Там досі лунало розпачливе схлипування. Волтер Хад, ліниво увійшовши до зали, став як укопаний і запитав:
— Що тут діється?
Мілдред сказала зі слізьми на очах:
— Той псих застрелив містера Сероколда.
— Дозвольте мені, буде ласка. — це був голос Кері Луїзи. Вона підвелася, підійшла до замкнених дверей кабінету й дуже лагідно відтрутила Стівена Рестаріка вбік. — Дозвольте мені поговорити з ним.
Вона покликала — дуже лагідним голосом:
— Едгаре… Едгаре… будь ласка, дозвольте мені увійти. Прошу вас, Едгаре.
Вони почули, як ключ було вставлено в отвір замка. Він обернувся, І двері повільно відчинилися.
Але їх відчинив не Едгар. То був Льюїс Сероколд. Він важко дихав так, ніби щойно зупинився після швидкого бігу, але в усьому іншому був незворушний.
— Усе гаразд, моя люба, — сказав він. — Ти чуєш, моя найдорожча, зі мною все гаразд.
— А ми думали, він вас застрелив, — сказала міс Белвер хрипким голосом.
Льюїс Сероколд спохмурнів. Він сказав із легким роздратуванням у голосі:
— Звісно, він мене не застрелив.
Тепер вони змогли заглянути в кабінет. Едгар Лоусон лежав на підлозі, біля письмового столу. Він схлипував і важко дихав. Револьвер лежав на підлозі, там, де він випав із його руки.
— Але ж ми чули постріли, — сказала Мілдред.
— О, так, він вистрелив двічі.
— І не влучив у тебе?
— Звісно, він не влучив у мене, — сердито кинув Льюїс.
Міс Марпл не вважала що це "звісно" прозвучало доречно Адже постріли було зроблено з дуже близької відстані.
Льюїс Сероколд промовив роздратованим голосом:
— Де Мейверік? Нам потрібен Мейверік.
Міс Белвер сказала:
— Я приведу його. Мені зателефонувати також у поліцію?
— У поліцію? Звісно, ні.
— Ні, ми таки повинні зателефонувати в поліцію, — промовила Мілдред. — Він небезпечний.
— Дурниці, — сказав Льюїс Сероколд. — Бідолашний хлопець. Хіба він здається вам небезпечним?
У цю хвилину він і справді нікому не міг здатися небезпечним. Він здавався дуже юним, патетичним і досить бридким.
Його голос утратив свій дбайливо опрацьований тон.
— Я не хотів, — простогнав він. — Я не знаю, що на мене найшло, чому я молов таку нісенітницю, мабуть, я збожеволів.
Мілдред пирхнула.
— Я й справді, мабуть, збожеволів. Я не хотів. Повірте мені, містере Сероколд, я справді не хотів.
Льюїс Сероколд поплескав його по плечу.
— Усе гаразд, мій хлопче. Ти ніякої шкоди не наробив.
— Я міг убити вас, містере Сероколд.
Волтер Хад перейшов кімнату й пильно оглянув стіну за письмовим столом.
— Кулі увійшли тут — мовив Хад. Опустив погляд на стіл і на стілець за ним. — Він ледь не влучив, — сказаз він похмуро.
— Я втратив голову. Не розумів, що роблю. Я думав, він позбавив мене моїх прав. Я думав.
Міс Марпл втрутилася в розмову зі своїм запитанням яке вона хотіла поставити вже якийсь час тому:
— Хто вам сказав, — запитала вона, — що містер Сероколд — ваш батько?
Лише на якусь секунду лукавий вираз з'явився на обличчі Едгара. Він промайнув там і миттю зник.
— Ніхто, — сказав він. — Це просто спало мені на думку.
Волгер Хад дивився на револьвер, що лежав на підлозі.
— Де в біса ти взяв цього пугача? — запитав він.
— Пугача? — перепитав Едгар, витріщившись на револьвер.
— Він дуже схожий на мого пугача, — сказав Волтер. Він нахилився й підняв пістолет. — Чорти б його взяли, це справді він! Ти вкрав його з моєї кімнати, ти, мерзенна гнидо!
Льюїс Сероколд став між зніченим Едгаром і розлюченим американцем.
— Ми розберемося з цим потім, — сказав він. — А ось і Мейверік. Огляньте його, будь ласка, Мейверіку.
Доктор Мейверік підступив до Едгара з виразом загостреної професійної цікавості.
— Так не годиться, Едгаре, — сказав він. — Так не годиться, щоб ти знав.
— Він небезпечний псих, — гостро кинула Мілдред. — Він стріляв із револьвера й не тямився від люті. Він мало не влучив у мого вітчима.
Едгар заверещав, і доктор Мейверік сказав із докором у голосі:
— Обережніше, місіс Стріт, я вас благаю.
— Мене вже нудить від усього цього. Нудить від того, що ви тут робите. Я вам кажу, що він — псих.
Одним стрибком Едгар вирвався від доктора Мейверіка й упав на підлогу до ніг Сероколда.
— Допоможіть мені. Допоможіть. Не дозволяйте їм забрати мене й замкнути. Не дозволяйте їм…
Неприємна сцена, подумала міс Марпл.
Мілдред промовила сердито:
— Кажу вам, він…
Її мати сказала заспокійливим тоном:
— Будь ласка, Мілдред. Не тепер. Він страждає.
Волтер пробурчав:
— Він страждає так його перетак! Усі вони тут психовані.
— Я займуся ним, — сказав доктор Мейверік. — Ходімо зі мною, Едгаре. Я дам тобі снодійне, ти добре виспишся, а вранці ми про все поговоримо. Ти довіряєш мені, чи не так?
Зіп'явшись на ноги й тремтячи трохи, Едгар з сумнівом подивився на молодого лікаря, а потім на Мілдред Стріт.
— Вона сказала, що я псих.
— НІ, ні, ти не псих.
У залі затупотіли кроки міс Белвер. Вона увійшла з міцно стиснутими губами й червоним обличчям.
— Я зателефонувала в поліцію, — сказала вона похмуро. — Вони будуть тут через кілька хвилин.
Кері Луїза скрикнула: "Джоллі!" з переляком у голосі.
Едгар настрахано заскиглив.
Льюїс Сероколд сердито насупився.
— Хіба я не сказав вам, Джоллі, що не хочу кликати поліцію? Це випадок медичного характеру.
— Це ви так вважаєте, — сказала міс Белвер. — Я дивлюся на нього зовсім інакше. Але я мусила викликати поліцію. Містера Гульбрандсена вбито.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Минула хвилина або дві, перш ніж до кожного дійшло, що вона сказала.
Кері Луїза недовірливо запитала:
— Кристіана застрелено? Вбито? Але ж цього не може бути.
— Якщо ви мені не вірите, — сказала міс Белвер, ще міцніше стиснувши губи й звертаючись не так до Кері Луїзи, як до всієї компанії, — то підіть самі погляньте.
Вона була сердита. Її гнів знайшов собі вихід у хрипкій гостроті голосу.
Повільно, недовірливо Кері Луїза ступила крок до дверей. Льюїс Сероколд поклав руку їй на плече.
— Ні, моя люба, дозволь, я піду.
Він підійшов до дверей і вийшов із зали. Доктор Мейверік, кинувши сповнений сумніву погляд на Едгара, подався за ним, Міс Белвер теж пішла з ними.
Міс Марпл обережно допомогла Кері Луїзі опуститися на стілець. Вона сіла, її очі були наповнені болем і жахом.