На стіні і на низькій стелі окреслилась його згорблена тінь. Шаруділи в кутку миші, і там же, в сутінках, відбиваючи тьмяний вогник гасової лампи, виблискували розширені зіниці ситого кота.
Заскрипіли іржаві петлі. Трохим Іванович від несподіванки здригнувся. Широка долоня прикрила золоті п'ятірки. До крамниці ввійшла Олімпіада. Чоловік грубо закричав на неї:
— Чорти тебе тут носять! Ну, чого треба? Знову проситимеш?.. Не дам! Ні копійки йому не дам. Хай не витрачає стільки.
— Саша заборгував. Два місяці тому вислали тридцять карбованців.
— І досить з нього! Пора вже самому про себе дбати, не маленький. Тридцять карбованців... Такі гроші дарма витрачає. Адже в нього все там казенне: харчування, обмундирування, роз'їзди... Навіщо йому гроші? Іди, нічого не дам, ні копійки. В наступному місяці, може, вишлю йому кілька карбованців, а зараз не дам!
Не звертаючи уваги на дружину, він знову застукав кісточками рахівниці. Олімпіада вийшла. Трохим Іванович замкнув двері на гачок, але заспокоїтися вже не міг. Його розсердив син, як сердив усякий, кому доводилось виплачувати гроші. На базар ходив він сам, без Олімпіади. Його високу постать у засмальцьованому пальті знали майже всі селяни околишніх сіл. Худий, з гострим носом і пронизливими очима, він нагадував коршака чи яструба і, мов хижак, здалеку помічав добре м'ясо, свіжий сир, умів поторгуватися й полаятись з бабами. Йому завжди щастило купувати все дешевше від інших, і, купуючи, наприклад, моркву, він тут же пробував її гризти кутніми зубами, бо передніх майже не було. Ріденька борідка тоді метлялась, як віхоть. Своїм виглядом він жахав селянок. Особливо ж боялись вони його холодних очей. Спустивши йому копійку чи дві, жінки намагалися швидше збутися його і, проводжаючи поглядом високу, трохи сутулувату постать, хрестилися й зітхали.
— Прости господи!.. Ну, біс окаянний, за копійку <гак тебе вимучить... Гляне яструбом — серце завмирає від страху. І як його не боїться дружина? Уві сні такий привидиться — моторошно стане.
— Що дружина? Вона жінка тиха, смирна, супроти нього слово боїться сказати. А він — жаднюга! Сам на базар ходить. А грошей у нього, кажуть, кури не клюють.
Опівдні Трохим Іванович замикав свою крамницю і йшов до рундуків, де торгували дрібні галантерейники. Там знаходив часом голку, чи копійчаного ґудзика, чи шматок нитки,— все це ретельно підбирав, ніс додому. Уперта скупість заважала йому віддати гроші, що їх він позичав на придбання товарів ще в покійного Ізарова. Цей борг за ним значився й досі, і в душі Трохим Іванович плекав надію, що, може, все якось обійдеться, забудеться, а грошики лишаться в нього назавжди.
Особливо ж дратували його Олександрові листи з постійними просьбами надіслати грошей. Трохим Іванович, зганяючи на кому-небудь злість, в таких випадках шаленів, сварився з Олімпіадою.
— Де я візьму? — кричав він, трясучи борідкою.— Син хоче мене пограбувати... Останню сорочку зняти, пустити з торбою по світу. Тягне й тягне... Я ж не дійна корова. Надіслав раз — і за це хай дякує. Так усе господарство можна розорити, продати бакалійну крамницю. А з чого потім жити? Хто дасть гроші, га? Нема в мене для нього й карбованця. Нема!
Він кричав, нервувався, ходив, мов хмара, день-другий, а потім ішов на пошту і таємно від дружини висилав синові кілька карбованців. Після того цілий тиждень страшно було потрапляти йому на очі. В кімнаті всі розмовляли пошепки. Сніданки зникали зовсім, а на обід варився пісний борщ. Кидали в нього житні, тверді, мов камінь, сухарі і, розмочивши їх, мовчки їли, боязко позираючи на батька. Діти потай крали з бакалійної крамниці їстівне і з того були ситі. Але більше за всіх страждала Олімпіада. Вона уникала тоді чоловіка і навіть дітей, заходила до спальні і там, ставши на коліна перед іконою божої матері, палко, пристрасно молилася за свого Са-шеньку, якого любила найбільше і заради якого знаходила в собі силу і мужність терпіти всі образи, голод, знущання грубого, бездушного чоловіка, засліпленого неймовірною жадністю.
Від сина одержали вже третій лист, а Трохим Іванович не висилав йому ні копійки. Даремно Олімпіада нагадувала чоловікові про гроші,— цим тільки роздратовувала його ще дужче. А її син, її улюбленець Олександр, чекав грошового переказу на суму в сто карбованців. Він не пояснював, навіщо потрібні були йому такі великі гроші, але прохав обов'язково надіслати не менше ста карбованців. Де ж їх взяти?
Олімпіада сиділа біля стола сумна, пригнічена неможливістю подати синові допомогу. Вона ще говоритиме з чоловіком, проситиме його. Нехай він кричить на неї, лає, нехай навіть поб'є, вона все витерпить заради Сашеньки, аби надіслати йому потрібні гроші.
Не лягала до пізньої ночі. В сусідній кімнаті спали молодші сини. Одноманітно цокав стінний годинник. Перед очима поставав образ сина, коли він був іще зовсім маленьким. І разом з цими спогадами десь у глибині душі виростала страшна думка... З'явившись несподівано, вона вже невідступно ятрила розум.
— Ні, ні. Не зможу я... не хочу...— шепотіла схвильована Олімпіада, з жахом дивлячись через вікно на бакалійну крамницю.
Пізно вночі до кімнати нечутно, мов кішка, ввійшов чоловік, поставив на столі лампу і, не скидаючи пальта, сказав:
— Все ждеш? Дарма. Грошей не дам! І ти мені його листів не показуй. Набридло. Не бажаю їх більше читати.— Він од-махнувся від неї, як від надокучливої мухи, і почав розстібати ґудзики засмальцьованого пальта. Олімпіада вже знала, що їй треба вийти з кімнати, залишивши його самого. Трохим Іванович ховатиме золоті п'ятірки в свою завітну скриньку.
Олімпіада вийшла до спальні. Через кілька хвилин туди ж увійшов чоловік, роздягнувся, зменшив вогонь у лампі так, що він мерехтів ледве видним сяйвочком, ліг поруч дружини й швидко заснуй. Олімпіада дивилася на його темний беззубий рот. Ворушились від дихання рідкі вуса, нервово здригалися густі брови, Полотняна сорочка була розстебнута, на волосатих грудях виднівся дешевий хрестик і ключик. Побачивши його, Олімпіада відчула, як їй перехопило подих. В цю хвилину вона зважилась остаточно. Тепер уже ніщо не могло похитнути її рішення. Трохим, здається, швидше б дав вирвати у себе з грудей серце, аніж погодився б вислати синові такі гроші.