Я знав, що в нього є син. З Діллом-молодшим я познайомився лише у Проекті. Його мати, здається, була мадярка, звідси його незвичайне ім'я, через яке мені на думку спадав Тамерлан. Ділл-молодший, утім, не був уже юнаком. Він належав до категорії підтоптаних молодиків. Є люди, котрим немовби судилося весь час перебувати в якомусь одному віці. Белойн, наприклад, наче призначений для того, щоб бути могутнім старим, і він, немов свого природного стану, прагне якомога швидше досягти цього віку, бо знає, що не тільки не втратить тоді своєї енергії, а й набуде біблійної поважності й стане вище за будь-яку підозру про слабість. Бувають люди, у вдачі яких немов консервуються риси періоду дозрівання, зокрема, юнацька безвідповідальність. Таким був Ділл-молодший. Від батька він успадкував манеру поважно триматися, старанно виважені жести, і напевно не належав до людей, яким байдуже до того, що діється кожної миті з їхніми руками чи обличчям. Він був так званим "неспокійним фізиком", так само як я — неспокійним математиком, бо постійно переходив з однієї групи до іншої і протягом певного часу працював у колективі біофізиків під керівництвом Андерсона. Ми зблизилися завдяки Раппопорту, й це коштувало мені певних зусиль, бо Ділл не викликав у мене симпатії; але я пересилив себе в ім'я пам'яті про Ділла-старшого. Якщо всі ці психологічні нюанси не дуже зрозумілі, то можу лише засвідчити, що й для мене, власне, теж, але було саме так.
Фахівці широкого профілю, яких у нас часом називали "універсалами", цінувалися дуже високо; Ділл належав до творців синтезу Жаб'ячої Ікри. Але під час вечірніх розмов у Раппопорта ми переважно уникали тем, безпосередньо пов'язаних з Проектом. До своєї праці у Андерсона Ділл перебував у дослідницькій групі, створеній під егідою ЮНЕСКО, яка розробляла проекти протидії демографічному вибухові людства. Він охоче розповідав про це. У групі було кілька біологів, соціологів, генетиків, антропологів. Серед них і знаменитості — Нобелівські лауреати.
Один із них вважав атомну війну єдиним порятунком від людського потопу. Його міркування, зрештою, були досить логічними. Ані пігулками, ані умовляннями натуральний приріст не загальмувати. Необхідне якесь втручання в родинну сферу з метою її планування. І річ не в тім, що кожний проект звучить або загрозливо, або гротескно — наприклад, пропозиції, щоб "дозвіл на дитину" можна було одержати, тільки набравши певну кількість очок: за психофізичні якості, виховні здібності тощо.
Можна вигадувати такі більш чи менш раціональні програми, але не можна втілити їх у життя. Адже все кінець кінцем зведеться до обмеження тих свобод, зачіпати які не наважувався від народження цивілізації жоден суспільний устрій. У жодного із сучасних устроїв також не було для цього ні сили, ні авторитету. Довелося б боротись і з наймогутнішим з людських інстинктів, і з більшістю релігійних учень, і з традиційними підвалинами прав людини. Тим часом після атомного катаклізму сувора регламентація статевих зв'язків і народжень стала б невідкладною життєвою необхідністю, бо інакше звиродніла під впливом радіації спадкова речовина дала б початок незліченній кількості потвор. Ця тимчасова регламентація могла б потім перейти в узаконену систему, що відала б розмноженням людини як біологічного виду, у потрібному напрямку спрямовувала б його еволюцію й керувала чисельністю.
Атомна війна — то, без сумніву, страшне лихо, але її віддалені наслідки можуть бути добрими, навіть рятівними. В такому дусі висловилася частина вчених, а інші їм заперечили, і до формулювання однозначних пропозицій справа не дійшла.
Ця розповідь дуже розхвилювала Раппопорта, але що більше він гарячкував, тим холодніше, з прихованою іронією, відповідав йому Ділл. Зводити розум на п'єдестал, — говорив Раппопорт, — означає поклонятися облудному ідолові логіки. Скажімо, радість, батька, викликана тим, що його дитина схожа на нього, позбавлена раціонального виправдання, особливо коли батько — особа пересічна, нічим не обдарована, — ergo , слід закладати "банки сперми" людей, найкорисніших для суспільства, і шляхом штучного запліднення розмножувати дітей, подібних до таких запліднювачів, тобто цінних за своїми якостями. Ризик, пов'язаний з утворенням сім'ї, можна вважати суспільно невиправданим, — ergo, треба з'єднувати пари згідно з критеріями генетичної селекції, яка передбачає позитивну кореляцію фізичних і психічних рис подружжя. Невгамовані пристрасті породжують психічні перенапруження, що порушують нормальний перебіг суспільних процесів, — ergo, усі пристрасті слід або заспокоювати природним способом, або врівноважувати технічними засобами, або, врешті, хімічним чи хірургічним шляхом усувати ті центри в мозку, які їх породжують.
Двадцять років тому подорож з Європи до Сполучених Штатів тривала сім годин; коштом вісімнадцяти мільярдів доларів цей час скорочено до п'ятдесяти хвилин. Уже відомо, що завдяки наступним мільярдам і цей строк польоту вдасться наполовину скоротити. Пасажир, стерильний тілом і душею (щоб не завіз до нас ні азіатського грипу, ні азіатських ідей), нафарширований вітамінами й кіновидовищем з бляшаної коробки, зможе переноситися з міста до міста, з континенту на континент і з планети на планету — дедалі впевненіше й швидше, а картина такої феноменальної вправності допоміжних засобів повинна заткнути нам роти, щоб ми не могли спитати, а для чого, власне, потрібні оці блискавичні мандрівки? Такого темпу не може витримувати наше старе, тваринне тіло, надто швидке переміщення з однієї півкулі на другу порушує ритм його сну і неспання, але, на щастя, винайдено хімічний засіб, що усуває такий розлад. Щоправда, цей засіб іноді викликає депресію, та є й інші, які підносять настрій, і хоч вони, у свою чергу, спричинюють стенокардію, проте можна у судини серця вставляти поліетиленові трубки, щоб запобігти їх закупорюванню.
Вчений у таких ситуаціях поводиться як вимуштруваний слон, якого погонич підвів просто до перешкоди, тобто послуговується силою розуму, як слон — силою м'язів, звісно, за наказом; це дуже зручна позиція — він здатний на все, бо ні за що не відповідає. Наука стає орденом капітулянтів; логічний розрахунок починає замінювати людині моральні принципи; ми поступаємося тискові "вищої мудрості", яка насмілюється твердити, що атомна війна може бути чимось опосередковано позитивним, оскільки це випливає з елементарної логічної арифметики. Сьогоднішнє зло виявляється завтрашнім добром, ergo, це зло і є з певного погляду добром. Розум не дослухається вже до того, що нашіптують йому емоції та інтуїція, його ідеалом стає гармонія досконало сконструйованої машини, якою має бути цивілізація в цілому і кожний її член зокрема.