ІЛЛЬ: Нате вогню, пане бургомістре.
Запалює йому цигарку. Бургомістер виходить.
Заходить ПАНІ ІЛЛЬ у хутрі, ДОНЬКА в червоній сукенці.
ІЛЛЬ: Чудово виглядаєш, Матільдо. ПАНІ ІЛЛЬ: Каракуль. ІЛЛЬ: Як дама.
ПАНІ ІЛЛЬ: Трохи задороге.
ІЛЛЬ: І в тебе гарна сукенка, Отіліє. Тільки екстравагантна, не думаєш? ДОНЬКА: Де там, тату! Якби ти бачив мою вечірню сукню!
Крамниця зникає. СИН над'їжджає автом.
ІЛЛЬ: Гарне авто. Ціле життя я намагався здобутись на невеликий маєток, на крихту вигоди, на таке авто, наприклад. А тепер, коли воно є, я хотів би знати, як людина в ньому почувається. Ти сядеш зі мною ззаду, Матільдо, а Отілія сяде поруч Карла. Вони сідають до авта.
СИН: Я можу їхати сто двадцять на годину.
ІЛЛЬ: Не треба так швидко. Я хочу бачити околицю, містечко, де я жив майже сімдесят років. Чисті старі вулички, багато вже полагоджено. Сірий дим над коминами, герань перед вікнами, соняшники, троянди в садах біля брами Ґете, дитячий сміх, всюди пари закоханих. На майдані Брамса зводять модерну будову.
СИН: Годель будує кав'ярню.
ДОНЬКА: Ось лікар у своєму мерседесі 300.
ІЛЛЬ: Долина, позаду горби, нині немов позолочені. Здоровенні тіні, в яких ми пірнаємо, а потім знову світло. Ті крани Ваґнерової фабрики і Бокманові комини — наче велети.
СИН: Їх пускають у рух.
ІЛЛЬ: Що?
СИН (голосніше): Їх пускають у рух.
Трубить.
ПАНІ ІЛЛЬ: Смішні машини.
СИН: Мессершмідти. Кожний челядник на виробництві
мусить собі щось таке придбати. ДОНЬКА: C'est terrible.
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія записалася на курси, підвищує своє знання французької й англійської.
ІЛЛЬ: Практично. Пансіон "Місце-на-сонці". Давно я
не був за містом. СИН: Його мають розбудовувати.
ІЛЛЬ: Кажи голосніше, така швидкість, що нічого не чути. СИН (голосніше): Його мають розбудовувати. Звісно,
це Штокер. Усіх минає своїм б'юком. ДОНЬКА: Скоробагатько.
ІЛЛЬ: Їдь тепер Пюккенрідською долиною. Повз трясо-вище, тополиною алеєю, довкола лісничого замку курфюрста Гассо. Хмари купчаться на небі, наче влітку. Гарна країна, осяяна вечірнім світлом. Я сьогодні наче вперше бачу її.
ДОНЬКА: Настрій ніби в Адальберта, Штіфтера.
ІЛЛЬ: Ніби в кого?
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія вивчає також літературу. ІЛЛЬ: Прекрасно.
СИН: Гофбауер у своєму фольксваґені. Повертається з
Каффіґену. ДОНЬКА: 3 поросятами.
ПАНІ ІЛЛЬ: Карл добре веде машину. Бач як елегантно бере закрут! Можна нітрохи не боятися.
СИН: Перша швидкість. Дорога йде вгору.
ІЛЛЬ: Я завжди засапувався, коли підіймався нею.
ПАНІ ІЛЛЬ; Я рада, що взяла хутро. Холоднішає.
ІЛЛЬ: Ти не тудою поїхав. Це дорога на Байзенбах. Вернися назад, потім ліворуч, у Конрадсвай-лерський ліс.
Авто їде в глибину. Четверо ЧОЛОВІКІВ приходять з дерев'яною лавкою, тепер у фраках, і вдають дерева.
ПЕРШИЙ: Знову ми — ялиці, буки. ДРУГИЙ: Сарни, дятли і зозулі. ТРЕТІЙ: Романтична атмосфера. ЧЕТВЕРТИЙ: Розпанахана гудками.
СИН трубить.
СИН: Знову сарна. Клята звірина, стоїть посеред дороги і хоч би тобі що.
ТРЕТІЙ утікає підстрибком.
ДОНЬКА: Довірлива. Браконьєрів уже немає. ІЛЛЬ: Спини, під цими деревами. СИН: Прошу.
ПАНІ ІЛЛЬ: Що ти хочеш?
ІЛЛЬ: Піду лісом. (Виходить). Гарно дзвонять у Ґюллені.
Кінець роботі. СИН: Чотири дзвони. Аж тепер звучить приємно. ІЛЛЬ: Усе пожовкло. Справді надійшла осінь. Листя на
землі наче купи золота.
Він тупає по листю.
СИН: Ми почекаємо внизу коло ґюлленського мосту. ІЛЛЬ: Не треба. Я піду лісом до містечка. На міські збори. ПАНІ ІЛЛЬ: Тоді ми поїдемо до Кальберштадту в кіно, Фреді.
ДОНЬКА: So long, Daddy.
ПАНІ ІЛЛЬ: До скорого побачення!
Авто з родиною зникає, знов над'їздить задки. Родина махає руками. ІЛЛЬ дивиться за нею. Він сідає на дерев'яну лавку
ліворуч.
Шум вітру. Справа надходять РОБІ й ТОБІ з носильницею, в якій сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своєму звичайному вбранні. Робі несе гітару на плечах. Збоку йде її ЧОЛОВІК IX, лауреат Нобеля, високий, стрункий, із сивизною в чубі й вусах. (Може бути той самий актор, що й попередні чоловіки). 3а ним
МАЖОРДОМ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Конрадсвайлерський ліс. Робі й Тобі, зупиніться.
Клер висідає з носильниці, розглядає ліс крізь лорнет, гладить
ПЕРШОГО по спині.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Короїд. Дерево гниє.
Помічає ІЛЛЯ.
Альфред! Гарно, що я тебе зустріла. Я гуляю в своєму лісі.
ІЛЛЬ: Хіба Конрадсвайлерський ліс також належить тобі? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Авжеж. Можна сісти коло тебе?
ІЛЛЬ: Буть ласка. Я саме попрощався з родиною.
Поїхали в кіно. Карл купив собі авто. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Поступ.
Сідає коло ІЛЛЯ.
ІЛЛЬ: Отілія бере лекції з літератури. А також з французької і англійської.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, у них таки з'явилися ідеали. Ходи, Зобі, привітайся. Це мій дев'ятий чоловік. Нобелівський лауреат.
ІЛЛЬ: Дуже приємно.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Особливо цікаво, як він не думає.
Не думай, Зобі. ЧОЛОВІК IX: Але ж золотко...
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ну, не маніжся. ЧОЛОВІК IX: Ну, гаразд.
Він не думає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, тепер він виглядає як дипломат. Нагадує мені графа Голька, тільки що той не писав книжок. Він хоче піти на пенсію, писати мемуари і давати лад моїм маєткам.
ІЛЛЬ: Вітаю.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я маю погане передчуття. Чоловіка тримають на виставку, а не собі на користь. Іди досліджувати, Зобі; історична руїна міститься ліворуч.
ЧОЛОВІК IX іде досліджувати. ІЛЛЬ оглядається. ІЛЛЬ: А де обидва євнухи?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Почали плескати язиком. Я наказала відвезти їх до Гонконгу, до одного мого кубла з опіумом. Хай собі там курять і мріють. Скоро за ними піде Мажордом. Він також буде мені зайвий. Одну Ромео і Джульєтту, Бобі. МАЖОРДОМ виступає з глибини і подає їй коробку цигарок.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може й ти одну візьмеш, Альфреде? ІЛЛЬ: Залюбки.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На. Подай нам вогню, Бобі.
Курять.
ІЛЛЬ: Гарно пахне.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У цьому лісі ми часто разом курили, пригадуєш? Цигарки, що ти їх купував у Матільди. Або крав.
ПЕРШИЙ стукає ключем по люльці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Знову дятел. ЧЕТВЕРТИЙ: Куку! Куку!
ІЛЛЬ: І зозуля.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, хай Робі заграє на гітарі? ІЛЛЬ: Прошу.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цей помилуваний бандит добре грає, мені його треба в хвилини задуми. Я ненавиджу грамофони й радіо.
ІЛЛЬ: "В африканській долині маршує батальйон".