні контори, та сама вивіска, яку він сьогодні вже було читав, коли вперше сюди зайшов.

Якимось чином вивіска змінилася:

ЗАО "СЕФАРІ В ЧАСЄ".

СЕФАРІ У БУДЬ-ЙАКИЙ РІКЬ В МИНУЛОМУ.

ВИ НАЗИВАЙЕТЕ ТВАРИННУ.

МИ ДОПРАВЛЯЙЕМО ВАС ТУДА.

ВИ СТРІЛЯЙЕТЕ.

Екельс відчув, що падає в крісло. Незграбними пальцями він почав відшкрібати багнюку від черевиків. Тремтячими руками він підняв грудку. — Ні, не може бути. Тільки не така маленька річ. Ні!

У грудці багнюки, виблискуючи зеленим, золотавим та чорним, закарбувався метелик. Дуже красивий, і... дуже мертвий.

— Лише не така дрібниця! Лише не метелик! — волав Екельс.

Метелик упав на підлогу; вишукана істота, маленька істота, що змогла зрушити терези і збити лінію малих доміно, потім великих доміно, а за ними — велетенських доміно — і так далі крізь роки й крізь Час. Екельсові думки кружляли вихором. Метелик не міг настільки змінити стан речей. Убивство одного метелика не могло бути таким важливим! Хіба ні?

Лице його було холодним. Губи тремтіли, питаючи: "Хто... хто переміг вчора на Президентських виборах?"

Чоловік за столиком засміявся. — Жартуєте? Вам і самому це до біса добре відомо. Звісно ж Дойчер! Хто ж іще? Не той же недолугий квач Кейт. Зараз ми маємо залізну людину, вольову людину, заради Бога! — Представник змовк. — Що трапилось?

Екельс застогнав. Він упав на коліна. Тремтячими пальцями він відшкрібав золотого метелика. — Хіба не можна, — благав він до всього світу, до себе, до представника, до Машини, — хіба не можна відвезти його назад, хіба не можна його якось повернути до життя. Хіба не можна почати все спочатку? Хіба не...

Він не рухався. Заплющивши очі, він чекав і тремтів. Він чув, як гучно на всю кімнату дихає Тревіс, чув, як Тревіс скидає гвинтівку, знімає її з запобіжника й націлює на нього.

І вдарив грім.